Афанасій Афанасійович Фет, Детальна інформація

Весь проснулся, веткой каждой,

Каждой птицей встрепенулся

И весенней полон жаждой...”

Дуже чудово передає Фет і "благоухающую свежесть чувств”, навіяних природою, її красою, принадністю. Його вірші перейняті світлим, радісним настроєм, щастям любові. Поет надзвичайно тонко розкриває різноманітні відтінки людських переживань. Він вміє уловити і наділити в яскраві, живі образи навіть скороминущі щиросердечні рухи, що важко позначити і передати словами:

„Шепот, робкое дыханье,

Трели соловья,

Серебро и колыханье

Сонного ручья,

Свет ночной, ночные тени,

Тени без конца,

Ряд волшебных изменений

Милого лица,

В дымных тучках пурпур розы,

Отблеск янтаря,

И лобзания, и слезы,

И заря, заря!..”

Звичайно А. Фет у своїх віршах зупиняється на одній фігурі, на одному повороті почуттів, і в той же час його поезію ніяк не можна назвати одноманітної, навпаки, - вона уражає розмаїттям і безліччю тем. Особлива принадність його віршів крім змісту - саме в характері настроїв поезії. Муза Фета легка, повітряна, у ній начебто немає нічого земного, хоча говорить вона нам саме про земні речі. У його поезії майже немає дії, кожен його вірш - це цілий ряд вражень, думок, радощів і сумувань. Узяти хоча б такі з них, як «Луч твой, летящий далеко...», «Недвижные очи, безумные очи...», «Солнце луч промеж лип...», «Тебе в молчании я простираю руку...» та ін.

Поет оспівував красу там, де бачив її, а знаходив він її повсюди. Він був художником з винятково розвинутим почуттям краси. Напевно тому в його віршах такі чудові картини природи, що він брав її такою, яка вона є, не припускаючи ніяких прикрас дійсності.

Любовна лірика поета

Таким же прекрасним для А.Фета було і почуття кохання, якому присвячено чимало творів поета. Кохання для нього – це захист, тиха гавань „від вічного плескоту і гомону життя”. Любовна лірика Фета відрізняється багатством відтінків, ніжністю, теплом, що йде з середини душі. „Мед запашний любовної радості і чарівних снів” Фет змалював в своїх творах словами надзвичайної свіжості і прозорості. Пронизана то світлим сумом, то легкою радістю, його любовна лірика дотепер зігріває серця читачів, „золотом вічним горить у співі”.

В всіх творах А. Фет бездоганно вірний в описах чи то почуттів, чи то природи їх дрібним рискам, відтінкам, настроям. Саме завдяки цьому поет і створив дивні твори, що вже стільки років вражають нас філігранною психологічною точністю. До їх числа належать такі поетичні шедеври, як «Шепот, робкое дыхание...», «Я пришел к тебе с приветом...», «На заре ты ее не буди...», «Заря прощается с землей...»

Поезія Фета – поезія натяків, здогадок, умовчань; його вірші у більшості своїй не мають сюжету, - це ліричні мініатюри, призначення яких не стільки передати читачеві думки і почуття, скільки ”летючий” настрій поета. Він був далекий від душевних бур і тривог. Поет писав:

„Язык душевной непогоды

Был непонятен для меня”.

А.Фет був глибоко переконаний, що краса – це реальний найважливіший елемент побудови світу, який надає йому гармонійну виваженість і цільність. Тому, він шукав та знаходив красу в усьому: в опалому листі, в троянді, що дивно посміхнулася „в день быстролетный сентября», в фарбах «неба родного». Поет відрізняв „розум розуму” та „розум серця”. Він вважав, що лише „розумом серця” можливо проникнути крізь зовнішню оболонку у прекрасну суть буття. У сердечно – розумну лірику Фета немає доступу нічому жахливому, потворному, дисгармонійному.

Останнє фото поета.



Висновок

Аналізуючи твори поета, можна з повною впевненістю стверджувати, що російська школа чистого мистецтва не тільки не поступалася французькій, а можливо навіть де в чому перевершувала її. На відміну від представників французької школи „чистого мистецтва”, які в своїх віршах приділяли увагу в першу чергу ритму вірша, повторам, чергуванню літер в словах, створенням віршів – символів, російські поети були майстрами „музикальних віршів”, які легко читалися. Образи створювані в віршах були легкі, пронизані світлом, зверталися до найкращих почуттів людини, вчили прекрасному, вчили знаходити і любити красу в кожному прояві природи, або почутті любові. Вірші представників російської школи „чистого мистецтва” більш зрозумілі читачеві, оскільки їх вірші не обтяжені великою кількістю символічних образів. Цікавою особливістю російських поетів не тільки оспівували природу, а ставились до неї, як до чогось визначного, надзвичайного, що може стати сенсом життя. Саме в природі, любові до жінки чи чоловіка людина має знаходити наснагу до життя, праці, творчості, любові до батьківщини. На мою думку, російські поети школи „чистого мистецтва” оспівували в віршах природу через своє особливе ставлення до неї, а французькі поети, просто вважали, що в віках гідно зберегти лише вірші про вічне, щось піднесене, не буденне. Саме тому, в віршах французів панувала природа. Через це мені більше імпонує лірика поетів А.Фета та Ф.Тютчева, яка через усю несхожість зачаровує своєю красою, тонким відчуттям „душі природи” та прагненням відобразити її в усіх своїх проявах.

Література