Життєвий і творчий шлях В. Булаєнка, Детальна інформація

Передчувало серце юнака... Коли йшов на фронт у рідній домівці з віршами залишив записку: “Якщо я ніколи не повернуся додому, прошу переслати ці книжки заказною бандероллю в Київ комусь із поетів. Може бути, придасться до друку. При цьому зазначити, що автора немає в живих...”

Першого повоєнного року мати поета добереться до Києва, аби показати саморобні книжечки-зшиточки із віршами загиблого сина. Вони потраплять до рук Андрія Малишка, головного редактора журналу “Дніпро”. Саме тоді, прочитавши їх, він захоплено вигукне: “Це — поет від Бога” і видру-кус частину доробку.

Потім вірші вийдуть окремою збіркою. Поезія знайде теплий відгук у серцях широкого читацького загалу. З особливою любов'ю її зустрінуть на рідному Поділлі. На знак визнання і глибокої поваги до пам'яті загиблого поета земляки назвуть його іменем колгосп, вулицю, обласну молодіжну літературну премію. Буде встановлено меморіальну дошку на Дніпропетровському університеті, в якому навчався Володимир Булаєнко.

Робили все, аби належно вшанувати пам'ять загиблого поета. Робили чуйні, безкорисливі люди. Але знайшлися і їхні антиподи — людиська (саме так називають подібних на Поділлі). Натхненні чорною заздрістю, ці напишуть до “високої інстанції”, що вшанову-вують пам'ять В. Буласнка незаслуже-но, адже він був у німецькому полоні. “Інстанція” відреагує блискавично і стане на бік трьох недремних інформаторів, які підписали листа (один із них — рідний дядько поета, назвемо його ім'я—Лукіян. Він цього “заслуговує”).

Було це в ювілейному році (В. Бу-лаєнкові тоді виповнилося б 50). За вказівкою “згори” анулювали назви колгоспе, вулиці, премії, зняли меморіальну дошку з університету, потрощили погруддя поета, з бібліотек вилучили його книжки.

Свавілля вкоротить віку матері поета. Залишиться пусткою хата—на одинці з трьома берізками, з якими виростав Володя. Але й вони втримаються недовго. Берізки зрубають, хату зрівняють із землею.

Аж з перебудовою, з духовним відродженням незалежно? України на місці,' де стояла хата поета, поставили меморіальний знак. На колишньому подсір'ї посадили молоді берізки. А в цьому році (до 75-річчя від дня народження) в Сорокодубах відкрили меморіальний музей Володимира Бу-лаєнка, пам'ятник-погруддя, іменем поета назвали одну із вулиць Красило-ва, новозбудовану Кошелівську середню школу, відновили обласну літературну премію ім. В. Булаєнка (цьогорічним лауреатом її став поет-хмель-ниччанин Микола Мачківський). За ініціативою голови обласної письменницької організації Миколи Федунця започаткували книжкову серію “Поетична Хмельниччина: давне і сучасне”. Серію відкрила книга поезій Володимира Булаєнка. Та ще з нагоди ювілею поета в його рідних Сорокодубах відбулося велике свято. На нього приїхали письменники, шанувальники таланту поета з різних куточків України—Києва, Дніпропетровська, Одеси, Хмельницького, Кам'янця-Подільсь-кого.

На святі було багатолюдне і по-справжньому святково. Літню сцену заквітчали молодою зеленню (відзначення ювілею співпало із Зеленими святами). Лунали вірші поета, спогади про нього, пісні. На людських обличчях—радість: торжествувала справедливість. Бракувало тільки святкового церковного дзвону. Як болючий докір учорашньому дневі поруч клубу стояла сумна, півзруйнована церква. В ній колись хрестили маленького Володю — майбутнього “поета від Бога”— Володимира Буласнка, чия творчість сьогодні стала окрасою української літератури.

Епілог.

“Поезія Булаєнка, передовсім документ воєнних літ, але документ художній, по-філософському осмислений, поетично трансформований... Так, Володимир Булаєнко зробив небагато, але без його мужнього голосу, голосу покоління переможців, молода українська радянська поезія була б біднішою”.

Б. Олійник

Література

1.Українська мова і література в школі / Журнал 11’ 1993.

2. Антологія української поезії / том 5.

PAGE 2