Генріх Белль, Детальна інформація

Реферат на тему:

Генріх Белль

(1917-1985)

Г. Белль - німецький прозаїк і публіцист, лауреат Нобелівської премії (1972). Зажив слави одного з найвидатніших письменників-гуманістів другої половини XX ст. У своїх оповіданнях, повістях і романах розвивав і збагачував традиції реалізму. Літературна критика визначає його як загальновизнаного майстра короткого оповідання.

21.12.1917 р. - народився в Кельні, в родині столяра-різьбяра. Під час навчання в гімназії попри ідеологічний тиск гітлерівської пропаганди уник вступу до «гітлерюґенду». Після закінчення гімназії працював у книгарні боннського букініста.

1938-1939 рр. - відбував трудову повинність на важких земляних роботах.

1939 р. - розпочалася «воєнна одіссея» письменника. Як солдат німецько-фашистської армії побував у Польщі, Франції, Україні. Кілька разів був поранений, лікувався в госпіталях Румунії та Угорщини.

Від 1944 р. - дезертирував з фронту; після перемоги над Німеччиною деякий час перебував в американському полоні; пізніше навчався в Кельнському університеті, працював у статистичному управлінні.

1950 р. - вийшла друком збірка оповідань «Подорожній, коли ти прийдеш у Спа...».

1951 р. - написав роман «Де ти був, Адаме?». З цього часу Белль зосереджується на професійній літературній праці.

1953 р. - завершив роман «І не сказав жодного слова».

З початку 60-х років почав відвідувати СРСР. Разом з тим виступив з протестом проти суду над А. Синявським, Ю. Даніелем, переслідувань В. Некрасова, Г. Владімова, В. Войновича та інших виявів порушень свободи слова в Радянському Союзі. З'являються найкращі романи письменника: «Більярд о пів на десяту» (1959), «Очима клоуна» (1964), «Груповий портрет з дамою» (1971).

1969 р. - був обраний головою німецького ПЕН-центру.

1972 р. - став президентом міжнародного ПЕН-клубу.

16.04. 1985 p. - Помер.

Велике значення для творчого розвитку митця мав особистий досвід участі в Другій світовій війні. Як письменник Г. Белль починав у річищі так званої «літератури руїн», що переважно була зосереджена на осмисленні нещодавної війни та її наслідків. Воєнна тема стала одним з наріжних каменів беллівської «естетики гуманного».

На становлення поетики письменника справили вплив Г. фон Кляйст і автор коротких анекдотів та історій для календаря швейцарський письменник кінця XVIII - початку XIX ст. Й.П. Гебель. Від першого Белль успадкував аскетизм викладу, «непатетичність мови», від другого - близькість до народного гумору. Відповідно у прозі митця простежуються дві тенденції: «графічно-твереза», що фіксує у зовні життєподібній формі миті повсякдення, й сатирична, яка тяжіє до гротеску і навіть карикатури.

Творчості Г. Белля притаманні:

• тема війни в її антифашистській спрямованості та дегероїзованому ракурсі, часто - подана «з точки зору переможених»; порушення проблем провини німецького народу й моральної відповідальності за спровоковану Гітлером історичну катастрофу;

• нонконформістський пафос, бунт проти будь-яких форм пристосування до насилля та компромісів щодо захисту гуманістичних позицій;

• ствердження людяності, толерантності, думки про необхідність плекати особистість як засадничих моральних принципів суспільства другої половини XX ст.;

• подальший розвиток теми «маленької людини»;

• герой-аутсайдер, що виділяється на тлі маси своєю окремішністю та слабкістю, котра, втім, є ознакою підвищеної чуйності й здатності до співчуття;

• настанова на ескізність твору (в основу сюжету нерідко покладені миттєві враження, які не мають ані початку, ані кінця), ускладненість композиції та образної системи, широке використання художніх можливостей внутрішнього монологу;

• поєднання зовнішньої життєподібності, посиленої прийомами «тривіальної» літератури, з глибоким психологічним аналізом, символічним підтекстом і тяжінням до притчевих узагальнень;

• багатство символічних деталей та наскрізні лейтмотиви, спрощений ритм речень.

«Солдатам - а я був солдатом - слід нарікати не на тих, проти кого їх послали воювати, а тільки на тих, хто послав їх на війну».

«Я прагну милосердя, а не жертв! І кажу весь час і настійливо: Бог - це Бог живих, а не мертвих».

«Чи були героями всі ті, хто волав, молився й проклинав у окопах, госпіталях, на сходах і в підвалах, на вантажних машинах, на возах, у залізничних вагонах?.. Геройська смерть, яку їм так щедро приписують, -не більше як розмінна монета політики, а отже, фальшиві гроші».

«Гітлер і Сталін надто полегшили моєму поколінню діалог із комунізмом: перший відібрав у нас шанс, а другий позбавив небезпеки приєднатися до цього руху».