Економічні зв’язки України з розвинутими країнами світу, Детальна інформація

Загалом, за природними ресурсами наша країна перебуває у стані певної рівноваги: дефіцит (а отже, імпорт) одних видів ресурсів компенсується достатньою кількістю інших, не менш важливих.

Демографічні передумови. Маючи 50,5 млн чол. населення, Україна використовує значні трудові ресурси й потенційно широкий ринок збуту споживчих товарів. У працездатному віці знаходиться 56% населення, у суспільному виробництві зайнято 25 млн працівників. Трудові ресурси країни характеризуються високим рівнем кваліфікації та освіти; питома вага фахівців з вищою та середньою освітою становить 29%, усе доросле населення освічене. У 159 вищих навчальних закладах навчається понад 800 тис. студентів.

Високий інтелектуальний потенціал країни: у науково-дослідних та дослідно-конструкторських роботах (НДДКР) зайнято майже 250 тис. фахівців. Всесвітньовідомі такі наукові центри, як Інститут електрозварювання ім. Є. О. Патона. Український фізико-технічний інститут, Інститут надтвердих матеріалів та багато інших. Чималі заслуги українських учених та інженерів у ракето та авіабудуванні, кібернетиці, біофізиці та біохімії, а також у дослідженні проблем циклу гуманітарних наук. Значна частина інтелектуальної еліти країни донедавна була зайнята у військово-промисловому комплексі. Високий професійний рівень трудових ресурсів, наявність розвинутої науково-дослідної бази сприяє виробництву складної, наукомісткої продукції. що користується попитом на світових ринках.

Що стосується внутрішнього ринку збуту споживчих товарів, у тому числі імпортних, то він формується не тільки простою чисельністю населення, але і його купівельною здатністю. З покращанням добробуту народу купівельна спроможність зростатиме і ринок України приваблюватиме закордонних виробників товарів народного споживання.

Історико-економічні передумови. Протягом століть, аж до недавна, вельми великі території України завойовувались або захоплювались тими або іншими державами. Тому з погляду територіального поділу праці її економіка працювала, перш за все, на внутрішній ринок тієї держави, до якої вона входила повністю або частково, і економіка нашої країни розвивалася за принципом доповнюваності: у нас розміщувались лише ті галузі виробництва, які тут були найефективніші з погляду міжрегіонального обміну. Так, наявність високоякісної залізної руди та коксівного вугілля, відносно густа мережа залізниць, достатня кількість трудових ресурсів, вигідне географічне положення зумовили перетворення Донецько-Прндніпровського району на першу металургійну базу не існуючої вже держави СРСР. Ці ж фактори сприяли розвитку металомісткого машинобудування, теплоенергетики, основної хімії. При цьому виробництво набагато перевищувало власні розумні потреби України. Зокрема, за її межі йшло 43% чорних металів, 25% залізної та 82% марганцевої руди, 20% коксопро-дуктів, значна частина тепловозів, гірничошахтового обладнання, азотних добрив, кальцинованої соди і, цементу, вугілля, електроенергії. За багатьма найважливішими видами виробництва важкої промисловості частка України була набагато вища за її питому вагу в території, населенні, валовому суспільному продукті колишнього СРСР. Окрім того, Україна вивозила за свої межі 42% виробленого цукру, 25% олії, а також м'ясо, вершкове масло, борошно, овочі, вино.

Водночас країні не давали можливість розвинути деякі види й, навіть, цілі галузі виробництва. Маючи високу щільність населення, і.исококваліфіковані трудові ресурси, вона помітно відставала за трудомісткими видами виробництва, особливо щодо текстильної промисловості, інструментального машинобудування, автомобілебудування, електроніки (за винятком виробництва телевізорів). Не відповідав трудовому та загальноекономічному потенціалу України й рівень розвитку машинобудування.

Україна перетворилась на базу матеріаломісткого та Енергомісткого виробництва. З погляду загальносоюзного поділу праці це вважалось виправданим, бо розміщення таких галузей в Україні давало більший ефект, ніж у цілому по Союзу. Але з часом ефективність функціонування їх тут почала знижуватись. По-перше, світовий науково-технічний прогрес об'єктивно заохочує зниження матеріаломісткості (металомісткості) виробництва та збільшення попиту на наукомістку продукцію. Отже, структура виробничого потенціалу України дедалі більше старіє. По-друге, надмірна територіальна концентрація матеріаломістких та енергомістких видів виробництва у нас привела до еко- логічної напруженості. По-третє, недостатньо використовуються кваліфіковані кадри та інтелектуальний потенціал. Наслідком централізованого "міжреспубліканського" поділу праці стали посилені трудові міграції, запланований перерозподіл матеріальних і фінансових ресурсів;

Другою складовою історико-економічних передумов зовнішньоекономічних зв'язків України були її орієнтація на країни Східної Європи, особливо після створення Ради Економічної Взаємодопомоги. Це також випливало передусім з політичних міркувань. Україна постачала у ці країни залізну та марганцеву руду, прокат чорних металів, електроенергію, азотні добрива, верстати та обладнання, а натомість вона одержувала продукцію машинобудування (верстати, транспортні засоби, електроніку), легкої та харчової промисловості, фармацевтичні товари. На "країни РЕВ" припадало 70% українського зовнішнього товарообігу. Водночас зв'язки з країнами "несоціалістичної" системи розвивалися повільно, що також було наслідком політичних причин. Відносно успішно розвивалися торговельні стосунки з Індією, а з країнами Західної Європи, Північної , Америки та Японією товарообіг був незначний.

Геополітичні передумови. Економіко-географічне положення України досить вигідне для активної участі у міжнародному територіальному поділі праці. Вона розташована поблизу економічно високорозвинутого регіону Західної Європи, у безпосередній близькості до Росії, Білорусії та країн Східної Європи. Морським шляхом вона пов'язана з Середземномор'ям, Близьким Сходом та країнами басейну Індійського океану. Через Україну проводять важливі транзитні магістралі (залізниці та автомобільні дороги, нафтопроводи й газопроводи) з країн СНД до Європи та чорноморських портів.

Особливість сучасної геополітичної ситуації в Україні полягає в тому, що зв'язки з країнами СНД зазнають змін через нові реалії в галузі економічного і політичного суверенітету та орієнтацію на світові ціни. Одночасно поліпшились перспективи для економічної співпраці України з економічно розвинутими країнами, причому не тільки Європи, але й США, Японією, Канадою. З'явилась можливість проводити активнішу торговельну політику стосовно країн, що розвиваються, особливо на Близькому та Середньому Сході, в Південній та Південно-Східній Азії. Ці регіони можуть постачати нам лафту, бавовну, джут, чай каву, натуральний каучук в обмін на метал, машини та обладнання, зерно, цукор, тобто товари, попит на які у цих країнах та регіонах розширюється.



2.Правова та організаційна основа зовнішньоекономічної політики Ураїни.

Здійснення зовнішньоекономічної діяльності здійснюється з метою створення сприятливих умов для економічного розвитку країни і захисту її інтересів, збалансованого розвитку економіки, рівноваги внутрішнього ринку, стимулювання прогресивних структурних змін у зовнішньоекономічних звязках суб'єктами економічної діяльності і створення найсприятливіших умов для залучення власної економіки в систему світового поділу праці.

Особливим завданням процесу регулювання ЗЕД є підтримка загальнонаціональних пріорітетів у зовнішньоекономічної сфері і досягнення наміченої мети за допомогою певних заходів.

Основними складовими політики а галузі зовнішніх економічних зносин України є зовнішньоторговельна політика (що включає експортну та імпортну політику), політика у сфері залучення іноземних інвестицій і регулювання національних, капіталовкладень за кордоном, крім цього, ЗЕП має виконувати завдання щодо географічної збалансованості зовнішньоекономічних операцій з окремими державами та регіонами, що пов'язане з економічною безпекою країни.

В тепершній час Україна здійснює всі види зовнішньоекономічної діяльності, включаючи зовнішню торгівлю, на принципах правового регулювання на взаємовигідній основі. Це визначило відповідну інфраструктуру і систему регулювання ЗЄД. Управління зовнішньоекономічною діяльністю Україною як державою, в особі її органів і державних інститутів, недержавними органами управління економікою (товарними, фондовими, валютними біржами, торговими палатами, асоціаціями, союзами), самими суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності (мал. 2.1). Регулююча роль Верховної Ради України складається в прийнятті законів в області ЗЕД. Виробіткою і здійсненням зовнішньоекономічної політики України у відповідності з законодавством займає Кабінет Міністрів України. В його функцїї входить координація діяльністю міністрів, торгових представництв України за кордоном, прийняття нормативних актів по управлінню ЗЕД, заключення і контроль за виконанням міжурядових договорів, здійснення мір по раціональному використанню засобів валютного банку України. Зберігання і використання золотовалютного резерва і інших цінностей, які забезпечують платіжоздатність країни, а також представлення інтересів України в взаємовідношеннях з банками інших держав , ведення розрахункових операцій з валютними ресурсами здійснює національний банк України. Міністерство зовнішньоекономічних зв’язків і торгівлі України забезпечує проведення єдиної зовнішньоекономічної політики, координацію діяльності всіх її субєктів, контроль за дотриманням законів і умов міжднародних договорів, регістрацію окремих видів зовнішньоекономічної діяльності , контрактів. Однією із сфер державного управління ЗЕД являєтся регулювання митних справ, здійснюване вищими органами влади і управління. Безпосереднім виконанням митної політики покладено на митні органи України: Державний митний комітет України, митниці, територіальні митні управління та інші митні організації.. Галузеве управління зовнішньоекономічної діяльності входить в функції відповідних Міністерств і відомств[4].

Основним нормативним актом, що регулює даний вид діяльності в Україні, є Закон “Про зовнішньоекономічну діяльність". згідно з яким зовнішньоекономічна діяльність — це діяльність суб'єктів господарської діяльності України та іноземних суб'єктів господарської діяльності, побудована на взаємовідносинах між ними. що має місце, як на території України, так і за її межами.

Формами державного регулювання є:

встановлення режиму здійснення валютних операцій. Такий режим встановлений Законом “Про порядок розрахунків в іноземній валюті". Декретом Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю" та іншими нормативно-правовими актами;

митне регулювання. яке здійснюється згідно із Законами “Про зовнішньоекономічну діяльність”, “Про Єдиний митний тариф”. Митним кодексом України тощо;

встановлення в окремих випадках, передбачених законодавством, режиму ліцензування та квотування.

Відповідно до ст. 16 Закону “Про зовнішньоекономічну діяльність" в Україні запроваджуються такі види експортних (імпортних) ліцензій (належним чином оформлене право на експорт (імпорт) протягом встановленого строку певних товарів або валютних коштів з метою інвестицій та кредитування):

генеральна (відкритий дозвіл на експортні (імпортні) операції по певному товару (товарах) та/або з певною кращою (групою країн) протягом періоду дії режиму ліцензування по цьому товару (товарах);

разова (індивідуальна) разовий дозвіл, що має іменний характер і видається для здійснення кожної окремої операції конкретним суб'єктом зовнішньоекономічної діяльності на період не менший, ніж той, що є необхідним для здійснення експортної (імпортної) операції);

відкрита (індивідуальна) (дозвіл на експорт (імпорт) товару протягом певного періоду часу (але не менше одного місяця) з визначенням його загального обсягу), причому по кожному виду товару встановлюється лише один вид ліцензії. Ліцензії на експорт (імпорт) товарів видаються Міністерством зовнішньоекономічних зв'язків і торгівлі на підставі заяв суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності. Квотування здійснюється шляхом всгановлсння режиму видачі індивідуальних ліценцій, причому загальний обсяг експорту (імпоргу) за цими ліцснзіями не повинен перевищувати обсягу встановленої квоти.

Зовнішньоекономічна діяльність здійснюється на підставі відповідних договорів. які укладаються між суб'єктами даного виду діяльності. Усі зовнішньоекономічні договори можна умовно об'єднати в такі групи:

купівлі-продажу (експорт, імпорт, реекспорт, реімпорт);

зустрічних поставок (бартер, холдинг);

торгово-посередницькі (доручення, комісія, консигнація),

змішані тощо.