Неособисті майнові права, Детальна інформація

Саме питання відповідальності і відшкодування збитків найбільш конкретно визначає розглянуті в цьому розділі права як об’єкти цивільних правовідносин. Так, відповідно до статті 20 зазначеного вище Закону вчинення дій, визначених як недобросовісна конкуренція, тягне за собою накладання Антимонопольним комітетом України штрафів, передбачених цим Законом, а також адміністративну, цивільну та кримінальну відповідальність у випадках, передбачених законодавством. Крім того, збитки, заподіяні внаслідок вчинення таких дій, підлягають відшкодуванню за позовами заінтересованих осіб відповідно до цивільного законодавства України.

2.2 Особисті немайнові права юридичних осіб

Зазначений в попередньому розділі Закон “Про захист від недобросовісної конкуренції” регулює також правовідносини, пов'язані із службовою і комерційною таємницею, які є, на мою думку, предметом особистих немайнових прав юридичних осіб, не пов’язаних з майновими, хоча на даний час це питання залишається спірним.

Неправомірне збирання комерційної таємниці в Законі визначено як добування протиправним способом відомостей, що відповідно до законодавства України становлять комерційну таємницю, якщо це завдало чи могло завдати шкоди господарюючому суб'єкту (підприємцю).

Розголошенням комерційної таємниці визнається ситуація, коли особа, якій стала відома (була довірена) при виконанні службових обов'язків комерційна таємниця, ознайомила з цими відомостями іншу особу без згоди особи, уповноваженої на те, якщо це завдало чи могло завдати шкоди господарюючому суб'єкту. Спонукання до такої дії, як і до будь-якого протиправного діяння, також є неправомірним, якщо це, знову ж таки, завдало шкоди суб'єкту господарювання. І, звичайно, використання під час здійснення підприємницької діяльності (впровадження у виробництво) неправомірно здобутої комерційної таємниці є правопорушенням.

Вчинення дій, визначених законом як недобросовісна конкуренція, тягне за собою накладання штрафів, а також адміністративну, цивільну та кримінальну відповідальність у випадках, передбачених законодавством, а збитки, заподіяні внаслідок вчинення таких дій, підлягають відшкодуванню відповідно до цивільного законодавства України.

Проектом Цивільного кодексу [3] службова та комерційна таємниця також визнається об'єктом цивільних прав. Передусім, її варто трактувати як нерозкриту інформацію, оскільки різниці між службовою і комерційною таємницею немає. Така нерозкрита інформація підлягає захисту від незаконного використання, якщо вона має реальну чи потенційну комерційну цінність в силу її невідомості третім особам. До такої інформації немає вільного доступу на законних підставах, а її власник вживає заходів до збереження її конфіденційності. Така інформація є об'єктом цивільного обороту. Відомості, які не охоплюються поняттям “нерозкрита інформація”, визначаються законом та іншими правовими актами.

Нерозкрита інформація захищається у способи, передбачені Проектом. Особи, що незаконними методами одержали інформацію, яка є нерозкритою, повинні відшкодувати завдані збитки. Такий самий обов'язок покладається на працівників, які розголосили конфіденційну інформацію всупереч трудовому договору, в тому числі контракту, і на контрагентів, які зробили це всупереч цивільно-правовому договору.

Відомості, які містяться у статутах юридичних осіб, не можуть складати конфіденційну (нерозкриту) інформацію

Не мають права розголошувати конфіденційну (нерозкриту) інформацію і працівники державних органів управління, яким зазначена інформація стала відома в силу виконання своїх службових функцій (контролю, збору податків, системи одержання і обробки інформації тощо). В разі порушення цього правила державні органи і посадові особи зобов'язані відшкодовувати заподіяні розголошенням збитки. [12]

2.3 Особисті немайнові права фізичних осіб

Основи цивільного законодавства започаткували правове регулювання особистих немайнових відносин, що не пов'язані з майновими.

Відповідно до ст. І Цивільного кодексу Української РСР (1963 р.) предметом правового регулювання визначалися майнові відносини, а також особисті немайнові відносини, які пов'язані з майновими (відносини авторські). І лише у випадках, передбачених законом, предметом правового регулювання виступали “інші особисті немайнові відносини”. До цих “інших” належали особисті немайнові відносини, які не пов'язані з майновими.

Цивільний кодекс передбачав два випадки регулювання цих відносин: стаття 7 встановлювала захист честі та гідності, а стаття 511 охороняла інтереси громадянина, якого було зображено у творі образотворчого мистецтва. Це означало, що особисті немайнові відносини, як і раніше, залишалися “пасинком” цивільного законодавства. [15]

Поява цих статей викликала дискусію про взаємозв'язок особистих немайнових відносин та цивільного права. Було висловлено думку, що цивільне право може регулювати лише особисті немайнові відносини, які виникають з приводу результатів інтелектуальної творчості. Інші особисті немайнові відносини закон може лише охороняти. При цьому суть правової охорони зводилася до застосування правових санкцій.

Сьогодні ж недооцінка арсеналу цивільного права є очевидною. Нормами Цивільного кодексу може і повинен здійснюватися не лише захист особистих немайнових прав, а й так зване позитивне регулювання, тобто конкретне визначення змісту цих прав і водночас змісту обов'язків, які їм кореспондують.

Зміни, що сталися останніми роками в Україні, дали можливість нам побачити й оцінити себе в загальноєвропейському, загальносвітовому контексті й одночасно спричинилися до ламання стереотипів як щодо кількісного складу особистих немайнових прав, так і щодо їх якісного цивілістичного наповнення та способів захисту.

Прагнення перетворити особисті немайнові права з “пасинка” на “рідне дитя” цивілістичної призвело до виділення у Проекті Цивільного кодексу спеціальної Книги “Особисті немайнові права фізичної особи” з обранням для неї відповідного місця у структурі кодексу: після Книги 1 “Загальні положення”. І це зрозуміло, адже норми, що сприяють формуванню людини як особи, мають передувати нормам, що сприяють формуванню її як власника чи як підприємця.

Такий підхід до вирішення проблеми цілком відповідає Конституції України [1], другий розділ якої присвячений правам, свободам та обов'язкам людини і громадянина.

Особисті немайнові права – права специфічні.

Як випливає із самої назви, ці права є немайновими. Вони позбавлені економічного змісту, не мають грошової оцінки. Проте це не означає відсутності будь-якого зв'язку між ними та майновою сферою. Досить звернути увагу хоча б на те, що сповна реалізувати своє право на охорону здоров'я чи на інформацію значно легше у наших умовах особі, яка забезпечена матеріально. З іншого боку, порушення особистого немайнового права примушує особу до витрат, завдає їй майнових та душевних втрат, які можуть вплинути на її майновий стан у майбутньому.

Тому особисті немайнові права не можуть сприйматися й аналізуватися поза іншими правами особи: вони є складовою частиною єдиної системи прав, якими особа володіє і які підпорядковує своїм інтересам.

Положення статті 24 Конституції України [1] про рівність конституційних прав усіх громадян цілком стосується особистих немайнових прав. Ці права належать усім без винятку фізичним особам незалежно від віку, дієздатності, інших особливостей, зокрема від того, де та у зв'язку з якими перипетіями життя вони опинилися. Конституція України у статті 52 проголошує рівність прав усіх дітей незалежно від того, народжені вони у шлюбі чи поза ним. Ця довгождана норма має призвести до значних зрушень у свідомості тих, хто поведінку батьків ладен списати на рахунок їхніх дітей. Теза про рівність прав усіх віддавна теоретично відома. Але погляньмо довкола – і побачимо непоодинокі факти зневаги до прав дитини.

Приналежність особистих немайнових прав усім без винятку фізичним особам і рівність обсягу цих прав – це “відкриття” демократії усі ми повинні якнайшвидше засвоїти.

Специфічним для особистих немайнових прав є момент їх виникнення. Основна частина цих прав виникає з моменту народження і у зв'язку з народженням. Вони є природними правами людини. Для інших момент їх виникнення не має точної фіксації; він пов'язується з різними обставинами, які зумовлюються багатьма чинниками.

Особисті немайнові права тісно, нерозривно пов'язані з особою їх носія. Вони не можуть бути у нього відібрані. Цих прав не можна позбавити. Це – друге “відкриття”, яке також потребує засвоєння.

Оскільки особисті немайнові права належать усім, немає жодного сенсу у їх відчуженні: адже не можна мати два права на життя чи два права на таємницю листування.

Залишається, однак, проблема обмеження у здійсненні особистих немайнових прав. За статтею 64 Конституції України [1] конституційні права та свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією.

Звідси можна зробити висновок, що стосовно особистих немайнових прав, які не передбачені Конституцією, обмеження у їх здійсненні можуть встановлюватися окремими законами держави.

Конституційні обмеження у здійсненні особистих немайнових прав містяться у статтях З1, 34, 63 і стосуються таємниці листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції, права на вільне збирання, зберігання, використання та поширення інформації, а також прав особи, яку засуджено за вчинення злочину.