Авраам Лінкольн, Детальна інформація

Реферат

на тему:

АВРААМ ЛІНКОЛЬН





Серед видатних політичних діячів світу особливе місце займає шістнадцятий президент США Авраам Лінкольн. Його президентство довелося на період громадянської війни в США, що продовжувалося з 1861 по 1865 р. і забрала життя близько 600 тис. американців. В історії Лінкольн назавжди залишиться як людина, що запобігла розпад Сполучених Штатів і звільнивша рабів. Він по праву вважається продовжувачем справи «батьків-засновників» США, творців американської демократії.

Авраам Лінкольн народився 12 лютого 1809 р. у штаті Кентуккі в родині бідного фермера. Весь його добробут залежав від клаптика землі, на якому працювали батьки Авраама, Томас і Ненсі Лінкольни. З дитинства Авраам звик трудитися, допомагаючи батькам обробляти землю, полюючи і збираючи лісові ягоди. Американських фермерів на початку 19 в. підстерігало багато небезпек. Напади індіанців, епідемії, виснаження землі змушували їх часто переїжджати з місця на місце. Не була виключенням і родина Лінкольнів. Це перешкодило одержати Авраамові навіть початкову освіту. Сам він про це говорив так: «Безперечно, що, коли я досяг повноліття, я знав небагато. Однак я абияк читав, розмірковував і писав, і це було усе, що я міг». Виручали його природна допитливість, відмінна пам'ять, постійна тяга до самоосвіти. Він дуже любив читати. Улюбленими книгами його дитинства були «Робінзон Крузо», «Байки Езопа» і «Історія Сполучених штатів».

Лінкольн всього в житті домігся власними зусиллями. Почавши в 21 рік самостійне життя, він перепробував багато професій. Працював землеміром, комірником, лісорубом, поштовим службовцем, навіть воював з індіанцями. У плині декількох років Лінкольн вивчив право, розраховуючи одержати ліцензію адвоката. У круг його інтересів входили також історія і філологія, він самостійно вивчав механіку і математику. Живучи серед простих людей, Лінкольн зумів завоювати авторитет успіхами в спортивних змаганнях, особливо в боротьбі.

Природа нагородила Лінкольна яскравою зовнішністю. Величезного росту, з незвичайно довгими руками і ногами, його фігура виділялася в будь-якій юрбі. Один із сучасників Лінкольна згадував, що від нього віяло магнетизмом і енергією, що притягали до нього людей.

Перші кроки в політику Лінкольн зробив у 1834 р., коли був обраний у законодавчі збори штату Іллінойс, пройшовши тут відмінну політичну школу, завоювавши авторитет серед колег. У 1836 р. Лінкольн здав складний іспит і одержав право на власну адвокатську практику. Ставши юристом, він перебрався в місто Спрінгфілд. Лінкольн вперше в житті почав добре заробляти. Для цього йому доводилося практикувати не тільки в Спрінгфілді, але по всьому судовому окрузі. Щовесни й осінь він верхи чи в колясці проїжджав сотні миль по малонаселених преріях від одного сільця до іншого, розбираючись в позовах фермерів. Справи по більшій частині були дрібними, а гонорари за них – незначними. Глибокими знаннями юриспруденції і безкорисливістю Лінкольн домігся популярності в штаті Іллінойс.

Наступною сходинкою в політичній кар'єрі Авраама Лінкольна стало його обрання в палату представників конгресу США в 1847 р. Робота в конгресі відкривала можливість претендувати на місце в уряді країни. Однак Лінкольну не вдалося цього разу виділитися серед американських законодавців. Більш того, виступивши проти американської агресії в Мексиці і політики президента Полку, Лінкольн нажив собі багато політичних ворогів. Справа була в тому, що США в той час вели активну політику по захопленню земель сусідніх країн, особливо Мексики. За допомогою зброї і грошей американці за першу половину 19 в. збільшили свою територію в 3,5 рази. Більшість населення країни підтримували такі дії уряду. Лінкольн, будучи переконаним супротивником воєн, рішуче висловився проти американського вторгнення в Мексику. Оцінюючи дії уряду, він заявляв, що «політичний курс демократів веде до нових воєн, територіальним захопленням, до подальшого поширення рабства».

Коли в 1849 р. термін його перебування в палаті представників минув, він навіть не намагався виставити знову свою кандидатуру. Повернення з конгресу додому в Спрінгфілд ознаменувало настання гіршого періоду в житті Лінкольна: він втратив політичну популярність, його адвокатська практика значно зменшилася, з'явилися великі борги. Але за наступних три-чотири років завдяки завзятості і знанням Лінкольн став ведучим юристом штату Іллінойс. Взявшись за ту чи іншу справу, він завжди домагався досконального розслідування, до тонкостей знав стосовні до справи закони, умів перебороти усі формальності і добратися до суті питання. Подорожуючи по судовому окрузі, він відновив колишню популярність.

Невдала проба сил у конгресі не змусила Лінкольна відмовитися від політичної діяльності. Він зовсім не збирався обмежувати себе роботою адвоката і приєднався до утвореною 25 лютого 1854 р. Республіканської партії. У цей час політична боротьба усередині США йшла навколо питання про незасвоєні землі на заході країни і про території, захоплених в інших країн. Південні штати, де процвітало плантаційне рабовласницьке господарство, хотіли поширити рабство і на нові території Північні штати, де рабства не було, вважали, що ці землі повинні дістатися вільним фермерам і промисловій буржуазії. Але питання про вільні землі було лише частиною більш складного і важливого для США питання про майбутнє країни в цілому: чи будуть у ній розвиватися капіталістичні форми чи власності верх візьме плантаторсько-рабовласницька система господарства. Дуже гостро поставав питання про рабство. В усьому цивілізованому світі воно було засуджено і работоргівля заборонена. США ж, які так пишалися своєю демократією, продовжували таємно купувати рабів і ввозити їх у країну.

Негри ніколи не мирилися зі своїм жахливим положенням. Вони піднімали повстання, тікали на Північ, але плантатори Півдня жорстоко придушували повстання, улаштовували на рабів облави, що бігли, немов на диких звірів. У 1850 р. вони домоглися права полювати за швидкими рабами по території всієї країни. Передові люди зі співчуттям відносилися до боротьби негрів і виступали за скасування рабства в США. Найбільш рішучі з них, об'єднавши з рабами, вступали на шлях збройної боротьби проти рабовласників. Так, у 1859 р. Джон Браун, створивши невеликий загін з білих і негрів, спробував підняти повстання за звільнення всіх рабів Півдня. Але місцеве населення не підтримало повсталих, Джон Браун був схоплений і страчений.

Авраам Лінкольн був супротивником рабства. 18-літнім юнаком Лінкольн побував у Новому Орлеані, цьому найбільшому центрі работоргівлі Півдня. Він був вражений тим, що на міському ринку людей продають немов тварин. «Я ненавиджу рабство, тому що рабство саме по собі дивовижно несправедливе». – говорив Лінкольн. Але як політик він розумів, що спроби крутими мірами покінчити з ганебним явищем лише приведуть до війни і розпаду держави. Близьким він визнавався, що питання про скасування рабства і збереження Союзу штатів є для нього складною проблемою. Тому у своїх політичні висловлення він був надзвичайно обережний.

Лінкольн вважав, що збереження Союзу важливіше за всі інші проблем. «Незважаючи на те, що я ненавиджу рабство, я скоріше погоджуся на його розширення, чим побачу Союз розпавшимся», – говорив він. Перспектива боротьби Півдня і Півночі країни представлялася Лінкольну так: «Будинок, зруйнований сварками, не може встояти. Я упевнений, що нинішній уряд не може бути стійким, залишаючись наполовину рабовласницьким, наполовину вільним. Я не очікую, що союз буде розірваний, що будинок завалиться, і вважаю, що розбрати в ньому припиняться. Він стане або цілком вільним, або цілком рабовласницьким». Лінкольн був упевнений у можливості мирного рішення суперечки між Північчю і Півднем. У душі він сподівався, що якщо рабство буде обмежене тільки південними штатами, то поступово воно саме відімре. Рабська невільнича праця приводила до того, що земля погано оброблялася і швидко бідніла, і плантаторам, щоб діставати прибуток зі свого господарства, приходилося постійно розширювати території своїх володінь.

Кінець 50-х р. 19 ст. був поворотним моментом у житті Лінкольна. Активно беручи участь у політичних суперечках, він придбав широку популярність у країні. Виступаючи в різних куточках країни, Лінкольн виявив себе як розумний і обережний політик. Він не став підтримувати вимогу скасування рабства і прагнув усіма силами не допустити громадянської війни. На зборах республіканської партії в Чикаго Лінкольн був висунутий кандидатом у президенти. Тепер стояла важка боротьба з кандидатами демократів, які підтримуювали рабовласників Півдня. У ході передвиборної компанії Лінкольн стриманістю й умінням уникати крайностей зумів переконати виборців і, перемігши на виборах 6 листопада 1860 р., став президентом США.

Обрання республіканця послужило поштовхом до відділення восьми рабовласницьких штатів, що оголосили 4 лютого 1861 р. про державотворення – Конфедеративних Штатів Америки зі столицею в Річмонді, які обрали своїм президентом Джефферсона Девіса.

Лінкольн виявився в скрутному положенні. Він не мав досвіду керування країною, не був ще сформований уряд. Лінкольн хотів переконати рабовласників відмовитися від розколу Союзу. Тим часом обставини зажадали швидких і рішучих заходів. Жителі півдня атакували і захопили форт Самтер. Через два дні Лінкольн оголосив штати Конфедерації в стані заколоту і звернувся до «усіх лояльних громадян» із закликом виступити на захист країни. В армію вступили 75 тис. добровольців. Почалася громадянська війна між Північчю і Півднем.

Спочатку Лінкольн думав, що жителям півночі вдасться швидко перемогти рабовласників. Дійсно, північні штати займали велику територію, там жила велика частина громадян країни, вони мали добре розвиту промисловість. Але Північ не була готова до війни. Багато офіцерів армії – вихідці з південних штатів – з початком війни перейшли на сторону рабовласників. Крім того, у північних штатах нараховувалося чимало прихильників Конфедерації, що всіляко шкодили військам уряду. Так що досвід керування країною й армією приходив до президента Лінкольну через гіркоту поразок і невдач. 12 квітня 1865 р. у міста Аппамотокс відбулася церемонія здачі зброї жителями півдня.

Наведення порядку Лінкольн почав з уряду. Його доброзичливість, справедливість до опонентів, урівноваженість, гумор і великодушність дозволили створити добре працюючий уряд, які складався як із прихильників звільнення рабів, так і з тих, хто схилявся до примирення з рабовласниками. Свою задачу в громадянській війні Лінкольн визначив так: «Моя головна мета в цій боротьбі врятувати Союз безвідносно збереження чи руйнування рабства. Якщо я зможу врятувати Союз без звільнення рабів, я зроблю так; якщо я зможу врятувати його, тільки звільнивши всіх рабів, я зроблю так; якщо я зможу врятувати його, звільнивши частину рабів, я зроблю так». Президент уміло лавірував між думками міністрів уряду. Він терпляче вислухував усіх, але рішення приймав самостійно.

Іншою складною проблемою було створення сильної армії. Лінкольн звернув увагу на талановитого генерала Улісса Гранта і призначив його командуючим армією жителів півночі. Разом з іншими видатними генералами – Шерманом, Шеріданом, Томасом – Грант зумів провести великий спільний наступ на південні штати.

Президент Лінкольн виявив себе і як талановитий дипломат. Яскравим прикладом може служити так називане «справа Трента». На борті англійського судна «Трент» два дипломати конфедерації направилися у Великобританію і Францію, щоб схилити європейців до надання допомоги Півдню. Однак англійське судно було затримано жителями півночі, а посланники жителів півдня арештовані. Уряд Великобританії розцінило дії жителів півночі як образу. Лінкольн розумів, що виступ англійців на стороні Півдня неприпустиме, і звільнив дипломатів. Погроза війни з Великобританією зникла.

Два закони, прийнятих Авраамом Лінкольном у ході війни, мали вирішальне значення для перемоги жителів півночі і наступного розвитку США. За законом про гомстедах кожен бажаючий міг одержати за символічну плату в 10 доларів земельний наділ у 65 га. Цим Лінкольн і залучив в армію жителів півночі багатьох людей, що бажали одержати землю, і заклав основи сучасного американського фермерства. Іншим законом, підписаним Лінкольном 1 січня 1863 р., була знаменита Прокламація про звільнення негрів-рабів. Сам Лінкольн оцінив документ так: «Якщо моє ім'я коли-небудь, потрапить в історію, то за цей акт, і в ньому – уся моя душу». Прокламація, щоправда, звільняла лише рабів заколотних штатів. Лінкольн побоювався, що у випадку повного скасування рабства до заколотних штатів можуть приєднатися ті рабовласницькі штати, що не вийшли зі складу Союзу. Але коли громадянська війна стрімко котилася до свого завершення і перемога Півночі була очевидної, з ініціативи Лінкольна була прийнята 13-я виправлення до Конституції США, що назавжди заборонила рабство.

Закон про гомстедах і звільнення рабів – видатний внесок Лінкольна в розвиток справжньої свободи особи в США. Президент власним прикладом демонстрував повагу людського достоїнства. Лінкольн приймав відвідувачів-негрів, чого колись не робив жоден президент США, а одним з його друзів був колишній раб Фредерік Дуглас.

Лінкольн розумів і любив свій народ, і американські громадяни відповіли йому загальною підтримкою. 8 листопада 1864 р. на чергових виборах він був обраний президентом на другий термін. 9 квітня 1865 р. війська жителів півдня під командуванням генерала Чи Роберта капітулювали. Громадянська війна в США закінчилася, але президент став однієї з останніх жертв цієї кровопролитної війни. 14 квітня 1865 р., коли країна святкувала перемогу, у Вашингтоні, у театрі Форда, Авраам Лінкольн був убитий пострілом у голову. Зробивши злодіяння, убивця, актор Джон Бутс, фанатичний прихильник жителів півдня, вискочив на сцену і викрикнув: «Так гинуть тирани. Південь відомщений!».

Смерть Авраама Лінкольна буквально потрясла увесь світ. Нескінченним потоком йшли люди в Білий дім, щоб попрощатися з людиною, яка вивела країну з найтяжкої кризи, згуртувавши прихильників єдності країни і знищення рабства. Тільки зберігши єдину державу, США змогли згодом стати ведучою державою світу. Оцінюючи заслуги Лінкольна, великий російський письменник Л. Н. Толстой сказав так: «Він був тим, чим Бетховен був у музиці, Данте в поезії, Рафаель у живописі, Христос у філософії життя».

Використана література:

1. Видатні постаті світової історії. – Т.3. – М., 1996.