Життя і творчий шлях Василя Чумака, Детальна інформація

змерзли волошки в межі...

...Білий метелик лине та лине,

білий метелик сніжин.

Не менш довершений і вірш “Обніжок”, де в одній строфі передано цілу гаму настроїв:

Вранці — роси. Марити. Мовчати.

Колос. Шум. Волошки. Знов волошки.

Материнка. Конюшина. Смутку трошки.

Вранці — роси. Марити. Мовчати.

У поезіях “Облетіли пелюстки моїх казок”, “Айстри”, “Гірлянди тьмяного намиста”, “Несли твою труну” виразно помітні впливи естетики модернізму і, ясна річ, враження від перебування у в'язниці та підпіллі.

І, нарешті, “Цикл соціального”. Триптих “Червоний заспів” згодом посяде своє місце в усіх хрестоматіях та антологіях цього періоду:

Риємо-риємо-риємо

землю неначе кроти;

з кутів плазуємо зміями,

сіємо-сіємо-сіємо

буйні червоні цвіти...

У 1918 — 1920 pp. Київ дванадцять разів переходив із рук в руки найрізноманітніших політичних і військових сил. Ось чому “десь поза гратами-мурами... ранки конають ясні”, ось чому треба було кидати в лице можновладців: “Владарі світу з коронами, вже непотрібні ви нам”. Таким же закликом до боротьби є і другий вірш триптиха, а третій закінчується лівацьким рефреном “ми гімни тобі заплели, червоний тероре!”. Подібна лірика заохочувалася більшовицькими ідеологами.

Цикл “Революція”, що вміщує п'ять восьмирядкових віршів-мініатюр, — це своєрідний ліро-епос доби, що однозначно вітається поетом. Знайдемо тут широко цитовані рядки: “на кремінь — крицю: буде світ! Ми непохитні, мов граніт”, бо “творим блиск, і творим дні!”. Це і був маніфест нового революційного мистецтва. Цікаво, що в четвертому вірші (він, до речі, має два варіанти), як і перший, змінюється символіка кольорів; якщо в першому: “Вище їх! До блакиті! Ми птиці!”, то в другому — “Туди — в червоні береги — з низин. Туди! Ми — крила! Птиці!”. Якщо у поетичних циклах “З ранкових настроїв”, “Мрійновтома”, “Осіннє” переважають “білі-білі душі нарцисів”, “блакитна далечінь”, “злотні тополі”, то у “Циклі соціального” домінує червоний колір. Дуже характерний передостанній твір циклу (“Офіра”), провідна думка якого — виправдання самопожертви (і жертв?) в ім'я революції, революційного мистецтва:

На плакатах не атрамент. І не фарби. Кров.

Пензлі-пучки умочайте в колектив-цебро.

А ось як це обіграно в програмній статті В. Чумака “Революція як джерело”: “Тремтять незримі струни поєднання, і молекула-мистецтво горить, ятриться, бризкає кров'ю і погасає, і знов горить — сипле іскрами слів, фарб, згуку, черпаючи творчий матеріал з джерел революційної дії...”

Талановитий поет, юнак, по суті, був захоплений магією перетворень, і його візії майбутнього оповиті серпанком утопії. А проте, — слід визнати тепер, — вони ховають у собі й “вишкір розбудженого звіра”. Чи не тому його поезія, хоч мала і свій національний, народотворчий смисл бодай завдяки потенції живого художнього слова, була так високо піднесена в наступні страшні часи?

В. Чумак був не лише поетом, а й здібним прозаїком. Три оповідання — “Товарищ” (російською мовою), “Що було” і “Пожовклі сторінки” — присвячені старій школі, середовище якої автор добре знав. Етюд “Бризки пролісок” відбиває настрої учнів гімназії після Лютневої революції. Шкіц “Братові — руку” містить полеміку з пролеткультівськими поетами, які стверджували, що “только в городе возможны и движенье, и борьба”. Як своєрідну мемуарну прозу слід розглядати й тюремний щоденник В. Чумака “За гратами”.