М.Булгаков “Майстер і Маргарита”, Детальна інформація

У Біблії Ісус творив чудеса для людей, але він не зробив для них найважливішого дива — Царства Божого, бо показав їм, як можна створити його самим. "Люди, ви — боги", — говорив Христос, маючи на увазі здатність людини змінити духовний і природний світ. "Люди — боги" є одним із головних лейтмотивів булгаковського роману. Майстер і Маргарита залишаються людьми, пройшовши всі випробуваня, вони зберегли у собі силу любові й добра, і навіть диявол змушений їх відпустити. Проте майстер не може думати тільки про себе, про свою волю і щастя. Філософу необхідно усвідомити життя всього людства. Своєрідним зверненням до всіх людей, що живуть на Землі, став відомий ліричний відступ у фіналі роману. Тут зливаються голоси автора, майстра та Ієшуа. Це погляд зверху на грішну землю і на страждання людей. У цих словах звучить пронизливий біль за все людство, яке ще не усвідомило своїх таємничих божественних сил, що можуть Усе змінити на краще. Попри глибокий трагізм оповіді, у романі Утверджується світла ідея духовної величі людини, її моральних можливостей у боротьбі зі злом.

Оригінальною є художня структура роману, в якому поєднуються реальність і фантастика, комічне і трагічне, історія і сучасність. Автор вдається до фантастики, зображуючи прихід диявола на землю (традиції "Фауста" Й.В. Гете), аби показати, що вона перетворилася на пекло, що там, де люди забувають про Христа, настає царство сатани. Але Воланд у Романі виступає як добра сила. Сатані вже не треба навіть зваблювати людей, земне пекло жахливіше і чорніше за біблійне, тому навіть диявол тут добрий. Він зневажає земні пристрасті та земних мешканців, показуючи їхнє справжнє обличчя. Але спасіння землі та людства, на думку письменника, має прийти не від диявола і не від будь-якої іншої потойбічної сили. Спасіння повинна здійснити сама людина. Маргарита рятує майстра. Понтій Пілат також намагався врятувати свою душу, наказавши вбити Іуду. Але спасіння душі не може здійснитися через убивство, і Понтій Пілат страждає, доки майстер не звільнив його від докорів совісті. Майстер рятує також Івана Бездомного, Ієшуа — Левія Матвія. А якщо людина врятує людину, стверджує М. Булгаков, ще не втрачено надію врятувати весь світ.

Допомогти спасінню людства можуть також вічні духовні цінності — добро, любов, милосердя, що втілюються в образі Христа. Цю ідею подано вже на початку роману в розмові Берліоза з Бездомним про існування Ісуса, коли несподівано з'являється Воланд, промовляючи: "Майте на увазі, що Ісус усе ж таки існував...". Здавалося б, виникає певний парадокс — Воланд, диявол, утверджує існування Христа. Але насправді тут немає нічого парадоксального. Значення цього вислову багатозначне: по-перше, кажучи про Христа, Воланд утверджує своє існування як диявола, тобто існування реального зла у суспільстві; по-друге, ім'я Христа є нагадуванням людям про Бога, якого вони забули, і тому стало "все дозволено" у цьому світі (відомий мотив Ф. Достоєвського, що розгортається у романі).

М. Булгаков широко використовує засоби комічного — гумор, іронію, гротеск, сарказм, які допомагають розкрити загальний стан суспільства XX ст., показати його ганебний вплив на людину. За зовнішнім комізмом у автора завжди приховані гіркий біль і тривога за людство, прагнення знайти шляхи виходу із трагедії.

"Рукописи не горять" — ця фраза стає лейтмотивом усього твору і символізує безсмертя людського духу, творчості, добра, любові, волі, християнських ідеалів. Спалений роман майстра про Єршалаїм знову відновлено. Отримують нове життя душі майстра і Маргарити. Але куди вони летять у фіналі роману? Куди потрапляють — у рай чи пекло? Тут ми постаємо перед важливою проблемою світла і спокою, яка викликає різні думки у дослідників і читачів.

Так, одні дослідники вважають, що майстер не заслужив світла, а тільки спокій, тому що скористався послугами диявола, він "сліпо іде за Воландом". Але ж ніякої угоди з дияволом не було?! І Воланд змушений відпустити вільні душі майстра і Маргарити, бо вони не підкоряються його "відомству".

Інші відзначають схожість булгаковської концепції спокою з ідеями Г. Сковороди. Справді, М. Булгаков орієнтувався на філософію Г. Сковороди, проте для майстра не досить лише спочинку і творчого натхнення. У нього все це було (і тихий будиночок, і Маргарита, яка щовечора приходила, і гроші, що майстер виграв у лотерею), але він прагнув чогось іншого. Деякі дослідники доходять висновку, що майстер зрікається того суспільства, якому він був не потрібен, у фіналі він робить спробу звільнитися від світу назавжди. Але чому ж тоді й на космічній висоті майстер не може відірвати зір від грішної землі, не може не уболівати за неї.

Останні рядки роману "Майстер і Маргарита" пройняті світлою надією — передчуттям спокою. Чому майстер хвилюється? Не за себе ж. Він хвилюється за людей, які живуть порожнім життям, не думаючи про Бога, не боячись пекла. Глибока образа виникає у серці майстра не тільки від того, що люди скривдили його, а ще й тому, що у світі немає місця добру, любові, правді. Усвідомивши це, він відчуває байдужість до всього, розчарування, відчай. Але він мріяв про майбутнє і зберіг віру в людей, у їх кращу долю. Звідси і виникає передчуття спокою в його душі.

Спокій для майстра — винагорода не тільки за страждання, а передусім за пошуки сенсу буття. Спокій для героя означає не лише можливість незалежно жити й творити, це спокій не для себе. Це мрія про гармонію людини та світу, про можливе земне Царство Боже, Царство істини й добра. А гармонія світу має народжуватися з гармонії людської душі. Спокій майстра у вічному, духовному просторі, гармонія душ його та Маргарити стають запорукою майбутнього перетворення світу у глобальному масштабі.

Щоб зрозуміти роман "Майстер і Маргарита", необхідно знати джерела, які використовував автор.

Боротьба добра i зла - це центральна тема у романi Михайла Булгакова "Майстер i Маргарита". Ця боротьба пронизує не лише головну тему роману, але й тему "роману в романi". Взагалi в цьому романi днi далекого минулого дуже тiсно пов'язанi з днями тогочасної Москви. Появи сил зла у романi дуже схожi. Воланд з'являється в "дорогом сером костюме, в заграничних, в цвет костюма, туфлях". Навiть обличчя у нього було дуже дивне: "Правый глаз черный, левый зеленый. Брови черные, но одна выше другой".

Понтiй Пiлат з'являється перед нами: "в белом плаще с кровавым подбоем, с шаркающей кавалерийской походкой". В образi Понтiя Пiлата ми бачимо внутрiшню боротьбу особи. В ньому зiштовхуються сила волi i влада обставин. Але вiн не може переступити через останнє. Вiн хоче вiдпустити Iєшуа, але не може цього зробити, бо вiн - прокуратор Iудеї. I здається - усе; зло перемогло добро, але автор не хоче так закiнчити роман, бо переконаний , що так не повинно бути. I тодi Пiлат наказує таємно вбити зрадника Iєшуа - Iуду. I, таким чином, хоч i боягузливо, але вiн чинить правосуддя. I цим вiн показує, що щось добре є i у ньому.

В головному романi такий герой - Воланд. Воланд - це диявол. Його важко охарактеризувати. Вiн сатана, а це означає зло, але й добра у ньому багато. Вiн втiлює у собi тему добра i зла, головну тему роману. Найкраще розкриває суть образу Воланда епiграф, який Булгаков узяв iз "Фауста" Гете: "...Так кто ж ты наконец? - Я - часть той силы, что вечно хочет зла и вечно совершает благо". Воланд нiколи не знущався над людьми, якi не зробили нiчого поганого. Нiканор Iванович Босой "председатель жилищного товарищества дома 302-бис", був хабарником. Варенуха, Лiходєєв, урядовцi й обивателi зазнали ударiв вiд Воланда. Це дуже гарно вiдбито в образi Маргарити. Коли Воланд зробив її вiдьмою, i вона на мiтлi полетiла над Москвою, вона побачили будинок "Драмлiту". Вона увiйшла туди i на табличцi прочитала прiзвище Латунського. Цей критик колись не дозволив друкувати роман Майстра. Маргарита вирiшила помститися за це. Вона влетiла до нього у квартиру i усе там розгромила. Вона почала бити вiкна у будинку i зупинилася лише тодi, коли побачила у вiкнi хлопчика, який злякано прислухався до шуму. Вона не стала бити шибки у цiй квартирi, навiть залетiла туди та заспокоїла хлопчика.

У ту нiч Маргарита була вiдьмою, але i тодi вона не зачепила невинну дитину.

На бал до сатани приходили лише люди, якi вже померли, якi колись когось вбили, отруїли або скоїли iншi злочин. Воланд не дозволив Абадоннi зняти окуляри перед Маргаритою, бо якби вiн їх зняв, Маргарита б загинула. Вiн навiть винагородив її за те, що вона була королевою на його балу. Вiн повернув їй Майстра, а Майстру повернув рукописи, якi той колись спалив. Вiн каже фразу, яка потiм стане крилатою: "Рукописи не горять!" Так Воланд робить для них добро.

Образ Iєшуа, Iсуса Христа, головний у темi роману. Майстер так само, як i Iєшуа, був несправедливо покараний. Але не смертною карою, а ув'язненням у психiатричнiй лiкарнi.

Наприкiнцi роману "обидва" романи переплiтаються. До Воланда приходить "сборщик податей" Левiй Матвiй. Вiн каже, що "вiн" прочитав роман Майстра i просить, щоб Воланд забрав до себе Майстра i нагородив його спокоєм, а разом з ним i ту, що кохала й страждала заради нього - Маргариту. Вiн не каже, хто це "вiн", але я впевнена, що це - Iєшуа, тобто Христос. А це означає, що сили добра i зла пов'язанi мiж собою.

Добро i зло i досi сперечаються, i невiдомо, хто з них нарештi здобуде перемогу.

Прокуратор (лат procurator, від procure — піклуюсь, керую) — в Стародавньому Римі управитель будинку в багатих римлян, урядовець, уповноважений імператора в провінції, що головним чином відав збиранням податків, намісник імператора.

Синедріон — рада іудейських старійшин, яка вирішувала важливі народні справи. Після підкорення Іудеї Риму синедріон тільки формально приймав рішення про смертну кару, яке мав ухвалити прокуратор. Як судова форма синедріон існував досить довго.

PAGE

PAGE 3