Ясунарі Кавабата, Детальна інформація

- Служить, служить, так боюся, зачахне він тут з туги. Таке це уже

місце. Шкода, зовсім адже ще молодий парнишка.

- Зовсім молодий, маленький навіть. Ви уже, пан начальник,

доглядіть за ним, повчіть його, прошу вас!

- Гаразд, догляджу. Так він поки нічого, здоровий, з роботою справляється...

А у нас тут скоро сама гарячий час наступить. У минулому році такі сніги були, острах! І без кінця сніжні обвали. Всі поїзди тут застрявали. Так і стояли на шляхах. Жителям ближніх сіл роботи подвалило - вони день і ніч варили рис для пострадавших.

- Пан начальник, здається, ви дуже тепло одягнуті? А брат писав, що досі навіть без жилетки ходить.

- Я-то? Тепло - на мені цілих чотири кімоно. А молодим що? Як наступлять холоди, вони, знай, сакэ тягнуть. А потім простуджуються, валяються там... - Він махнув ліхтарем у бік казенних будинків.

- Як, невже і мій брат пити початків?

- Так немає...

- Пан начальник, ви вже йдете?

- Так, до лікаря мені треба. Поранився я.

- Ой, ось нещастя-то!..

Начальник станції - хоч на ньому понад кімоно було ще пальтом – повинне бути, не хотів затримуватися і базікати на холоді. Вже повернувшись спиною, він сказав:

- Ну, щасливо тобі доїхати!

- Пан начальник, скажіть, а зараз брат не на чергуванні? - Погляд

Йоко ковзнув по снігу. - Пан начальник, ви уже доглядите за ним, благаю вас!

Її голос був до болю прекрасний. Здавалося, він розсипається луною по сніжному простирадлу ночі, але не втрачає свого високого звучання.

Поїзд рушив, а дівчина не відходила від вікна. Коли їх вагон порівнявся з начальником станції, що крокував вздовж шляхів, вона знов крикнула:

- Пан начальник, передайте, будь ласка, брату, нехай в наступний вихідний додому приїде...

- Хо-ро-шо!.. - у весь голос закричав начальник станції.

Йоко закрила вікно і притисла долоні до щок, що розчервонілися.

Тут, в гірському районі, на кордоні двох провінцій, чекали снігу. Три снегоочистителя стояли напоготові. У тунелі з півдня на північ тягнулася лінія аварійної сигналізації на випадок сніжних обвалів. Для розчищання сніги були мобілізовані п'ять тисяч робітників і добровільна молодіжна пожежна команда в складі двох тисяч чоловік.

Дізнавшись, що молодший брат Йоко служить на сигнальній станції, що знаходиться під загрозою обвалу, Симамура відчув до незнакомке ще більший інтерес.

Він уявно називав її "дівчина". Він не знав, ким доводиться їй чоловік, з яким вона їхала, але трималися вони як чоловік і дружина. Проте, чоловік був хворою, і в таких випадках жінка звичайно починає залицятися за своїм супутником, і обидва вже поводяться без властивої неблизьким людям стриманість, і, чим більше жінка залицяється, тим більше походять вони для стороннього ока на подружню пару.

Але Симамура уявно відділив її від супутника і називала "дівчина" – така вона справляла враження. А крім того, він дивився на неї по-особливому, спостерігав за нею всю дорогу, і в його душі з'явилися якісь натяки на ніжність, тому йому і хотілося так про неї думати - "дівчина".

Години три назад Симамура, роздивляючись свою ліву руку, із здивуванням зазначив, що не він сам, а лише рука з всією свіжістю зберігає спогад про жінці, до якої він зараз їхав. Він, Симамура, немов би забув її, вона стала розпливчатої, невизначеної, і всі зусилля викликати в пам'ять її образ були марні. Очевидно, у рук є своя пам'ять, і не Симамура, а тільки ця рука, що не забула жіночого тепла, дотику, тягнеться до жінки. У подиві Симамура навіть підніс до очей руку, а потім просто так провів нею по віконному склу і трохи не викрикнув від подиву: на склі виник жіноче око. Нічого особливого в цьому не було, просто скло відображало що сиділа по той бік проходу дівчину. Але Симамура думав про інше, тому так і здивувався. Раніше за відображення не було - скло запітнівати від парового опалювання, але, коли Симамура провів по склу рукою, воно відразу перетворилося в дзеркало, тому що за вікнами вже згустилися сутінки, а у вагоні горів світло.

Відбилося тільки одне око дівчини, але і одне її око здавалося надзвичайно красивим. Симамура, всім своїм виглядом зобразивши дорожню тугу, протер долонею все скло.

Дівчина сиділа трохи схилившись уперед і зосереджено, майже не блимаючи, дивилася на того, що лежав перед нею чоловіка. Її погляд, її напружені плечі, здавалося, свідчили, наскільки вона серйозно до всього відноситься. Чоловік лежав головою до вікна із зігненими в колінах ногами, що доводилися на рівні грудей дівчини. Їх місця у вагоні третього класу були не прямо навпроти Симамури, а навскоси, за іншими місцями, і в склі чоловік відбивався не весь.

Зі свого місця Симамура відмінно бачив дівчину, що сиділа наискосок, але старався не дивитися в її сторону, йому було ніяково. Коли він сідав в поїзд, краса дівчини, якась прохолодна і пронизлива, уразила його, але в ту ж мить він побачив бліду, жовту чоловічу руку, що стискала її руку, і вирішив, що дивитися незручно.