Основні теорії походження держави та права, Детальна інформація

потреба в здійсненні масштабних зрошувальних робіт у зв'язку з розвитком поливного землеробства;

необхідність об'єднання в цих цілях значних мас людей і великих територій;

необхідність єдиного, централізованого керівництва цими масами.

Державний апарат виник з апарата керування родоплемінними об'єднаннями. Виділяючись із суспільства, державний апарат став багато в чому протилежним йому по своїх інтересах, поступово відокремився від іншого суспільства, перетворився в панівний клас, що експлуатує працю общинників.

Варто вказати і на те, що східне суспільство було стагнаційним: протягом століть, а іноді і тисячоліть воно практично не розвивалася. Так, держава в Китаї виникла на кілька століть раніше, ніж у Європі (Греція, Рим). Хоча там мали місце істотні соціальні потрясіння (іноземні завоювання, селянські повстання, у тому числі і переможні, і т.п.), вони приводили лише до зміни царюючих династій, саме ж суспільство аж до початку XX ст. залишалося в основному незмінним.

Західний (європейський) шлях виникнення держави.

На відміну від східного шляху, що мали універсальний характер, західний шлях був явищем свого роду унікальним. Однак треба мати на увазі, що саме західне суспільство стало “локомотивом історії”, саме європейські держави в короткий історичний термін значно обігнали раніше виниклі східні й у вирішальному ступені визначили весь хід людського прогресу.

Ведучим державотворним фактором на території Європи був класовий поділ суспільства. Тут на стадії протодержави, формою якої була “військова демократія”, відбувалося інтенсивне формування приватної власності на землю, а також на інші засоби виробництва - худобу, рабів.

Ф. Энгельс відзначав, що в найбільш “чистому” виді це можна спостерігати на прикладі Древніх Афін, де держава розвивалася, частино утворивши органи родового ладу, частино витісняючи їх шляхом упровадження нових органів, замінивши їх поступово дійсними органами влади. Місце “збройного народу” займає збройна “публічна влада”, що вже не збігається із суспільством, відчужена від нього і готова виступити проти народу.

Уже на ранньому етапі розкладання общинного ладу спостерігається економічна нерівність: в аристократів (героїв, базилевсів) земельних наділів, рабів, худоби, знарядь праці більше, ніж у рядових общинників. Поряд з рабством, що носило переважно патріархальний характер, коли рабів використовувалися як домашню прислугу і вони не були основною продуктивною силою, з'являється наймана праця, батрацтво безнаділених общинників. В міру розвитку приватної власності росте вплив економічно сильної групи, що прагне послабити роль народних зборів, базилевса (виступаючого воєначальником, верховним жерцем, верховним суддею) і передати владу своїм представникам.

Тертя, між спадкоємною аристократією і масами, що приймали з часом дуже гострі форми, обтяжувалася боротьбою за владу іншої групи власників приватної власності, нажитої морським грабежем і торгівлею. У кінцевому рахунку, найбільш багаті власники почали займати відповідальні державні посади - панування родової знаті було ліквідовано.

Отже, для генезису Афінської держави характерно те, що вона виникла безпосередньо і, насамперед із класових антагонізмів. Поступово формована приватна власність стала базою, фундаментом для твердження економічного панування імущих класів. У свою чергу, це дозволило опанувати інститутами публічної влади і використовувати їх для захисту своїх інтересів. У літературі Афіни нерідко називаються класичною формою виникнення державності.2

У Древній Спарті особливості виникнення держави були обумовлені слідуючими обставинами: спартанська громада завоювала сусідні території, населення яких перетворилося в общинних, а не особистих рабів-ілотів, чисельність яких багаторазово перевищувала чисельність спартанців. Необхідність керувати ними і тримати в покорі зажадала створення нових органів влади, нового апарату. Разом з тим прагнення не допустити майнової нерівності, а, отже, і соціальної напруженості серед “корінних” спартанців – недопущення в цих умовах приватної власності на рабів і на землю, що, залишаючись у державній власності, поділялася на рівні ділянки по числу повноправних жителів. Постійна погроза повстання ілотів і інших обставин привели до того, що Спарта стала аристократичною республікою з дуже твердими, навіть терористичними методами керування і збереженими значними пережитками первісно-общинного ладу. Жорстокість режиму, що проводив лінію на зрівняльність, сприяла, як би консервації порядків, що існували, не давала виникнути тій соціальній силі, що могла б прискорити ліквідацію залишків родоплемінної організації.

У Римі процес формування класів і держави в силу ряду причин гальмувався, і перехідний до держави період розтяглядався сторіччями. У боротьбі, що тривала 200 років між двома групами вільних членів римського родоплемінного суспільства плебеї виривали в патриціїв одну поступку за іншою. У результаті цих перемог громадська організація Рима стала займати значну демократичність. Приміром, затвердилася рівноправність усіх вільних громадян, закріпився принцип, відповідно до якого всякий громадянин був одночасно хліборобом і воїном, установилося і вагоме соціально-політичне значення общинної землі. Усе це сповільнювало розвиток майнової і соціальної нерівності в середовищі вільних громадян і формування приватної власності як важливого фактора класоутворення.

Положення змінилося лише до кінця II ст. до н.е. з початком масового обезземелювання селян. З іншого боку, у результаті завоювань, що не припинялися, у містах і сільських місцевостях накопичується така маса рабів, що римська родина, яка традиційно виконувала децентралізована функцію придушення, утримання і покори невільних, виявилася не в змозі її здійснювати. (Між II ст. до н.е. і II ст. н.е. з 60-70 млн. населення всієї Римської імперії повноправних вільних громадян нараховувалося не більш 2 млн. чоловік.) Зрештою, необхідність зменшувати зіткнення різних соціальних груп неосяжної імперії й утримувати в покорі підвладні і залежні експлуатовані народи привела в II ст. до н.е. до створення могутньої державної машини.

У головному й основному процес правоосвіти в Римі був таким же, як і в Афінах. Розкладання родоплемінного ладу йшло тим же шляхом, що й у Греції. Так само, як і в Греції, економічно сильна група поступово захопила владу, формуючи вигідні їй органи. Однак у Римі в ці процеси рішуче втрутилася третя група населення - плебеї. Представники сторонніх племен, особисто вільні, не зв'язані з римським родом, вони мали торгове і промислове багацтво. Економічна могутність плебеїв зросла.

Трохи іншим шляхом йшло становлення франкської держави. Німецькі племена довгий час служили постачальниками для могутнього сусіда - Рима. Якщо положення Греції і Рима сприяло прискореному скасуванню патріархального коштуючи, то ці ж природні умови в Німеччині до визначеного моменту створювали можливості для деякого розвитку продуктивних сил у рамках родового суспільства. Рабовласництво в тім виді, в якому воно існувало в Середземномор'ї, було економічно навіть не вигідно. Общинники, що розорялися, попадали в залежність від багатих, а не в рабство, що сприяло тривалому збереженню колективної форми господарювання. Військові потреби, а також напівкочове землеробство сприяли збереженню колективної форми господарській-хазяйновитої-господарчої-суспільно-господарської організації, у якій рабам просто не могло бути місця. Тому там майнова диференціація і соціальне розшарування поступово привели до формування протофеодального суспільства.(

Завоювання франками значних територій Римської імперії, з одного боку, із всією очевидністю показало нездатність родоплемінного устрою забезпечити панування на них, а це сприяло утворенню держави ранньофеодального типу. З іншого боку, це завоювання зруйнувало рабовласницькі порядки і прискорило перехід до феодалізму на землі, як ніколи могутньої Римської імперії.

Даний приклад виникнення феодальної держави не є винятковим. Таким же шляхом йшов розвиток і багатьох інших держав на території Європи, таких як Ірландія, Древня Русь та інші. Розглядаючи процес виникнення держав у різних країнах і на різних континентах можна помітити, що при всій розмаїтості форм і шляхів існують деякі загальні закономірності, характерні для всіх суспільних формацій.

Основні причини появи держав були наступні:

— Необхідність удосконалювання керування суспільством. Це ускладнення, у свою чергу, було зв'язано з розвитком виробництва, появою нових галузей, поділом праці, зміною умов розподілу суспільного продукту, відокремленням соціальних структур, їхнім укрупненням, ростом чисельності населення, що проживає на визначеній території, і т.п. Старий апарат керування не міг забезпечити успішне керівництво цими процесами.

— Необхідність організації великих суспільних робіт, об'єднання в цих цілях великих мас людей. Це особливо виявлялося в тих регіонах, де основою виробництва було поливне землеробство, що вимагало будівництва каналів, водопідйомників, підтримки їх у робочому стані і т.п.

— Необхідність придушення опору експлуатованих. Процеси, що відбуваються при розкладанні первісного суспільства, з неминучістю приводять до поділу суспільства, до появи багатих і бідних, до виникнення експлуатації меншістю більшості, а разом з тим до появи соціальних антагонізмів і опору тієї частини суспільства, що піддається експлуатації.

— Необхідність підтримки в суспільстві порядку, що забезпечує функціонування суспільного виробництва, соціальну стійкість суспільства, його стабільність, у тому числі і стосовно зовнішнього впливу з боку сусідніх держав чи племен. Це забезпечується, зокрема, підтримкою правопорядку, застосуванням різних мір, у тому числі і примусових, для того, щоб усі члени суспільства дотримувались норми права, що зароджується, у тому числі і ті, котрі сприймаються ним, як ті, що не відповідають їхнім інтересам.

— Необхідність ведення воєн, як оборонних, так і загарбницьких. Нагромадження суспільних багацтв, що відбувається в, цей період приводить до того, що стає вигідним жити за рахунок грабежу сусідів, захоплюючи цінності, худобу, рабів, обкладаючи сусідів даниною, поневолюючи їх. У плані підготовки і ведення воєн держава має значно великі можливості, чим первісне суспільство. Тому поява якої-небудь держави неминуче приводить до того, що його сусіди чи поневолюються, чи в свою чергу, ведуть завойовницьку політику.

У більшості випадків зазначені вище причини діяли сукупно, у різних сполученнях. При цьому в різних умовах (історичних, соціальних, географічних, природних, демографічних і інших) головними, вирішальними могли ставати різні з зазначених причин. Так, для більшості східних держав найбільше значення мала необхідність удосконалювання керування й організації великих суспільних робіт. Для виникнення Афінської і Римської держав значно велику роль зіграли процеси класоутворення і необхідність у цьому зв'язку придушення експлуатованих класів.

Право формується одночасно і паралельно з державою (а у визначеному змісті) і раніш держави. Їхнє виникнення взаємозалежне і взаємозалежне. Кожен новий крок у розвитку держави приводить до подальшого розвитку правової системи, і навпаки.

При аналізі своєрідності і динаміки процесів правоосвіти в різних народів варто враховувати теоретико-методологічні положення, сформульовані Ф. Энгельсом у роботах “Походження родини, приватної власності і держави”, “Анти-Дюрінг” і ін. Энгельс зробив висновок, що “усяка політична влада ґрунтується спочатку на якій-небудь економічній, суспільній функції і зростає в міру того, як члени суспільства внаслідок розкладання первісних громад перетворюються в приватних виробників і, отже, ще більше збільшується відчуженість між ними і носіями загальних, суспільних функцій”. В іншій роботі він знову повертається до цієї думки: “Первісне суспільство шляхом простого поділу праці створювало собі особливі органи для захисту своїх загальних інтересів. Але згодом ці органи, і головний з них — державна влада, служачи своїм особливим інтересам, зі слуг суспільства перетворилися в його володарів”1, причому виникнення апарата державної влади не є результатом зусиль тільки пануючого класу, це продукт суспільства в цілому на відомій ступіні його розвитку.

в) Держава і публічна влада первісної громади: ознаки і відмінності.

Перехід від первісно-общинного ладу до державно-організованого суспільства супроводжується утворенням територіальної громади і розвитком центрів племінного життя — укріплених міст. Склад територіальної громади визначався вже не родинними відносинами, а розселенням в одній місцевості, сусідством. З цього моменту територія стає важливим фактором у процесі формування державності.