Трансформація біблійних образів у містерії Івана Огієнка “Каїн і Авель”, Детальна інформація

Яка Краса кругом в Природі.

Прекрасен кожен Божий твір!

[1, с. 213].

Саме через цю любов автор наближує образ Авеля до образу Ісуса Христа. Авель, як і Месія, гине за правду, за любов до Господа Бога, який для нього був понад усе:

О Боже, солодкий, о Творче коханий,

За все я складаю подяку Тобі:

За кожен Твій Дар мені знаний й незнаний,

За витерту кожну сльозинку в журбі!…

Бо всякий Дар добрий – мені в насолоду,

А кожне терпіння – в науку мені…

[1, с. 228].

До такого ж щирого послуху, любові й певності в Богові Авель закликає усіх інших:

Складаймо ж на Бога

Свої сподівання,

Й щаслива дорога

Нам блисне ззарання!…

[1, с. 246].

Головним героєм аналізованої нами поеми є, безперечно, Каїн. Образ Каїна в літературі часто розкривався авторами до і після Івана Огієнка. Серед тих, хто звертався до нього були: Дж.Байрон (містерія “Каїн”, 1821), С.Яричевський (поезія в прозі “Каїн”, 1897), Н.Кибальчич (поема “Каїн”, 1904), О.Стороженко (повість “Марко Проклятий”, 1870), І.Франко (поема “Смерть Каїна”, 1889), Ю.Шкрумеляк (“Авлева жертва”, 1926), В.Тарноградського (“Мов Каїн, в зеленій діброві…”, 1932), В.Сосюра (“Каїн”, 1948), Б.Рубчак (“Каїнові”, 1963), І.Жук (“Каїн”, 1990), В.Вовк (“Балада про Каїна і Авеля”, 1994) та ін. Окрім того, іноді письменники використовують мотив братовбивства у своїх творах (“Земля” О. Кобилянської (одна з театральних постановок має назву “Сини Адама”), “Україніка” Є.Гуцала). Подібне явище спостерігаємо й у фольклорних матеріалах, зокрема у казках (“Правда і Кривда” і под.).

Каїн Івана Огієнка дуже суперечливий. Автор показує його нам не як цілком негативного персонажа, а навпаки, наголошує на тому, що вся біда його полягає у пошукові істини, адже “Бог хоче бачити в людях … особистостей, які мислять, сумніваються, аналізують дійсність …, які добровільно роблять свій вибір між добром і злом, Божим і сатанинським” [8, с. 65]. Але, усе ж, Іван Огієнко, на відміну від Дж. Байрона, показує Каїна не як революціонера, що повстає проти ворожого світу, створеного “Всемогутнім тираном” Богом на муки людям, а гріховною істотою, яка потрапила під владу Диявола. Більше Іван Огієнко звинувачує Каїнових батьків, в основному, Єву. Вона не змогла побороти в собі гніву, незгоди із Божим рішенням, саме вона (домислюємо, прочитавши поему) привила синові оце незадоволення Господом.

Шукаючи в світі правди, Каїн то виявляє своєрідний бунт проти несправедливої, на його думку, кари, звинувачує Бога в жорстокості:

За гріх батьків терпіти кару?

Яке ж то зло вчинили ми?

[1, с. 210].

то шкодує, що втратив віру:

Щасливий ти, мій брате рідний,

Що маєш повну душу Віри:

Тобі палає стяг побідний,

І Щастя світиться без міри!…

[1, с. 231].

Коли вони з Авелем приносять дари Всевишньому, то по черзі моляться. У молитві Адамового первенця звучить прохання повернути людей до Раю. Він описує людські муки і скаржиться Богові на своє життя, просить забрати “тугу безкраю”, але Господь не відкликається на цю молитву. Авель, бачачи, що молитва залишилися непочутою, каже: