Герман Гессе, Детальна інформація

Реферат на тему:

“Герман Гессе”



“На початку був міф. Творець невтомно формує душу кожної дитини, як створив подібними до себе душі індусів, греків і германців”.

Г. Гессе

Герман Гессе, лауреат Нобелівської премії 1946 року, офіційно вважається одним із найпопулярніших і найчастіше перекладених німецьких авторів. Його твори видавалися 60 мовами світу накладом понад 100 мільйонів примірників. У жовтні 2001 журнал Stern провів опитування серед 3000 чоловік на тему: “Які три книги мали найбільше значення у вашому житті?” Список отриманих творів складався із 1000 назв. “Сіддхартха” Германа Гессе у багатьох із опитуваних, переважно віком між 20 і 30 років, опинилася на першому місці, навіть попереду Біблії. І це не дивно, бо саме Гессе став культовою фігурою руху шістдесятників, розглядаючи у своїх творах питання про сенс життя та етичні засади різних культур та релігій. У наш час наростаючої дезорієнтації естетика і етика Гессе дає можливість побудувати відкритий до майбутнього світогляд. Його позиція об’єднання різних культур та релігій, взаємної толерантності та гуманізму дуже актуальна для підкреслення цивілізаційних спільностей у часи глобалізації. Найпопулярнішими його твори є в Америці та Азії. Універсальність творів Гессе полягає насамперед у видимій простоті. Сам він у дискусії з іншим письменником, який вважав, що література повинна говорити просто про складні речі, заперечив. Він не вірить у межу між предметами важливими і простими. Власним завданням він вважав зрозуміти важливість простого.

У липні цього року у містечку Кальв, де 2 липня 1877 року народився Гессе, відбуватимуться урочисті святкування з нагоди 125 річниці від дня народження письменника. Тут планується провести понад 200 різних заходів. Серед них і грандіозний рок-концерт на центральній площі міста. У рамках святкування року Гессе відбуватимуться також різні виставки та презентації у Берліні, Брюсселі та Будапешті. 35 відомих письменників видали спільну книгу есеїв про Германа Гессе з ілюстраціями Гюнтера Бьоме, найвідомішого серед ілюстраторів творів Гессе.

Герман Гессе народився у сім’ї протестантських місіонерів, яка довший час жила в Індії, а пізніше переїхала до Швейцарії. Дідусь Гессе був відомим індологом і також протестантським місіонером.

“Переконання і спосіб життя батьків був педантично строгим, але в той же час замріяно поетичним”, – пишуть про дитинство Гессе критики. Конфлікт із батьками, які визнавали тільки свою правду, змусив Гессе втекти з дому після того, як він провчився у протестантській семінарії менше ніж півроку і побував на лікуванні у психіатричній клініці. Але і про школу спогади його не найрадісніші: “За вісім років я зустрів тільки одного вчителя, якого любив і якому можу бути вдячним”. Він намагався студіювати теологію, потім здобути професію механіка, далі бухгалтера, працював у книжковій торгівлі, аж поки не зміг жити з літературних гонорарів.

Гессе тричі одружувався. Його перший шлюб із Марією Бернуллі протривав 19 років, другий, зі співачкою Рут Венгер, – три роки, і третій, з Нінон Дольбін, – 31 рік, до самої смерті письменника 9 серпня 1962. У 1912 році Гессе разом із сім’єю переїздить до Швейцарії. Під час Першої світової війни він хотів піти добровольцем на фронт, але за станом здоров’я був визнаний непридатним, під час Другої – допомагав євреям емігрувати з нацистської Німеччини, де його твори були заборонені. У 1943 році виходить друком перше повне видання “Гри в бісер”. У 1946 Гессе отримує одночасно нагороду імені Гьоте міста Франкфурта і Нобелівську премію.

Найвідоміші твори письменника: “Петер Каменцід” (1904), “Під колесами” (1906), “Росгальде” (1914), “Кнульп” (1915), “Гарна пора юності” (1916), “Деміан” (1919), “Клінгзор” (1920), “Сіддхартха” (1922), “Степовий вовк” (1927), “Нарцис і Златоуст” (1930), “Паломництво у країну Сходу” (1932), “Гра в бісер” (1943).

Герман Гессе (1877-1962) народився в невеликому швабском містечку Кальв, в скромній сім'ї пиетистского проповідника. Його другою батьківщиною стала Швейцарія, де він а дитинстві прожив декілька років, Гессе був прив'язаний до своїх батьків, особливо до матері, але його обтяжував дух церковного благочестя, що панував в сім'ї, і він загартовував свій характер в боротьбі з ним. П'ятнадцяти років він втік з Маульброннської семінарії, де готували теологов,-це була єдина можливість для бідного і здатного юнака дістати освіту на казенний рахунок. Але таке майбуття не влаштовувало юного Гессе, і проти волі батьків він почав самостійне життя.

Гессе порвав з будинком і з Маульбронном, але в своїй уяві він створив інший, ідеалізований Маульбронн, притулок духа, де, вдалині від мирських треволнений, благочестиві старці і їх віддані учні шукають бога і істину. Він все життя прагнув туди в цей свій "монастир", в свій Маульбронн і все життя йшов звідти до людей.

Після втечі Гессе змінив ряд міст і професій, старанно займався самообразованием, багато читав. Більше усього юнака залучали Гете, Шиллер, Жан Поль Ріхтер, романтики. Він став рано пробувати писати сам в дусі поширеного тоді в Німеччині неоромантизму.

Декілька років молодий Гессе прожив в Тюбінгене, працюючи службовцем в книготорговой фірмі, а з 1899 року поселився в Базеле, де почав друкувати свої перші прозаїчні і віршовані твори. У тому ж році він дебютував невеликим збірником віршів "Романтичні пісні". Вірші і проза сусідствувати в його творчості все життя, доповнюючи один одну, але очолювала проза. Після виходу в світло в 1901 році типово неоромантического твору "Герман Лаушер", що об'єднав в своєму складі прозаїчні уривки, вірші і навіть дневниковые запису героя, обдаровану юнака помітив відомий берлінський книговидавець Фішер і сам запропонував Гессе опублікувати у нього наступний твір.

Цим твором виявилася повість "Петер Каменцинд" (1904), що відразу принесла Гессе популярність і матеріальну незалежність. Повість привабила своїм пристрасним закликом до людяності, простоти і правди, натхненними описами природи, красою і народністю мови. Вже в ті роки Гессе надзвичайно хвилює проблема взаємовідносин суспільства і художника, визначення ролі мистецтва в житті людей. Після багатьох шукання і розчарування герой приходить до деякого умовно благополучного фіналу: повертається в рідне село і стає там шинкарем, бо проникся переконанням, що жити слідує серед простих людей і тільки там може виникнути справжнє мистецтво.

Каменцинд близький романтичному мрійнику Лаушеру з попередньої книги, але більш, ніж той, наділений плоттю і кров'ю, перенесений в більш достовірне оточення. Якщо раніше переважаючим тоном Гессе була меланхолія, то тепер в описі панує гумор, хоч і не позбавлений гіркоті. При цьому в творі Гессе простежується головним чином не зовнішня, а "внутрішня" біографія героя, ідейний розвиток якого автобіографічно і багато в чому повторює шлях самого письменника (захоплення Каменцинда Гете, Шиллером і романтикою, відкриття Готфріда Келлера, вплив на героя ідей Франциська Ассизського і . Своїми вчителями в той час Гессе справедливо називав Гете, Ейхендорфа і Келлера, особливо часто останнього, творчість якого, безсумнівно, вплинула саме благотворний чином на процес становлення Гессе-реаліста.

Типово реалістичним твором є наступна повість Гессе "Під колесами" (1906), з характерною для німецької літератури початку віку темою школи. Уперше в його творчості тут прозвучали трагічні ноти хлопчик Ганс Гибенрат, учень Маульброннської семінарії, а потім підмайстер, гине, як би попавши "під колеса" величезної бездушної машини. Він не здатний пристосуватися. У його історії багато автобіографічного, хоч автору в цій повісті, мабуть, ближче інший образ бунтар і утікач Гейльнер.

Гессе виступає тут в захист дитини "природної людини", проти хибної, антигуманистической системи виховання в кайзеровской Німеччині. Соціальна критика в цьому творі помітно заглиблюється, Гессе розуміє, що реакційна німецька школа не є незалежним явищем, а служить реакційній державі, постачаючи йому вірнопідданих; при описі поважних бюргерів, "наставників" молоді, письменник стає їдким сатириком. У майбутньому, відштовхуючись від цієї так ненависної йому системи "ломки волі" і "стрижки під одну гребінку", Гессе буде справді натхненно описувати близькі його серцю педагогічні принципи уявної Касталії: обережний розвиток здібностей, розкриття можливостей, закладених в самій природі дитини.

Після перших літературних успіхів Гессе зміг здійснити свою мрію про ідилічне життя на лоні природи з дружиною, з друзями, про заняття мистецтвами, про його музици-ровании, що пристрасно захоплювало і т.п. Він поселився в селі Гайенхофен на березі Бо-донського озера, але вже через декілька років сільська ідилія стала помітно обтяжувати його, і він знов затужив по мандрівках і змінах, по гармидеру великих міст. Він все частіше покидає село. Його спричиняє до себе суспільне життя, в той час письменник неодноразово виступає в пресі, а починаючи з 1907 року протягом деякого часу сам видає (разом з демократичним баварским журналістом і сатириком Людвігом Тому) журнал "Березень", опозиційний по відношенню до режиму Вільгельма II.

Створені в предвоенные годи романи "Гертруда" (1910) і "Росхадьде" (1914) були присвячені ним тій же темі мистецтва і самотності художника. Гессе продовжував писати і ліричні вірші, нехитрі за формою, часто схожі на народні пісні, створив декілька циклів розповідей про маленькі містечка і їх диваків-мешканців. У віршах і розповідях письменник неодноразово повертається до прославляння подорожей, до поетичного, майже фольклорного образу бродяги, мандруючого підмайстра, який завжди протиставляється ні осідлий міщанинові-приобретателю, людині суто тверезому і практичному. Своє завершення ця тема знайшла в образі бродяги Кнульпа з однойменної книги, що вийшла вже в 1915 році.

Гессе залучало в Кнульпе романтичну втечу від буржуазної повсякденності: Кнульп "перекотиполе", людина без професії, він заробляє на хліб, музицируя на сільських святах. У той же час письменник з тверезим гумором описував всі пригоди героя, якого підстерігають старість, хвороба, самотність. Перед смертю Кнульп мучиться сумнівами: чи не було все його життя прожита марно, марно.

Пізніше, в одному з висловлювання 1935 року, Гессе прямо зв'яже трагедію Кнульпа з неправильним пристроєм суспільства. У його касталийцах, вільних від всяких зв'язків і "некорисних", в його легкому на підйом і завжди готовому в дорогу Йозефе Кнехте в якійсь мірі воскресне старий бродяга Кнульп.

Гессе покінчив нарешті з його осідлістю, що обтяжувала в 1911 році, коли здійснив свою подорож в Індію. Він ще в дитинстві бував зачарований, слухаючи розповіді про цю дивну країну, в якій його дід і дядько з боку матері колись були місіонерами. Ця обставина значною мірою визначила глибокий і всього інтерес, що зростав Гессе на Сходу, що знайшов відображення в ряді його творів, і передусім в романові "Гра в бісер". Протягом багатьох років він вивчав релігії і філософські системи, весь комплекс ідей, створених чудовими древніми цивілізаціями Індії і Китаю. Гессе був глибоким знавцем буддизму, письменника захоплювала в ньому мудра созерцательность, злиття з природою, любов до всього живого, але він ніколи повністю не приймав для себе його пасивності, його заклику до відмови від діяльності і миру. Особливо ясно це стало йому самому після зіткнення з живим, реальним Сходом: про це свідчать його записки "Про Індію" (1913) і більш пізня повість "Сиддхарта" (1922).

Після повернення з подорожі письменник поселився поблизу Берна, і відтоді він назавжди залишився в Швейцарії. З 1919 року він влаштувався в Монтаньоле, поблизу Лугано, побудував собі будинок у власному смаку і прожив там до самої смерті. У 1923 році Герман Гессе прийняв швейцарське підданство. На заході днів його часто називали "мудрецем з Монтаньоли".

Хоч Гессе неможливо уявити собі поза німецькою літературою і німецькою літературною традицією, поза передовий німецький інтелігенція, швейцарське оточення і ідеї багатьох тутешніх ідеологів про "особливий шлях" цієї країни наклали відбиток на світогляд і творчість Гессе. Життя в Швейцарії сприяло появі в ньому некой "отстраненности" при розгляді боротьби і протиріч в західноєвропейському суспільстві XX віку. У роки першої світової війни і пізніше, в роки фашизму, Швейцарія представлялася йому "притулком", "країною, що дає притулок". Вона стала для нього "батьківщиною по вибору" при цьому Гессе мало вникав в її внутрішні проблеми. Швейцарія, безсумнівно, допомогла також народженню самого образу Касталії, маленької мирної провінції всередині великої і неспокійної держави.

Вирішальною причиною переселення Гессе в Швейцарію стала перша світова війна, а потім зростаюче невдоволення письменника післявоєнною Німеччиною. 1914 рік приголомшив Гессе, війна показалася йому безумством, масовим психозом, поставив йод загрозу все його існування, всі, що він любив в життю, всі досягнення цивілізації. Він був одним з тих небагато буржуазних інтелігентів, яких не торкнувся чад шовінізму, що охопив в той час Німеччину і інші воюючі держави. І в перші ж дні війни він мужньо виступив в захист своїх переконань.

Його стаття в "Нойе цюрихер цантунг" називалася "Друзі, не треба цих звуків" (слова з Дев'ятої симфонії Бетховена, що передують знамениту шиллеровскую "Оду до радості"). Гессе закликав інтелігенцію всіх країн, що вступили у війну зберігати вірність принципам, гуманізму і спільно, загальними силами спасати культуру. Ця стаття викликала велику кількість відгуків: Письменник після свого виступу відразу виявився в ізоляції і надовго став для офіційної німецької преси "зрадником вітчизни". Зате він знайшов в ці важкі дні небагато вірних друзів, серед них був і Ромен Роллан, який відгукнувся на статтю Гессе дружнім листом.

За першою статтею пішли інші. Гессе стояв тоді на позиціях пацифізму, тільки пацифізму, але виступав в його захист гаряче, з темпераментом борця. Роки 1917-1919 були роками найбільшої політичної активності в його житті згодом він недаремно назвав цей період своїм "пробудженням".

Війна і пов'язані з нею переживання, напружена суспільна діяльність у військові роки, а також важкі особисті втрати втрата любимого сина, розлучення з дружиною -привели його зрештою до нервової перевтоми і тривалому на декілька років творчій кризі. Цей період став помітним рубежем в його житті. Характерно, що на початку 20-х років письменник терпіти не міг своїх ранніх творів -вони представлялися йому занадто безтурботними (лише пізніше він визнав, що і в них в якійсь мірі "все вже було").