Вірменія: сучасний її розвиток, Детальна інформація

Переважна релігія – вірменська апостольная церква (одна із самих древніх християнських церков).

До початку 90-х років Вірменію відрізняли високі темпи росту населення, чисельність населення за роки Радянської влади збільшилася в 3 рази. Однак, за період з 1990 по 2004 р. чисельність населення зросла лише на 6 %, а за останні 7 років не збільшувалася. У 1963 р. природний приріст населення на 1000 чел. складав 18,3, у 1990 – 16,3, а до 2004 р. скоротився до 2,1.

Високими темпами йшли у Вірменії урбаністичні процеси, так, у 1913 р. У містах проживало лише 10% населення, а в 1970 р. – більш половини населення були жителями міст.

Як і в більшості країн світу у Вірменії жіноче населення перевищує чоловіче.

Чисельність чоловіків і жінок

Усе населення, тис. чіл. 3800

У тому числі

Чоловіка 1846

Жінки 1954

У загальній чисельності населення, відсотків

Чоловіка 48,6

Жінки 51,4



ЕКОНОМІКА

Економіко-географічні райони. У Вірменії виділяються 5 економічних районів, що відрізняються по природних і економіко-географічних умовах, структурі і виробничій спеціалізації. Араратський — район виробництва електроенергії, різноманітного машинобудування, хімічної промисловості, виробництва будматеріалів, зрошуваного землеробства, виноградарства, плодівництва, овочівництва і галузей харчової промисловості, що базуються на них. Ширакський — район текстильної промисловості, видобутку природних будматеріалів, машинобудування; у сільському господарстві переважає тваринницько-зерновий напрямок, мається промислове бурякосіяння. Придебедский — район мідної промисловості, що веде місце в районі займає хімічна промисловість; скотарство і переробка його продукції, плодівництво, виноградарство; розвивалося машинобудування. Севан-Агстевский — район виробництва електроенергії і с.-г. виробництва (з перевагою тваринницького, зернового і тютюнницького напрямків), розвивається гірничодобувна, хімічна і машинобудівна промисловість. Сюнікський (південно-східна частина Вірменії) — район гірничодобувної (мідно-молібденової і мідний) промисловості, сільського господарства тваринницько-зернового і плодово-виноградарського напрямку, розвиваються гідроелектроенергетика і машинобудування

На початку 20 в. Вірменія була аграрною країною, основу її економіки складали тваринництво і рослинництво. Промисловість була слабко розвита, малися лише невеликі рудники і коньячні заводи. Індустріалізація почалася відразу після встановлення радянської влади. Після розпаду СРСР перестала функціонувати велика частина промисловості Вірменії, зв'язана з обслуговуванням військово-промислового комплексу. У країні багато безробітних (ок. 120 тис. чоловік, чи 10,8% працездатного населення). Основний індустріальний центр Вірменії – Єреван, за ним випливають Гюмри і Ванадзор.

Економіка Вірменії завжди була найбільш уразливої в порівнянні з іншими республіками колишнього СРСР. Там немає нафти (на відміну від Азербайджану), відсутні родючі землі і вихід до моря (на відміну від Грузії). У результаті економічної блокади Вірменія виявилася відрізаної від Туреччини й Азербайджану, а також тимчасово від Грузії, коли там йшла громадянська війна. 90% вірменських вантажоперевезень раніше направлялося по залізниці через Абхазію, але цей шлях дотепер закритий, і Вірменія має єдиний вихід на світовий ринок через Іран. Нинішній стан і перспективи розвитку економіки країни тісно зв'язані з рішенням карабаської проблеми. В даний час велика частина допомоги, що надходить через границю, направляється в Нагорний Карабах. Після висновку перемир'я на карабаському фронті (у травні 1994) і одержання засобів від Міжнародного валютного фонду і Всесвітнього банку економіка країни стабілізувалася.

Зниження обсягів виробництва промислової продукції наочної ілюструє приведений нижче графік.

Відразу після проголошення незалежності почався процес приватизації. Національна валюта тепер досить стабільна, інфляція зменшилася з 5000% до 8–10%, намітився приріст валового внутрішнього продукту на 5–7% (по офіційним даним). У 1997 експорт оцінювався в 300 млн. дол., а імпорт – у 800 млн. дол.

Енергетика. У 1962 р. завершилося будівництво Севано-Разданского іригаційного комплексу і каскаду ГЕС, почате в 1937 р. Були споруджені шість ГЕС на ріці Раздан і безліч зрошувальних каналів і водоймищ, а в горах прокладені тунелі для скидання річкових вод в оз. Севан з метою поповнення його водяних запасів. У результаті частина вироблюваної в республіці електроенергії експортувалася в Грузію й Азербайджан в обмін на природний газ. У Єревані, Раздане і Ванадзоре були побудовані електростанції, що працюють на газовому паливі. У 1970 р. вони давали більше енергії, чим ГЕС.

У 1977–1979 р. у Мецаморе біля Єревана була здана в експлуатацію могутня атомна електростанція з двома енергоблоками, що цілком задовольняла потреби республіки в електроенергії. Зокрема, забезпечувалися запити алюмінієвого комбінату і великого комбінату по виробництву синтетичного каучуку й автомобільних шин. Вірменська АЕС була зупинена незабаром після Спитакского землетрусу з побоювання, що повторні поштовхи приведуть до катастрофічних наслідків у самій Вірменії і суміжних районах Туреччини. У зв'язку з енергетичною кризою АЕС була знову пущена в хід у 1996.

Сільське господарство. У сільському господарстві Вірменії використовується 1340 тис. га земель. Однак великі масиви орних земель маються тільки в трьох районах: на Араратской рівнині, де звичайно збирають по двох-трьох врожаю в рік, у долині р.Аракс і на рівнинах навколо оз. Севан. Ерозія ґрунтів – одне із серйозних перешкод для розвитку землеробства. Тільки 1/3 сільськогосподарських земель придатна для обробки. Основні культури – овощебахчевие, картопля, пшениця, виноград, плодові дерева. Тваринництво спеціалізується на молочно-м'ясному скотарстві й особливо вівчарстві, розповсюдженому в гірських районах. У 1987 у Вірменії нараховувалося 280 колгоспів і 513 радгоспів. Після 1991 майже 80% земель було передано селянам. Однак за 1992–1997 посівні площі скоротилися на 25%, а обсяг реалізації сільськогосподарської продукції в 1997 склав 40% від рівня 1990. Біля половини сільськогосподарської продукції споживається самими селянськими господарствами.

Гірничодобувна промисловість. У Вірменії в широких масштабах ведуться видобуток і обробка будівельних матеріалів: базальту, перліту, вапняку, пемзи, мармуру й ін. Виробляється багато цементу. Мідна руда, що добувається в Кафане, Каджаране, Агараке й Ахтале, направляється на металургійний комбінат в Алаверди, що виплавляє мідь. Кольорова металургія Вірменії робить також алюміній і молібден.

Обробна промисловість. Після 1953 р. центральні планові органи СРСР орієнтували Вірменію на розвиток хімічної промисловості, кольорової металургії, металообробки, машинобудування, текстильної промисловості, виробництва будівельних матеріалів, а також виробництва вин, бренди і коньяків. Пізніше до цього переліку додалися точне приладобудування, виробництво синтетичної гуми і пластмас, хімічного волокна й електроприладів. По обсязі електротехнічної продукції, що випускалася, Вірменія займала третє місце серед союзних республік СРСР, а по обсязі продукції верстатобудування - п'яте. Однак найважливішу роль грала хімічна промисловість, що випускала мінеральні добрива, синтетичні камені для виробництва інструментів і годин і скловолокно (на базі переробки місцевих туфів і базальтів).

Дані про виробництво найважливіших видів промислової і сільськогосподарської продукції в 2000 р. приведені нижче.

Промислова продукція

Найменування продукції

Електроенергія, млрд. квт/год

Вивезення деревини, млн. щільних м2 У тому числі ділової деревини

Пиломатеріали (включаючи шпали), млн. м2