Гійом Аполлінер, Детальна інформація

РЕФЕРАТ

на тему:

“Гійом Аполлінер”

Позашлюбний син італійського офіцера і польської дворянки (Анжеліки Кастровицької, російської підданої, дочки польського офіцера Михайла Аполлінарія Кастровицького, який втік в Італію після Польського повстання 1863-1864 р.; ) з'явився на світ 26 серпня 1880 р. в в Римі під ім'ям Вільгельма Аполлінаріса Костровицького.

Спочатку він відвідував школу в Монако, куди переїхав разом з матір'ю. У 1899 році він перебрався в Париж, де обертався серед авангардистів від мистецтва (серед його друзів були художники Марлен Андре Дерен, Рауль Дюфі, Пабло Пікассо, письменники Макс Жакоб і Альфред Жаррі) і політиків. Костровицький, почавши писати, взяв псевдонім - Гійом Аполлінер.

У 1902 році він відправився в один з рейнських замків як домашнього вчителя, зустрів і полюбив англійську гувернантку Анні Плейден, що - незважаючи на тривалі залицяння - так і не стала його дружиною. Нещаслива любов була темою багатьох віршів Аполлінера.

1887 - разом з матір'ю і молодшим братом Аполлінер переїжджає в князівство Монако, де учиться в монакському релігійному коледжі Св.Карла.

1896-1897 - протягом п'яти місяців відвідує ліцей у Ніцці, потім надходить у ліцей Станіслава в Каннах.

1899 – родина Кастровицьких переїжджає в Париж. Аполлінер влаштовується службовцем банківської контори.

1901 – публікує вірш «Місто і серце», у якому сполучається любовна лірика з урбаністичними мотивами, що буде характерно для усієї творчості Аполлінера.

1901-1902 – працює в Німеччині як вихователь у німецькій родині.

1902 – повертається в Париж; стає редактором фінансового видання «Супутник рантьє». Займається журналістською діяльністю, пише невеликі статті для журналів «Європеєць», «Сонце», «Мессідор», «Соціальна демократія». У тому ж році публікує кілька віршів і оповідань, одне із яких – «Єресіарх» (L'еrеsіаrquе) було вперше підписаний псевдонімом Гійом Аполлінер.

1903 – знайомиться з поетами Максом Жакобом і Андре Сальмоном і разом з ними засновує журнал «Езопово свято» (Le Festin d'еsоре), що проіснувало до 1904 р. (вийшло 8 номерів). Стає завсідником літературних кафе; знайомиться з плеядою визнаних метрів і майбутніх знаменитостей Жаном Мореасом, Полем Фором, Альфредом Жаррі, Морісом де Вламінком, Андре Дереном, Анрі Руссо і багатьма іншими.

1905 – знайомство з Пабло Пікассо. Друкується в журналі «Вірші і проза», який видавався поетом-символістом П.Фором.

1907 – пише заради заробітку два еротичних романи. Виступає з лекціями в Салоні незалежних художників про поетів і поезію.

1908 – у лекції, під заголовком «Нова поетична фаланга», Аполлінер висуває програму нового гуманістичного ліризму.

1909 – починає вести рубрику художньої критики в журналах «Непримиренний» і «Французький Меркурій»; великий резонанс викликає його стаття «Поезія символістів» (Poesie symboliste).

Травень 1909 – публікує поему «Пісні нещасливого в любові» (La Chanson du mal-aime), у грудні поетичну прозу «Гниючий чарівник» (L'еnсhаntеur pourrissant).

1910 – виходить збірник розповідей «Єресіарх і компанія» (L'еrеsіаrquе et Companie).

Березень 1911 – опублікований віршований збірник «Бестіарій, чи Кортеж Орфея» (Le Bestiaire, ou le Cortege d'оrрhее). Відкриває в «Французькому Меркурії» розділ «Курйози», що веде до самої смерті.

7 вересня 1911 – по підозрі в співучасті в крадіжці «Джоконди» Леонардо да Вінчі з Лувра укладений у паризьку в'язницю Санте; 12 вересня відпущений за відсутністю складу злочину.

1911: Рання лірика. З фінансових міркувань Аполлінер писав порнографічні романи, найвідоміший з який, Одинадцять тисяч різок ("Les onze mille verges"), опублікований у 1907 році, по-новому представив праці маркіза де Сад.

Двома роками пізніше з'явилася розповідь Гниючий чарівник ("L'еnсhаntеurроur-rissant"), проілюстрований Дереном. У ньому Аполлінер уперше заявив свої основні теми: любовні страждання, суміш реальності і "зверхреальності", неправди і правди. Стилістично Аполлінер йшов новими шляхами: він комбінував різні оповідальні стилі і скасував класичну просторово-тимчасову структуру оповідання (хронологічна побудова розповідей і романів). У 1911 році вийшов його перший збірник віршів Бестіарій, чи Кортеж Орфея ("Le bestiaire ou le cortege d'оrрhее") - римовані, головним чином присвячені тваринам, чотиривірша з ілюстраціями Дюфі.

1912 – разом із друзями засновує журнал «Паризькі вечори» (з 1913р. його директор), покликаний інформувати публіку про нові тенденції в поезії і живописі; на його сторінках фігурують імена М.Жакоба, Б.Сандрара, Анрі Матисса, А.Руссо, А.Дерену, Франсіса Пікабія, Жоржа Шлюбу, Фернана Леже, М. де Вламінка й ін.

Лютий 1912 – друкує самий ліричний зі своїх віршів «Міст Мірабо» (Le Pont Mirabeau), а в грудні – поему «Зона» (Zone), що висуває його на перше місце серед сучасних поетів.

Червень 1913 – слідами лютневої виставки італійських футуристів пише статті «Футуристична антитрадиція» (L'аntіtrаdіtіоn futuriste). У травні 1913 випускає книгу «Художники-кубісти: Міркування про мистецтво» (Les Peintres cubistes: Meditations esthetiques), де доводить право кожного художника на творчий пошук.

Аполлінер, що виклав у цій книзі принципи мальовничого кубізму, сам випробував на собі вплив цієї школи і намагався перенести її прийоми на мистецтво слова. Не задовольняючи порушенням канону в області синтаксису, метра і словника, Аполлінер виганяє зі своїх віршів пунктуацію, прибігає до типографських хитрувань і ін. прийомам, ціль яких дати в поезії властивому мальовничому кубізму багатопланове відчуття об'єкта. Після виходу книги Аполлінера визнають глашатаєм і теоретиком кубізму.

1913 – виходить збірник віршів 1898-1913р. «Алкоголі» (Alcools). Цей збірник, як і «Міркування про мистецтво», розглядалися поетами-модерністами в якості програмних. Назва збірника натякалася на оп'яняюче якість «нового світу», на його технізованість і стрімкий темп життя. П'ятдесят віршів збірника не відзначені якоюсь єдиною стильовою спрямованістю, вони виявляли елементи футуризму і демонстрували тематичну і стилістичну багатосторонність автора. «Алкоголі» затвердили безпунктуаційне написання, яке Аполлінер вперше використовував у «Зоні».

У цій "естетиці здивування" він розглядав кубізм як вихідний пункт власної поетичної творчості. У тому ж році вийшов у світло збірник віршів Алкоголь, що він писав з 1898 року. Назва натякала на оп'яняюче якість "нового світу", на його технізованість і стрімкий темп життя. П'ятдесят віршів збірника не відзначені якоюсь єдиною стильовою спрямованістю, вони виявляли елементи футуризму і демонстрували тематичну і стилістичну багатосторонність автора. Перший вірш. Зона, будучи гімном Ейфелев вежі, великому місту і - одночасно - визнанням самітності людини в ньому, являло собою маніфест сучасної лірики: речі і думки, реальність, почуття і картини сну сплітаються тут воєдино. Аполлінер писав довгі римовані і неримовані вірші, ігнорував пунктуацію і загальноприйняту метрику Велику частину збірника складали символістські і романтичні вірші, а також вірша з відгомонами народних пісень (зокрема, рейнських). Особливою популярністю користається вірш Міст Мірабо ("Le Pont Mirabeau"), у якому Аполлінер порівнював своє любовне страждання з повноводною Сеною. Пісня нелюбимого ("La chanson du malaime") - автобіографічний вірш, у якому Аполлінер писав про свою велику нерозділену любов. У цих віршах - як і в інших своїх добутках - Аполлінер виставляв себе аутсайдером, і ця доля, на його думку, уготована в суспільстві всім художникам-авангардистам.

1914 – публікує кілька експериментальних віршів, набраних у формі малюнків (калліграмм).