Питання про взаємозв'язок математики і філософії, Детальна інформація

Аргументи Зенона розкрили внутрішні протиріччя, що мали місце в сформованих математичних теоріях. Тим самим факт існування математики був поставлений під сумнів. Якими ж шляхами вирішувалися протиріччя, виявлені Зеноном ?

N

¦



B

D

F

J

L

d

f

\x0161

\x0153

\x017E

c

¤

¦

\x00A8

асовується теоретична математика. Значно складніше було побудувати систему фундаментальних положень математики, у якій би виявлені Зеноном протиріччя не мали б місця. Цю задачу вирішив Демокріт, розробивши концепцію математичного атомізму.

Демокріт був, на думку Маркса, "першим енциклопедичним розумом серед греків". Диоген Лаерцій (III ст. н.е.) називає 70 його творів, у яких були освітлені питання філософії, логіки, математики, космології, фізики, біології, громадського життя, психології, етики, педагогіки, філології, мистецтва, техніки й інші. Аристотель писав про нього: "Взагалі, крім поверхневих вишукувань, ніхто нічого не встановив, крім Демокріта. Що ж стосується його, то утворюється таке враження, що він передбачив усе, та й у методі обчислень він вигідно відрізняється від інших".

Вступною частиною наукової системи Демокріта була "каноніка", у якій формулювалися й обгрунтовувались принципи атомістичної філософії. Потім випливала фізика, як наука про різноманітні прояви буття, і етика. Каноніка входила у фізику в якості вихідного поділу, етика ж будувалася як породження фізики. У філософії Демокріта насамперед установлюється розходження між "справді існуючим" і тим, що існує тільки в "загальній думці". Справді існуючими рахувалися лише атоми і пустота. Як справді існуюче, пустота (небуття) є така ж реальність, як атоми (буття). "Велика пустота" безмежна й укладає в собі все існуюче, у ній немає ні верха, ні низу, ні краю, ні центру, вона робить переривану матерію і можливим її прямування. Буття утворять незліченні дрібні якісно однорідні першотільця, що різняться між собою по зовнішніх формах, розміру, положенню і порядку, вони далі неподільних внаслідок абсолютної твердості і відсутності в них пустоти і "по розміру неподільні". Атомам самим по собі властиво безперестанне прямування, розмаїтість якого визначається безкінечною розмаїтістю форм атомів. Прямування атомів вічно і в остаточному підсумку є причиною всіх змін у світі.

Задача наукового пізнання, відповідно до Демокріта, щоб явища, що спостерігаються, зводити до області "істинного існуючого" і дати їм пояснення виходячи з загальних принципів атомістики. Це може бути досягнуте за допомогою спільної діяльності відчуттів і розуму. Гносеологічну позицію Демокріта Маркс сформулював у такий спосіб: "Демокріт не тільки не віддалився від світу, а, навпаки, був емпіричним натуралістом". Зміст вихідних філософських принципів і гносеологічні установки визначили основні риси наукового методу Демокріта:

а) У пізнанні виходити від одиничного;

б)Будь-які предмет і явище розкладені до найпростіших елементів (аналіз) і з'ясовні виходячи з них (синтез);

в) Розрізняти існування "по істині" і "відповідно до думки";

г) Явища дійсності - це окремі фрагменти упорядкованого космосу, що виник і функціонує в результаті дій чисто механічної причинності.

Математика по праву повинна рахуватися в Демокріта першим поділом власне фізики і випливати безпосередньо за канонікою. Справді, атоми якісно однорідні і їхні первинні властивості мають кількісний характер. Проте було б неправильно трактувати навчання Демокріта як різновид піфагореїзму, оскільки Демокріт хоча і зберігає ідею панування у світі математичної закономірності, але виступає з критикою апріорних математичних побудов піфагорійців, рахуючи, що число повинно виступати не законодавцем природи, а витягатися з її. Математична закономірність виявляється Демокрітом із явищ дійсності, і в цьому контексті він передбачає ідеї математичного природознавства. Вихідні початки матеріального буття виступають у Демокріта в значній мірі як математичні об'єкти, і відповідно до цього математику приділяється значне місце в системі світогляду як науці про первинні властивості речей. Проте включення математики в основу світоглядної системи вимагало її перебудови, приведення математики у відповідність із вихідними філософськими положеннями, із логікою, гносеологією, методологією наукового дослідження. Створена в такий спосіб концепція математики, називана концепцією математичного атомізму, виявилася істотно відмінною від попередніх.

У Демокріта всі математичні об'єкти (тіла, площини, лінії, точки) виступають у визначених матеріальних уявах. Ідеальні площини, лінії, точки в його навчанні відсутні. Основною процедурою математичного атомізму є розкладання геометричних тіл на найтонші листочки (площини), площин - на найтонші нитки (лінії), ліній - на дрібні зернятка (атоми). Кожний атом має малий, але ненульовий розмір і далі неподільний. Тепер довжина лінії визначається як сума неподільних часток, що утримуються в ній. Аналогічно вирішується питання про взаємозв'язок ліній на площині і площин у тілі. Число атомів у кінцевому обсязі простору не нескінченне, хоча і настільки велике, що недосяжне почуттям. Отже, головною відмінністю навчання Демокріта від розглянутих раніше є заперечення ним безкінечної подільності. У такий спосіб він вирішує проблему правомірності теоретичних побудов математики, не зводячи їх до почуттєво сприйманих уяв, як це робив Протагор. Так, на міркування Протагора про торкання окружності і прямої Демокріт міг би відповісти, що почуття, що є відправним критерієм Протагора, показують йому, що чим точніше креслення, тим менше ділянка торкання; у дійсності ж ця ділянка настільки мала, що не піддається почуттєвому аналізу, а ставиться до області істинного пізнання.

Керуючись положеннями математичного атомізму, Демокріт проводить ряд конкретних математичних досліджень і досягає видатних результатів (наприклад, теорія математичної перспективи і проекції). Крім того, він зіграв, за свідченням Архімеда, немаловажну роль у доказі Евдоксом теорем про обсяг конуса і піраміди. Не можна з упевненістю сказати, чи користувався він при рішенні цієї задачі методами аналізу нескінченно малих. А.О.Маковельский пише: "Демокріт вступив на шлях, по якому далі пішли Архімед і Кавальєрі. Проте, підійшовши впритул до поняття нескінченно малого, Демокріт не зробив останнього рішучого кроку. Він не припускає безмежного збільшення кількості складових, що утворять у своїй сумі даний обсяг. Він приймає лише надзвичайно велике, що не піддається численню внаслідок своєї величезності число цих складових".

Видатним досягненням Демокріта в математиці явилася також його ідея про побудову теоретичної математики як системи. У зародковій формі вона являє собою ідею аксіоматичної побудови математики, що потім була розвита в методологічному плані Платоном і одержала логічно розгорнуте положення в Аристотеля.