Економіко-географічна характеристика африканських країн, Детальна інформація

Реферат на тему:

“Економіко-географічна характеристика африканських країн”

ПЛАН

1. Сільське господарство

1.1 Рослинництво

1.2 Тваринництво

2. Промисловість

2.1 Гірничодобувна промисловість

2.2 Обробна промисловість

3. Транспорт

4. Зовнішні економічні зв'язки

СІЛЬСЬКЕ ГОСПОДАРСТВО

Сільське господарство є основою економіки майже всіх країн Африки. У ньому зайнято понад 2/з економічно активного населення; воно дає близько 40% національного доходу, а в експорті регіону його частка досягає 70%. Аграрні відносини надзвичайно складні. Для них характерне переплетення дофеодальних, феодальних і капіталістичних способів експлуатації, різних форм землеволодіння і землекористування. Наприклад, у Нігерії на півночі живуть кочові племена (родоплемінний лад), у центральних районах панує

феодалізм, а на півдні розвинуте плантаційне капіталістичне господарство.

Рослинництво. Воно відіграє провідну роль. У ньому розрізняють два напрями: споживчий (натуральне) і експортний (товарне).

Споживчий напрям переважає в Тропічній Африці, де в більшості країн зберігаються общинне (родоплемінне) землеволодіння, дрібне натуральне і напівнатуральне господарство, яке ведеться найвідсталішим способом (вирубно-вогневе мотикове землеробство). Поряд з цим значну частину земель займають великі плантації, що поставляють продукцію на експорт. Там широко використовують найману працю.

Низький рівень розвитку сільського господарства, його екстенсивний характер пояснюються значною мірою складністю і відсталістю аграрних відносин. Африка посідає останнє місце в світі за використанням добрив (Франція споживає їх більше, ніж Країни Африки, що розвиваються, дають понад '/з світового збору арахісу. Особливо виділяються щодо його збору та експорту Нігерія і Сенегал. Цю культуру вирощують переважно в дрібних селянських господарствах, але переробляють і експортують її іноземні компанії. На цій фотографії ви бачите, як насипають арахіс у мішки для відправлення на експорт уся Африка і тракторів (у 40 раз менше, ніж Західна Європа). Обробляється лише 710 частина території.

Нині завдяки будівництву зрошувальних систем розширюються площі під споживчими (особливо зерновими) й експортними культурами.

Останнім часом у багатьох країнах відбуваються соціальні зміни. Вони насамперед здійснюються в країнах, які йдуть шляхом соціалістичного розвитку. В них проводяться аграрні реформи: земля переходить до рук держави, передається селянам, створюються кооперативні й державні господарства. Найбільших успіхів у цьому добились Алжир, Лівія, деякі інші країни.

У Північній Африці експортне значення мають плоди цитрусових і маслинових дерев, овочі, фрукти, трава альфа. АРЄ і Судан вивозять бавовну. Головні споживчі зернові культури в цій частині Африки — ячмінь, кукурудза, пшениця. В оазисах Сахари вирощують фінікову пальму. Фініки йдуть на експорт (50% світового виробництва). Крім того, фінікова пальма -одна з небагатьох рослин, що повністю використовуються в селянському господарстві, її стовбур є будівельним матеріалом, тріски та обрізки йдуть на паливо. З листя плетуть кошики, а з черешків виготовляють легкі меблі. Подрібненими плодовими кісточками годують худобу.

У країнах Західної, Центральної і Східної Африки найважливіша експортна продукція — какао-боби, арахіс, плоди олійної пальми, кофе. У світовому зборі какао-бобів особливо виділяються Берег Слонової Кості, Гана і Нігерія. Нігерія і Заїр найбільше в світі збирають ядер пальмових горіхів та виробляють пальмової олії. По всій Тропічній Африці (особливо на східному й на Гвінейському узбережжях) вирощують банани і кофейне дерево. На світовий ринок ідуть найкращий сорт кофе «арабіка» і другосортний «робуста», який у Західній Європі переробляють на розчинний. Основні споживчі культури Тропічної Африки — сорго та інші просяні, кукурудза й рис, а також маніок, батат, ямс, манго, динне дерево та ін.

Тваринництво. Тваринництво в Африці має екстенсивний характер: переважає відгінно-пасовищне, напівкочове і кочове скотарство.

Племена, які займаються скотарством, прагнуть збільшити поголів'я худоби, але це робиться в основному заради престижності, а не для збільшення продукції. Худоба непородна, до того ж частина її заражена хворобами. У Північній Африці молочна худоба нерідко використовується і як тяглова сила. У багатьох районах Африки розведенню свійської худоби перешкоджає муха цеце — переносник збудника хвороби нагана. Через те там розводять зебувидну велику рогату худобу, яка не піддається цьому захворюванню.

У Північній Африці (Марокко, Судан) переважає вівчарство, в пустинних районах розводять верблюдів. У всіх країнах скрізь (у містах і сільській місцевості) використовують ослів ('/4 поголів'я світу). Ця невибаглива тварина вірно служить людині: на ній їздять верхи, запрягають для перевезення вантажів, примушують качати воду тощо.

В останні роки майже в усіх країнах відкрито ветеринарні пункти, де худобі роблять щеплення, в тому числі і від захворювання сонною хворобою.

Провідні галузі промисловості — гірничодобувна, кольорова металургія і легка — зародилися ще в колоніальний період під впливом метрополій та вимог зовнішнього ринку. Останнім часом розвивається чорна металургія, а в окремих країнах — і машинобудування.

Розміщення промислового виробництва по країнах і районах дуже нерівномірне. Приблизно '/2 його припадає на Північну Африку. В Західній Африці промисловим розвитком виділяється Нігерія. В Центральній Африці перше місце посідає Заїр, у Східній— Замбія, а на півдні — Зімбабве.

Промислові підприємства звичайно зосереджені в одному-двох портових містах країни, а в Центральній Африці — здебільшого в районах гірничодобувної промисловості.

У країнах, що йдуть шляхом соціалістичного розвитку, як правило, планове будівництво заводів здійснює держава, часто з допомогою соціалістичних країн. Промисловість там контролюється в основному державою (в Алжирі — на 80%).

У країнах, які розвиваються капіталістичним шляхом, у промисловості переважають іноземні капітали, але останнім часом деякі країни починають обмежувати їх діяльність.