Борис Ілліч Олійник, Детальна інформація

гончарному крузі. Олесеві Гончару», «Сиве сонце моє. Пам'яті матері».

Навпаки, драматичні, гострі поезії — «В рамі прицілу», «Прометей приручений»,

«Про черги», «Погоня... І постріл...».

Поет застосовує також умовність, вигадку, елементи казки, фантастики, алегоричну

та символічну образність у таких творах, як «Принцип», «Про середину», «Притча

про ноги», «Притча про славу», «У поета гроші завелись» та ін.

У збірці «Заклинання вогню» (1978) поет вмістив цикл віршів «Від Білої хати до

Білого дому...»

Найбільш відомими та значними поемами Б. Олійника є:

— поема «Сиве сонце моє», укладена із дев'яти віршів, написаних різними

розмірами;

— «Дорога»;

— «Рух»;

— «Доля»;

— «Урок»;

— поема-цикл «У дзеркалі слова»;

— поема, історичний твір «Дума про місто», написана до 1500-ліття Києва.

Поет є лауреатом Державної премії СРСР (1975, за книгу «Стою на земле») і

Державної премії УРСР ім. Т. Г. Шевченка (1983, за книги «Сива ластівка», «У

дзеркалі слова», «Дума про місто»).

Свою творчу роботу він завжди поєднував з активною громадською діяльністю. В

1971 — 1973pp. та з 1976-го року він — секретар правління Спілки письменників

України, секретар правління Спілки письменників СРСР, секретар парткому

Київської письменницької організації. Був депутатом Верховної Ради УРСР 10-го і

11-го скликань