А.С. Пушкін, «Цигани», Детальна інформація

А.С. Пушкін, «ЦИГАНИ»

(1824)

На початку XIX ст. в літературі поширилася нова тема — романтичної подорожі. Утворився навіть своєрідний стиль, коли мандрівник докладно описував те, що бачив і про що дізнавався, і чергував усе це з власними враженнями і переживаннями, з особистими думками і роздумами. Так були написані «Листи російського мандрівника» М.Карамзіна, «Паломництво Чайльд Гарольда» Байрона та ін. Так сталося і з Пушкіним. Смуток петербурзького вигнанця поєднувався з яскравими враженнями, які виливалися в нових творах.

В ці роки поет знайомиться з творчістю Байрона, коротке життя якого вже наближалося до трагічного кінця. Пушкіну подобаються його «східні повісті». На початку 1820-х років Пушкін пише поеми, позначені яскравим східним колоритом: «Кавказький бранець», «Бахчисарайський фонтан», « Брати-розбійники», «Цигани».

Головний герой поеми «Цигани» — розчарований у житті юнак Алеко. Він мріє знайти розраду серед простих людей — у циганському племені. Пушкіну прекрасно вдалося змалювати романтично яскраву, колоритну картину життя й побуту циганського табору. Вона збуджувала фантазію, хвилювала

уяву, що притаманно романтизму. Понад усе для циган — воля, вони вміють цінувати красу і радощі життя, вони близькі до природи. Між ними прямі і щирі стосунки. Всього цього не міг знайти Алеко у суспільстві, про яке він говорить так:

Там люди збились в кам'яницях,

Не бачать, як встає зарниця,

Не чують птахів лугових,

Бояться думати й кохати,

Продажні душі крамарів,

І тільки вміють плазувати,

Просити срібла й ланцюгів.

Що кинув я? Жінок зрадливих,

Шалені утиски юрби,

Вироки неуків чванливих,

Тріумф неслави і ганьби.

(Переклад Михайла Драй-Хмари)

Алеко одружується з юною циганкою Земфірою, яка стає для нього дорожчою за світ. Та ось він дізнається, що Земфіра не вірна йому. Земфіра не приховує, що закохалася в юного цигана, адже «серце волі просить». Старий циган ніби вторить їй:

...Молодість як птиця. Хто вільну стримає любов? Але Алеко з цим не погоджується:

...О ні! В змаганню

Я свого права не зречусь,

Або хоч помстою уп'юсь.

З ревнощів він убиває закоханих. Виявляється, що хоч він і страждав від умовностей вищого світу, але приніс його пороки сюди, у табір: він поставився до Земфіри як до своєї власності, зневажив її волю.

.

Iромантичного героя. Алеко глибоко незадоволений тим світом, в якому виріс і жив. Мрія малює перед ним інший світ людей, в якому він сподівається знайти те, чого йому так бракує у суспільстві. Та образ ідеального щастя може, як видно, жити лише в уяві. Зустріч з омріяною країною волі, непідробних почуттів не принесла щастя ні йому, ні іншим. Цигани виганяють Алеко з табору:

До дикої не звик ти долі.

Ти лиш для себе хочеш волі.

Усіх жахатиме твій глас.

Ми боязкі і добрі люди,