Володимир Маяковський, Детальна інформація

Червоний і білий відкинутий,

зжужмлений,

в зелений кидали жменями дукати,

а чорним долоням зібравшихся

вікон роздали палаючі жовті карти.

Вірш можна вважати однією розгорнутою метафорою нічного міста. Вікна, що засвічуються, поет порівнює з долонями, яким “роздали палаючі жовті карти”. Це порівняння побудоване на асоціаціях, викликаних життям нічного міста. Як футурист, В.Маяковський ненавидів міщанство, ситість, марнування часу.

Розмір, яким написано вірш, - амфібрахій, класичний метр; надалі поет відмовився від класичних розмірів і перейшов до тонічного віршування.

“А ви змогли б?” (1913 р.)

У цьому вірші вирізняється лексика двох видів:

слова, що змальовують світ буденності, позбавлений будь-якої мети (фарба, склянка, жерстяна риба, будень);

слова, які символізують існування іншого світу – прекрасного й духовного (ноктюрн, флейта, океан, поклики).

Тому у творі основним є конфлікт двох світів – бездуховного і духовного, що його перенесено в психологічну сферу.

Ліричний герой переживає недосконалість дійсності як свою особисту драму і як поштовх до дії. Він незадоволений міщанською буденністю, тому прагне все змінити силою своєї волі, творчості, фантазії.

“Я вмить закреслив карту буднів...”

Головний мотив вірша – прагнення до перетворення світу, пошуки духовного ідеалу в житті. Але героєві не досить того, що він сам бунтує проти застарілого й недосконалого, йому треба, щоб усе людство розпочало боротьбу з бездуховністю, міщанством, вульгарністю.

Питання, що його поет виносить у назву і фінал твору.

(“Ноктюрн зіграти ви зуміли б на флейті водогінних труб?”)

не потребує відповіді – воно риторичне, але вимагає дії. Це питання поділяє людей на ситих, байдужих і тих, хто здатний зробити буденне життя новим, яскравим, несподіваним.

Основні тропи – метафори та епітети (змазав карту будня, вилиці океану, поклики нових губ). Часто вживаються займенники “я” та “ви”, що пов’язані між собою за принципом контрасту і символізують антитезу “поет – юрба”, традиційну для ранньої поезії В.Маяковського.

“Послухайте!” (1914)

В.Маяковський звертається до теми призначення людини, сенсу її земного та зоряного існування і стверджує, що особистість не проживе без краси, яку створюють диваки-поети.

Послухайте!

Коли вже зорі запалив хтось –

Отже, в цьому потреба велика?

Отже – хтось бажає, щоб зорі світили?

Отже – хтось-таки називає ці плювочки перлинками?

Ліричний герой вірша – саме такий поет, для якого немає часових і просторових меж, він вривається до Бога, він причетний до засвічування зірок. Водночас відчуваються його самотність, беззахисність “беззоряна мука” непорозуміння, гостра потреба у мрії, красі, зірках.

Експерименти В.Маяковського щодо віршування сприяли створенню притаманної лише йому оригінальної системи. Це новий графічний запис віршів – “драбинкою”, яка створювала увагу на окремих словах, незвичайні рими.

Поет не визнавав повних рим, коли збігаються слова, частини мови, не використовував традиційних рим. Він римував різні частини мови, утворював рими в середині рядка, фонетичні рими (коли збігаються не всі звуки). У його віршах могли римуватися початок і кінець рядків і навіть слова, що належать до різних строф.

Вірш його будувався не на постійному чергуванні наголошених і ненаголошених складів, а на кількості наголосів.