Суб'єкти сучасної української політики в інтернет, Детальна інформація

Шановні читачі сторінки!

     Я готовий вести діалог з кожним, кому не байдужа доля України, про те, що може принести добробут і щастя широким верствам населення, дати те життя, якого ми варті.

     Зараз потрібно думати й працювати разом!

Перед (а точніше, вище) цим прочитавши:

Михайло Антонович ПАВЛОВСЬКИЙ, народний депутат України, доктор технічних наук, доктор економічних наук, професор, Заслужений діяч науки й техніки України, тричі лауреат Державних премій. І те, що ми вже 3259 відвідувач цієї сторінки.

Навігація по сайту не переобтяжена графікою, але, не зважаючи на це, цілком зручна. Перщий розділ – Новини. Але там знаходяться три публікації про нього датовані 1999 роком – отже новинами це назвати важко. Наступний розділ своєю назвою передбачає відповідь на питання «Що робити?», та відвідавши його ми знайомимося з баченням Павловським перспективи розвитку країни, що зробити для покращення становища, та за для чого це взагалі робити. Є також розділ присвячений думкам різних людей про нього, окремий розділ присвячений публікаціям, але ознайомитися з ними (на відміну від сайту Матвієнка) не має можливості – це просто список з зазначенням видання та дати виходу. Цей ресурс також можна віднести до групи постійних, але, нажаль, не оновлюваних – останнє оновлення його відбулося 2 лютого 1999 року. Не можна сказати, що він створює якесь позитивно враження. Антипатія виникає вже від самого початку і вже не зникає. Наприклад, біографія – ядро будь якого сайту людини – політика за мету якого є створити гарне враження на відвідувачів своєї сторінки. Ось як вона подається у Павловського:

Відомий український вчений Михайло Антонович ПАВЛОВСЬКИЙ народився 1942 року в селі Ружичне на Хмельниччині. Шістнадцятирічним юнаком з золотою медаллю закінчив середню школу і поїхав до Києва - став студентом КПІ (інститут закінчив з відзнакою), у 25 років - кандидат технічних наук, у 35 - доктор технічних наук, у 55 - доктор економічних наук. Відомий вчений, як у галузі технічних наук так і в економіці: опублікував 20 монографій і більш 350 статей, підготував 10 докторів та 50 кандидатів наук, професор, академік, Віце-президент АТНУ, лауреат державних премій УРСР, СРСР, України, Заслужений діяч науки і техніки України, його докторська дисертація з економіки вперше на просторі СНД присвячена соціально-економічним проблемам економіки перехідного періоду.     Здібний організатор: творець власної наукової школи з гіроскопів, навігаційних приладів і комплексів, ініціатор заснування в Національному технічному університеті (КПІ) факультету авіаційних та космічних систем, деканом якого він є;

директор науково-дослідного інституту проблем механіки "РИТМ", який займається дослідженням та виробленням найсучасніших приладів і систем керування аерокосмічними об’єктами; працював міністром промисловості України (1992 р.).

Віце-президент Академії технологічних наук України;

Вагомий політик і державний діяч: після першого обрання в парламент стає яскравою політичною фігурою, яку поважають навіть супротивники: Протягом 1994-98 рр. був Головою комісії Верховної Ради України з питань ядерної політики і безпеки. Під його керівництвом в Україні створені основи ядерного законодавства. Протягом 1994-98 рр. виступив 36 разів на сесіях, зробив найбільше депутатських запитів, автор п'яти прийнятих законопроектів, вніс понад 100 пропозицій до законопроектів, опублікував 50 статей з економіки та політики. Автор проекту Закону України "Засади внутрішньої економічної політики України на перехідний період"

\xF0B7 у березні 1998 року виборці Хмельниччини в друге довірили Михайлу Павловському захищати їх інтереси у парламенті країни. Зараз Михайло Антонович очолює підкомітет Верховної Ради України, а також парламентську групу по зв'язкам з Китаєм. у березні 1999 року М. Павловський був обраний Головою Всеукраїнського об'єднання "Шлях України". Від перших днів незалежності академік Павловський як вчений та державний діяч багато сил та енергії віддає державному самоствердженню України. В його наукових працях введено нове поняття "Стійкості економічної системи" , отримана нова формула для інфляції в умовах нестабільної економічної системи, сформульовані закони розвитку і деградації ринку, запропонована паралельна трьохфазна стратегія економічного розвитку та ідеологія прогресивних реформ для України.

На мою думку, така біографія може бути вміщена на будь якому ресурсі присвяченому політиці, але ніяк не на власному ресурсі – тут вона виглядає як «реклама» від першого лиця, що створює цілком негативне враження про людину, що, звичайно, не сприяє покращенню іміджу. Цілком протилежне враження виникає від перегляду сайту Володимира Олійника.

HYPERLINK "http://www.harmony.kiev.ua/oliynyk/" http://www.harmony.kiev.ua/oliynyk/

Красивий сайт, з гарним професійно-створеним дизайном, підготовлений до виборів, але зараз поповнюваний зовсім різною інформацією. На першій сторінці вміщена біографія Володимира Олійника, його програма, звернення до українського народу, та девіз, який відображає сутність його програми – “Хмельницький Розпочав шаблею, я довершу правом!”. В розділі Преса вміщено два інтерв’ю з Володимиром Олійником, одне українською, а друге російською мовою, обидва присвячені виборам та позиції Олійника на них. Окремий розділ присвячено фотографіям політика та його родичів. Розділ “Хроніка подій”, присвячений виборам, містить так звані “бліц новини”, але останні датовані 25 жовтня 99, отже про “свіжість” новин говорити не доводиться. Існує навіть певна спроба створити зворотній зв’язок з відвідувачами сайту, але нових питань після виборів 99 року там не з’являлося. Сайт створює цілком позитивне враження: це і гарно продумай та добре організований вміст сайту, зручна навігація, проста але цікава біографія, вміщена на першій сторінці:

Олійник Володимир Миколайович, українець, 42 роки, безпартійний. 

Народився 16 квітня 1957 року в с.Бузiвка Жашкiвського району Черкаської області в селянськiй родинi. У 1974 роцi пiсля закiнчення школи працював слюсарем, водiєм Бузiвского вiддiлення "Сiльгосптехнiки", потiм проходив строкову службу в Радянськiй Армiї (1975-1977 рр).  Уже через рiк пiсля закiнчення Харкiвського юридичного iнституту (1981) став народним суддею Приднiпровського районного суду м.Черкас, а ще через три роки - головою суду. З 1987 року працював на керiвних посадах мiськкому й обкому КПУ. У жовтнi 1990 року призначений заступником голови Черкаського мiськвиконкому. У липнi 1994 року обраний (у 1998 роцi - повторно) мiським головою Черкас. З 1998 року - радник Прем'єр-мiнiстра України; член Мiжвiдомчої комiсiї з питань мiсцевого самоврядування при КМ України.  У 1999 роцi захистив кандидатську  дисертацiю "Селянське самоврядування в Українi (1921-1929 рр.)" у Донецькому державному унiверситетi. Батько - Олiйник Микола Євгенович, 73 роки; мати - Олiйник Килина Iванiвна, 74 роки; пенсiонери, проживають в селi Бузiвка. Дружина - Олiйник Людмила Геннадiївна, перебуває в декретнiй вiдпустцi по догляду за дитиною. У сiм'ї Олiйникiв росте три сини: сiмнадцятирiчний Руслан, шiстнадцятирiчний Денис i Володимир, котрому минув рiк. Олiйник - Президент Асоцiацiї мiст України (з 1998 року), член державної комiсiї з питань адмiнiстративної реформи (з 1999 року), крайовий отаман Черкаського козацтва, член Конгресу мiсцевої та регiональної влади Ради Європи (Страсбург).

Як на мене – коротко й зрозуміло, а я кщо вам потрібна докладніша інформація – будь ласка, цьому присвячений окремий розділ. Отже враження цілком позитивне, Олійник постає як людина яка робить від початку до кінця те за що береться і цей ресурс був створений цілком свідомо, із залученням до створення цілої дизайн студії (до речі, це єдиний, окрім сайта Мороза, ресурс над створенням якого працювала ціла дизайн студія). Отже імідж Олійника в інтернетчи не найкращий з усіх політиків. Трохи інші цілі ставив перед собою при створенні сайту Роман Безсмертний, а отже його зміст та структура трохи інші.

Роман Безсмертний

HYPERLINK "http://www.rb.kiev.ua/" http://www.rb.kiev.ua/

Цей ресурс наповнений графікою. На мою думку навіть переповнений нею, як для сайту політичного діяча. Якщо, наприклад, сайт Олійника виглядає дуже гармонічно з точки зору балансу графіка-текст, то на сайті Безсмертного цей баланс явно зрушено в бік графіки. За обсягом сайт досить таки малий – він містить біографію Романа, розділ “Безсмертний як представник Президента”, “Представник у парламенті”, досить таки цікавий розділ “Команда Безсмертного”, цілком звичний розділ “Преса про Безсмертного”, Зворотній зв’язок (тобто можливість відіслати e-mail прямо з сайту), та останній розділ – Список лінків (посилань) на інші ресурси пов’язані з діяльністю Безсмертного. (Наприклад сервер Верховної Ради, сайти міністерств, Національного банку України, сайт Народно-Демократичної партії.)

Біографія подається досить таки докладно, і стилем написання трошки виділяється зі “стислої” концепції (якщо вона взагалі була) сайту:

Роман Петрович Безсмертний народився 15 листопада 1965 року в селі Мотижин Макарівського району Київської області. Батько — Петро Кирилович працював обліковцем, трактористом і землевпорядником Мотижинської сільської ради; мати — Ольга Дем’янівна працювала молодшою медичною сестрою Мотижинської дільничної лікарні. Зараз вони на пенсії. З 1983 по 1990 рік Роман Безсмертний навчався у Київському педагогічному інституті ім. Горького (тепер: Національний педагогічний університет ім. Драгоманова) на історичному факультеті. Після закінчення служби в армії, повернувся "довчатися" до ВУЗу. Одружився ще у студентські роки на студентці історичного факультету. У 1989 році у молодого студентського подружжя Людмили Леонідівни та Романа Петровича Безсмертних народилася дочка, Лілія. Ще під час навчання в інституті, на четвертому і п’ятому курсах, працював у місті Вишневому в середній школі №3. По закінченні вищого навчального закладу Роман Петрович іще глибше занурився у вчительську роботу. Працюючи у Бородянській середній школі №2 у дуже своєрідний період повалення ідеологічних ідолів тоталітарної епохи, займався вдосконаленням освітнього процесу, розробляючи свої методики викладання історії. У кабінеті історії завдяки його зусиллям було створено краєзнавчий музей, який існує і донині. Мрію про видання свого підручника не полишає й донині, згадуючи з ностальгічними нотками у голосі часи свого учителювання. Політичні процеси, які переживало наше суспільство у часи пробудження національної самосвідомості не пройшли повз молодого вчителя. Роман Безсмертний активно включився у політичне життя новопосталої держави, вступивши до лав Української Республіканської партії. У лавах партії доля звела Романа Безсмертного із Олексієм Васильовичем Голубом. Він, побачивши у молодому вчителі перспективу, переконав його балотуватися до Верховної Ради. У 1994 році — участь у виборах у рідному окрузі та… перемога! Попереду велика політика… Ставши народним депутатом, активно включився у вир політичної діяльності, будучи секретарем депутатської групи "Державність". На ниві законотворення працював у Комітеті Верховної Ради України з питань державного будівництва, діяльності рад і місцевого самоврядування. Досвід політичної та депутатської діяльності приходив до молодого народного депутата у копіткій роботі поряд з досвідченими політиками, такими як Ігор Рафаїлович Юхновський. Його значення у становленні Романа Безсмертного як політика важко переоцінити. Роман Петрович був серед учасників підготовки та прийняття у червні 1995 року Конституційного договору, а згодом — у червні 1996 року Конституції України. Саме роботу над Конституційним Договором і Конституцією України Роман Безсмертний вважає одним з найбільш визначальних моментів своєї політичної біографії. Тим більше, що протягом розробки цих основоположних для української держави актів Роман Петрович знайшов однодумців. Саме під час важких перевантажень підготовчого процесу Конституції України зав’язалися і загартувалися його дружні стосунки із Михайлом Сиротою. Після прийняття Основного Закону Роман Безсмертний став членом депутатської групи "Конституційний Центр". Згодом він вступає до лав Народно-демократичної партії. Вихід з УРП був цілком зрозумілим, адже у партії намітилася страшна криза, яку вона вже ніколи не змогла подолати. Фактично, було знищено політичну базу партії, яка все більше відривалася від неоконсервативної модерної ідеології та скочувалася на манівці традиціоналізму і радикалізму. Ці процеси набули такого надзвичайного рівня загострення, що згодом з партії було виключено, навіть, тих, хто стояв біля витоків українського правозахисного руху і самої УРП. НДП, яка утворилася внаслідок злиття, а не розколу, на той час була найбільш перспективною партією, яка мала усі шанси стати осердям об’єднання національно-демократичних, прогресивних сил суспільства. 14 січня 1997 року — Указом Президента України Романа Петровича Безсмертного було призначено Постійним представником Президента України у Верховній Раді України. На цій посаді він працював у Верховній Раді України XIII та працює у парламенті XIV скликання. Серед основних завдань своєї діяльності бачить узгодження позицій Верховної Ради і Президента України та ефективне представлення політичної лінії Глави Держави у законодавчому органі. Хобі Романа Безсмертного — спорт, а конкретніше — футбол. Роман Петрович, як кажуть фахівці, досить непогано ганяє шкіряний м’яч по футбольному полю. Він грає у футбольній команді депутатів Верховної Ради України. Під час зустрічей з парламентарями інших країн не раз демонстрував гарний футбол. Сам Роман Безсмертний каже, що гра у футбол — це для нього найкраща форма відпочинку, спосіб оновити сили та отримати заряд позитивних емоцій.

Цей сайт був створений не до виборів і являє собою якраз один з тих не багатьох який створювався за для того щоб подати певну інформацію про людину взагалі, і можна сказати, що своєї мети він досягає.

Останнім я хотів би розглянути сайт (навіть не сайт, а сервер) Олександра Мороза. Він займає зовсім окреме місце в групі політичних сайтів просторів Уанету. Цей сайт можна по праву вважати взірцем для створення не тільки політичних ресурсів, а й сайтів взагалі – таке враження, що над його створенням працювала група досвідчених дизайнерів та психологів – настільки продуманим та красивим він виглядає. Наповненість цього сайту вражає – тільки в розділі «Людина» міститься 3 (!) різні біографії Мороза – в тому числі й статті про його життя з різних видань, як звичайних, так і Інтернет. І що вражає найбільше – цей сайт чи не єдиний з усіх розглянутих мною політичних сайтів інформація на якому дійсно поповнюється.

Сайт містить останні новини українського політичного життя, які будь яким чином пов’язані з Олександром Морозом. Також там можна знайти аудіо та відео файли (фрагменти інтерв’ю та виступів), інформацію про Мороза як політика, про життя його родини, подивитися родинний фотоальбом, прочитати цілу статтю присвячену його родині, навіть завітати на Літературну сторінку де міститься лірика Мороза, в розділі «Виступи» можемо переглянути всі основні промови Мороза, отже знайти все, що тільки може впасти на думку стосовно цієї людини.

Тут я хотів би подати фрагмент (бо в цілому цей документ займає більш ніж 6 сторінок) біографії Олександра Мороза, на мою думку якнайкраще викладення з усіх трьох. (Цей варіант був поданий в одному з видань минулого року).

МОРОЗ Олександр Олександрович. Народився 29 лютого 1944 року у селі Буда Таращанського району Київської області у селянській багатодітній родині, українець, закінчив Українську сільськогосподарську академію (інженер-механік), Вищу партійну школу при ЦК КГПУ. Служив в армії, працював викладачем, заввідділом технікуму механізації сільського господарства, інженером районного та обласного об'єднань "Сільгосптехніка". 3 1976 року - завідуючий сектором, заступник завідуючого сільськогосподарським відділом Київського обкому КПУ. 1983- 1989 рр. - секретар Київської облпрофради, перший секретар РК КПУ. 3 1989 року - завідуючий аграрним відділом обкому КПУ.

Народний депутат України з квітня 1990 року (Таращанський виборчий округ № 223). 1990-1994 рр. - секретар, заступник голови Комісії Верховної Ради з питань АПК. До серпня 1991 року лідер парламентської більшості Верховної Ради України.

Кандидат у Президенти України на виборах 1991 року. Від участі у виборах відмовився. У виборчій кампанії 1994 року посів третє місце. 3 18 травня 1994 року - Голова Верховної Ради України.

Співголова Конституційної Комісії. Голова СПУ. Автор книг: "Куди йдемо?", "Вибір", "Тема для роздумів".