Гоголівський період української літератури, Детальна інформація

Коли помер Гоголь, багатьом здавалося, що він у летаргійному сні, з посмішкою на вустах і приплющеним правим оком. (Існують навіть напівфантастичні оповіді: буцімто при перепохованні тлінних останків Гоголя було зауважено, що віко його труни зсередини подряпане й пошкоджене, а тіло лежало долілиць, і цей факт мовби підтверджує версію про летаргійний сон письменника; ніби він, прокинувшись, робив відчайдушні спроби врятуватися.) Втім, містичний туман навколо Гоголя ніколи не розвіювався, і, можливо, тільки на рідній землі душа його по-справжньому прокинеться із летаргії і безпомильно, як Вій, укаже: ось вони, ті, що переймають казна-які бусурменські звичаї, цураються рідної мови, зраджують побратимство, віру, батьківщину — ось вони! — «батьки отечества чужого», підлі раби й холуї.

Адже усією своєю суттю Гоголь — наш, український, і в його творах сконцентрована могутня духовна сила, величезна життєва енергія, яка вічно працюватиме на Україну.

 

-------------------------------------------------------------

ПРИМІТКИ:

[1] "Знаю, що ім'я моє після мене буде щасливіше за мене, і нащадки тих самих земляків моїх, можливо, з очима, вологими від сліз, промовлять замирення моїй тіні..." (poc.)

[2] "Йдеться про... відреставрування справжнього образу. А що образ той є і був національний — на те ради немає. Тільки справжній, отже національний, образ Гоголя, відкриє нам т. зв. таємницю Гоголя, похмурий трагізм його життя й творчості, описаний в досить багатій літературі про нього, але не вияснений у своїй суті".

Євген Маланюк

[3] Детальніше див.:

В.Яременко. Два століття київської поезії // У кн.: Аполлонова лютня. — К.: 1982;

В.Яременко. Українська поезія ХVІ ст. // У кн.: Українська поезія ХVІ ст. — К.: Рад. письм., 1987;

В.Яременко. Українська поезія першої половини ХVІІ ст.// У кн.: Українська поезія першої пол. ХVІI ст, // К.: Рад. письм., 1988.

[4] "Киньте, нарешті цю Кацапію і їдьте в Гетьманщину. Я сам думаю це зробити. Якщо добре помислити, то які ж ми дурні єсьмо! Пощо, для кого жертвуємо всім? Їдьмо!.. Гуди, туди! до Києва, до старого прекрасного Києва! Він — наш, а не їхній — правда? Гам, чи довкола нього, відбувалися події нашого минулого..."

З листів М.Гоголя до М.Максимовича

[5] Ibid.

[6] Розанов В.В. (1856—1919) Русь и Гоголь // У кн.: Розанов В.В. О писательстве и писателях. — М.: Республика, 1995. - С. 352-353.

[7] "Немає ключа до розгадки Гоголя... '' Тим часом, як, наприклад, Пушкін і без "ключа " для всіх зрозумілий: ніхто над ним не сушив собі голову і нічого в ньому не розгадував; Лєрмонтов і Чаадаєв знову ж зрозумілі чи такі, що їх можна пояснити. В Гоголі прикметне не лише те, що його не розуміють, а й те, що всі відчувають у ньому присутність цього незбагненного...

Васілій Розанов