А.П.Чехов і його твори “Палата №6”, “Іонич”, Детальна інформація
|
Реферат на тему:
А.П.Чехов і його твори “Палата №6”, “Іонич”
А. Чехов - видатний російський прозаїк і драматург. Він підняв на недосяжну висоту жанр оповідання-новели і сказав нове слово у драматургії.
В 1884 році виходить перший збірник оповідань Антона Павловича Чехова, позитивно оцінений критикою,- “Сказки Мельпомены”, в який ввійшли шість оповідань з життя людей театру.
1884 рік видався надзвичайно вдалим для Чехова. Закінчуючи університет, він уже був автором таких чудових творів, як “Хирургия”, “Хамелеон”, “Жалобная книга”, “Смерть чиновника”, “Толстый и тонкий”, які пізніше будуть рахуватися програмними в його творчості. Всі вони виросли з невеликих історій, анекдотів, смішних сценок і по суті перетворилися в сатиричне викриття сучасної Чехову дійсності. Його оповідання – новели - це епічні твори, в яких ставляться великі морально-психологічні проблеми. Чехов у своїх творах - майстер художньої деталі.
1886 рік став переломним у творчості Чехова. Випустивши в світ книгу “Строкаті оповідання”, він немовби підбив підсумок зробленому, щоб перейти на новий, вищий щабель творчого розвитку.
В своїй літературній діяльності Антон Павлович не забував про те, що він лікар. Лікарі стають головними героями його творів, та й психологію своїх персона жів він описує з чисто медицинською ретельністю. Навіть незнайомим з біографією Чехова читачам стане зрозуміло, що письменник створивший такі твори, як “Палата № 6”, “Случай из практики”, “Скучная история”, “Припадок”,- лікар за пофесією. Інші оповідання письменника- “Чорний монах”, “Людина у футлярі”, “Іонич”, “Дама з собачкою”,- також стали шедеврами, в яких ми бачимо глибокий аналіз дійсності, даний у викінчених художніх образах. Письменник відмовляється від моральної проповіді, глибоко досліджуючи натомість життєві явища.
Медицинська практика, без сумніву, розширила й життєвий досвід письменника: адже до нього йшли люди не тільки з різними захворюваннями, але й з різними долями. Тому немає нічого дивного в тому, що в чеховських творах зустрічаються різних характерів і соціальних верств. Проте критики часто звинувачували Чехова в тому, що в своїх оповіданнях він зображує похмурий і сірий світ, в якому немає місця “живій людині”, ніби цей світ бачиться очима хворого. Проте письменник за своєю вдачею був веселою і життєрадісною людиною. Він був прив’язаний до своєї сім’ї, любив сестру і братів.
Палата №6. Оповідання і повісті 90-х років, спрямовані проти жорстокого і вульгарного життя. Ця розповідь написана після повернення Чехова з о. Сахалін. Образ в'язниці переслідує письменника і палата №6 - це в'язниця.
“Усюди - палата №6. Це Росія” (Лєсков). Повість починається з опису флігеля лікарні, там розташовані душевно-хворі. Тяжке враження складається після опису флігеля, а ще більше збільшується з опису палати і сторожем Микитою.
Хворі схожі на арештантів, лікарня на в'язницю, де все перемішалося і важко відрізнити нормальну людину від божевільного. Єдина людина здатна тверезо міркувати це душевнохворий І.Д. Громов. Доктор Рагін говорить, відвідуючи його в страшній палаті: “Якби ви знали друг мій, як мені набридли загальне бездарність, бездумність, тупість і з якою радістю я кожний раз розмовляю з вами. Ви розумна людина і я насолоджуюся вами”.
Життя серед нормальних людей, звела його з розуму, і він занедужав манією переслідування, дуже розповсюджене захворювання того часу. Громов попадає в той заклад, де хворих не лікують, а мордують.
Громов болісно реагує на зло, несправедливість, беззаконня. Він не перестає протестувати, обурюватися, і не утрачає віри в те, що чи рано пізно правда нарешті восторжествує.
Інакше дивиться на життя доктор Рагінь. “При всякій обстановці ми можемо знайти заспокоєння в самому собі”. Відштовхуючись від цієї ідеї Рагель не втручається в справи лікарні, не намагається змінити положення хворих: “ У своїй нечесності винуватий не я а час”.
Чехов повстає проти насильного погляду на життя, зручного для тих, хто сам не страждає. Вустами Громова автор засуджує Рагіна: “Нас тримають тут за ґратами, гноять, мордують, але це прекрасно і розумно, тому що між цією палатою і теплим кабінетом немає ніякої різниці.
“Муки нехтуєте, а мабуть прищеми вам палець дверима, закричите в усе горло”.
Лише перед смертю Врагель зрозумів правду Громова, правду тих, хто не хоче, не може миритися з насильством. Коли в палаті №6 Микита б'є його, ця подія висвітлює пронизливим світлом неправда його життя і його філософського світогляду. Настає пробудження совісті, появи почуття провини, у голові його мигнув страшний, нестерпний біль, що таку ж точно біль повинні були випробувати роками ці люди. Рагін умер не від побоїв Микити, а від боріння совісті, яка прокинулася.
“Іонич”
У оповіданні «Іонич» А.П.Чехов показує поступову деградацію людини, яка перетворюється під впливом середовища з молодого енергійного лікаря в жирного, апатичного обивателя.
У місто С. приїжджає Дмитро Іонович Старцев – молодий земський лікар, який захоплений роботою, прагненням допомогти людям, зробити щось неабияке. Робота складає для нього сенс життя, заради неї він відмовляється від розваг. Однак йому радять бувати у «самій освіченій у місті родині» Туркиних, що насправді була цілком посередньою, але з потугами на оригінальність. Старцев починає бувати в Туркіних, закохується в їхню дочку Катерину Іванівну і навіть намагається доглядати за нею. Примітно, що коли доктор поїхав робити пропозицію Катерині Іванівні, по дорозі міркував, скільки дадуть приданого. Катерина, уявивши себе талановитою піаністкою, відмовляє Старцеву, і він горював цілих три(!) дні.
Проходить час. Дмитро Іонович обзавівся практикою, поповнів, по-старому ніде не буває – але вже не через служіння медицині, а через її прибутковість. Коли ж, через чотири роки, Катерина приїжджає погостювати і, зустрівши Старцева, захоплено викликує про те, як чудово допомагати страждальцям, Іонич думає про те, з яким задоволенням він виймає щовечора гроші з кишені. І вогник, що ледь зажеврівся в його душі, знову згас.
Іонич перетворився в товстого, дратівливого, ледачого душею обивателя, власника маєтку і двох будинків у місті. І ніхто і ніщо більше його не цікавить, крім грошей. «А добре, що я тоді не женився!» – думає Іонич.
«Середовище заїло» – так пояснювали на початку століття подібні метаморфози. Але ж Дмитро Старців був недурною людиною й усвідомлював, що з ним відбувається – і тем глибше трясовина обивательщини, у яку він занурювався. Винен сам Іонич, значить у ньому споконвічно сидів ледачий обиватель, а те, що було в ньому гарного, зростаючого, світлого, не змогло пробитися через цю лінь і щиросердечну непевність.
* * *
Отже, як бачимо, А.П.Чехов був майстром не тільки слова, але й душі людської, досліджував її тонкі сторони і намагався поділитися своїми спостереженнями з читачем. За що йому всі ми повинні дякувати.
Л і т е р а т у р а:
Російська література.. М., “Наука”, 1985.
Російська література. М., “Просвіта”, 1989.
Зарубіжна література. Т., “Навчальна книга”, 2000.
|
| Коментарі до даного документу |
|
|
|
Скачати "Реферат на тему А.П.Чехов і його твори “Палата №6”, “Іонич”"
