Стан економіки та невідкладність реформ в АПК України, Детальна інформація

+93,6%

1996

-33,7%

1994

+46,1%

-

-

1995

+10,6%

-

-

 

Ситуація, що склалася в сільському господарстві, не забезпечує не тільки розширеного відтворення, але й простого. В країні взагалі не створена стала економічна система, відсутня регульованість процесу переходу до ринкових відносин, немає страхових фондів і резервів. В умовах монополізму виробників засобів виробництва та ринку збуту, правової незахищеності, відсутності реальних основ для фінансової підтримки, підтримки різноманітних форм власності сільське господарство і АПК виявилися кинутими державою у ринкову стихію, і, як видно, успішно тонуть.

Особливо руйнівно на становищі сільського господарства позначилося неконтрольована лібералізація цін, яка призвела до випереджаючого зростання цін на матеріально-технічні ресурси, вилучення з галузі додаткових фінансових коштів, руйнації добре налагоджених міжгалузевих і міжрегіональних інтеграційних зв'язків. Диспаритет цін підірвав фінансову основу розвитку виробничої і невиробничої інфраструктури сільського господарства.

Загальний фінансовий результат господарської діяльності сільського господарства у 1997 р. склав 3324,4 млн. грн. збитку, проти 1327,2 млн. грн. прибутку в 1995 р. У 1998 р. сума збитків досягла 4 млрд. грн.

Крім того, в сільському господарстві розвинулася криза неплатежів. Усі комусь заборгували. Банківські кредити через високі процентні ставки недоступні для сільських товаровиробників. Понад 80% фінансових потоків обертається у сфері обігу, в галузях, які обслуговують експорт-імпорт. Сільськогосподарські підприємства не мають грошей для виплати зарплати своїм працівникам. Вони переходять на натуральне ведення господарства, на спрощені, примітивні технології виробництва продукції. Втрачаються виробничий і природний потенціали, деградують цілі галузі, знижується матеріальний добробут сільських працівників та пенсіонерів.

Звідси випливає усвідомлення необхідності прискореного переходу до ринкової економіки, доведення до логічного завершення питання власності і земельних відносин. Недооцінка цього є основною причиною того, що всі складові ринкових відносин в економічному плані працюють проти землі, спричиняють кризу в сільському господарстві. Вкрай незадовільно поставлена робота з освоєння ринкової економіки, пропаганди пов'язаних з нею реформ.

™

™

™

™

к і нині ми не дійшли до цього. В більшості колишніх колгоспів і досі не розвинуті відносини власності, тому не розвиваються товарно-грошові відносини, зберігаються старі, неефективні структури господарської діяльності, а головне - ще не створено господаря-власника. Селянин формально наче і власник, але знаходиться поза правовим полем ринкової економіки, поза товарно-грошовими відносинами.

За оцінками Мінагропрому, 95% колективних сільськогосподарських підприємств - "лежачі", в боргах, без оборотних засобів. Якщо не реформувати в них відносини власності, не поєднати з цим оплату праці, позитивного результату не досягти.

У системі нових економічних відносин земля повинна мати господаря-власника в особі трудового колективу чи в особі конкретного селянина, фермера. Коли земля нічийна, не має конкретного господаря-власника, ніхто з інвесторів не наважиться вкладати ресурси (кошти) в піднесення її родючості, продуктивності. Логіка проста: якщо земля не твоя, то вкладені ресурси і результати стануть нічийними. Не можна організувати підприємництво, бізнес (що визначальне в ринковій економіці) на землі, не володіючи нею. Земля повинна мати свою адресність, лише тоді вона стане основою для ефективного підприємництва, задоволення підприємницького інтересу. Економісти, які розглядають землю як дар божий, не враховують економічної родючості землі, що створюється працею людей, цим самим віддаляють селянина від бажаного економічного результату. Не науковці, а політики своїм нерозумінням специфіки економіки аграрного сектора завдали сільському господарству величезної шкоди. Досвід постсоціалістичних країн світу: Угорщини, Чехії, Словаччини, країн Балтії, Кавказу, Середньої Азії та інших свідчить, що там, де реформували земельні відносини і форми ведення господарства з урахуванням усіх складових економіки, не тільки стабілізували виробництво, а й рішуче нарощують його обсяги. Тому боляче визнавати, що Україна, в якій ще в 1996 році було створене необхідне правове поле для реструктуризації неефективних колгоспів і радгоспів, переходу на нові форми організації сільського господарства, реформаційні процеси згасають, ускладнюючи незадовільний стан галузі.

В Україні суспільство не консолідувалося на чіткому визначенні напрямів розвитку національної економіки і, по суті, нині існує три економіки: адміністративно-командна, яка не має нічого спільного з державним регулюванням з погляду сучасності, тіньова і ринкова, які діють, звичайно, в різних напрямах. Тому і результати, як у відомій байці.

Стратегія і тактика реформ щодо подальшого розвитку АПК і сільського господарства повинні концентруватися на трьох взаємопов'язаних напрямах: формування ефективного господаря-власника; створення сприятливого економічного середовища ("правил гри") на ринку; активний пошук та мобілізація внутрішніх резервів зростання обсягів виробництва, підвищення ефективності. Головна мета цього процесу - розбудова конкурентоспроможного аграрного сектора економіки шляхом створення умов для прискореного формування ефективного господаря-власника.

Якщо до 1991 р. пріоритет в управлінні економікою віддавався державі, суспільній власності і суспільному інтересу, то нині, згідно з Конституцією України і Концепцією держави, попередні пріоритети замінені пріоритетом людини з її правом власності й особистим інтересом.

Усім рівням влади належить піклуватися про безпеку громадян, сприяти чесній конкуренції, надавати певні послуги: споживачам - купувати за свої гроші найкращий товар, виробникам - отримувати найоптимальнішу ціну та найвищий прибуток від реалізації товару.

Ефективний господар-власник повинен стати провідною ланкою розвитку товарно-грошових відносин та форм господарювання. Потрібно відійти від планово-розподільної системи та командних методів управління, які так відстоюються ортодоксами. Нині потрібні політична воля, рішучість, взаємоузгодженість дій усіх гілок влади, спрямованих на зрушення перетворень на селі на краще.

Вибір форм власності і господарювання залишається за селянами. Ці важливі питання вирішувати їм, виходячи з місцевих умов, історичного досвіду, традицій, власних міркувань та бажань.