Закони природи і астрономія, Детальна інформація

Реферат на тему:

ЗАКОНИ ПРИРОДИ

І АСТРОНОМІЯ

Причинність і закономірність. Навколишній світ є єдиним у своїй матеріальності. Це означає, що в ньому немає нічого, крім матерії, не існує ніяких потойбічних, надприродних сил, таких, що не залежать від матерії і стоять над нею. Принцип матеріальної єдності світу — основоположний принцип матеріалізму.

З цього принципу випливає, що будь-яке явище природи повинне мати природну причину і підпорядковуватися природним закономірностям. Кожне явище в наслідком якогось іншого чи якихось інших явищ і водночас є причиною нових явищ.

Подібно до того як усяка сила, що надає якомусь тілу прискорення, завжди пов'язана з реальним тілом, так і всяка зміна у русі матерії у всіх без винятку випадках має матеріальну причину.

З цього випливає фундаментальний висновок про можливість пізнання світу. Якщо будь-яке явище має тільки природні причини і підпорядковується тільки природним законам, то не може існувати ніяких принципових перешкод, які б не дали змогу людині виявити ці причини і вивчити їх. Інше питання: скільки часу для цього знадобиться і яких зусиль це коштуватиме? Але в принципі будь-яке явище може бути пізнане людиною.

Існування причинно-наслідкових ланцюгів — одна з найбільш загальних властивостей навколишнього світу. При цьому, однак, треба мати на увазі, що послідовне чергування явищ у часі ще не означає причинно-наслідкових відносин між ними.

Те, що одне явище настає після іншого, ще не доводить, що друге є причина першого. Необгрунтовано поставивши такі явища в причинний зв'язок одного з одним без відповідного вивчення їх природи, можна дійти помилкових висновків, які майже неминуче ведуть до релігійних тлумачень.

Саме так, наприклад, народжувались марновірні уявлення про небесні знамення. Якщо слідом за незвичайним явищем на небі відбувалося якесь лихо: епідемія, землетрус, повінь, ураган, то такий збіг набирав в очах наших предків містичного змісту. Він надовго запам'ятовувався, і, коли таке ж незвичне небесне явище повторювалось, марновірні люди були переконані в тому, що за ним мають настати й ті ж самі нещастя.

Неправомірне зіставлення небесних і земних явищ відіграло далеко не останню роль і у виникненні лженауки астрології...

Вивчення природних причин різних явищ — одне з найважливіших завдань науки. При цьому слід зазначити, що пряме співвідношення причини і наслідку: з А випливає В, взагалі кажучи, в ідеалізацією дійсного ходу подій. У природі подібний зв'язок між явищами в чистому вигляді не реалізується практично ніколи. Навіть найпростіші явища пов'язані між собою і з іншими явищами нескінченно складними й різноманітними взаємозв'язками.

І все ж у процесі наукового дослідження в більшості випадків вдається виділити провідне співвідношення, яке е визначальним, переважає над іншими. Саме така ідеалізація й забезпечує можливість практичного вивчення тих чи інших явищ природи.

Коли ми говоримо, що матерія рухається (а матерія невіддільна від руху), то розуміємо під цим не тільки найпростіший механічний рух, а й будь-які складніші його форми. Рух у широкому розумінні слова — це будь-яка зміна взагалі.

Сучасна наука вивчає різні форми руху. Основні з них: фізична, хімічна, геологічна, географічна, біологічна і соціальна.

Рух матерії підпорядкований певним об'єктивним законам — законам природи, тобто законам, які не залежать від людини. Пізнаючи їх, людина формулює закони науки, які ці об'єктивні закони природи відображають.

Ще стародавні філософи на основі спостережень за різними явищами природи висловлювали думки про загальну необхідність, повторюваність і гармонійність світових процесів. Тим самим вони намагалися зрозуміти дійсний хід природних процесів, звільнитися від міфологічних уявлень про причини явищ.

Але тільки у XVII—XVIII сторіччях у результаті розвитку точних наук — механіки, математики, астрономії — поняття закону природи почало набувати конкретно-наукового змісту. Цей період пов'язаний з іменами Р. Декарта, III. Монтеск'є і П. Гольбаха. Проте в епоху механістичних уявлень про природу, коли всі явища зводились до механічного руху, закони природи фактично ототожнювались із законами механіки.

Наступний крок був зроблений І. Кантом і особливо Г. Гегелем, який підійшов до питання про закони природи з позицій діалектики. Зокрема, Гегелеві належить визначення закону природи як суттєвого відношення.

Але найбільш глибоко поняття про закони природи і їх відображення в процесі пізнавальної діяльності людей було розроблене в працях багатьох матеріалістів, що спиралися при цьому на новітні досягнення природознавства.

Закони науки відображають найбільш істотні, стійкі, потрібні, головні зв'язки між явищами, що визначають їх взаємозалежність і взаємообумовленість, їх послідовність, характер їх перебігу. Так, закон всесвітнього тяжіння визначає силу взаємодії між різними тілами залежно від їх мас і відстані між ними.

Будь-який об'єкт, явище, процес, будь-яка зміна має підпорядковуватися певним природним законам. Щоразу, коли в природі складаються ті чи інші умови, подальший хід подій відбуватиметься певним чином, залежно від тих законів, які цим умовам відповідають.

Те, що реальний світ доступний науковому пізнанню, переконливо свідчить на користь існування об'єктивних законів, а також є одним з важливих аргументів на користь матеріальної єдності світу.

А в принципу матеріальної єдності світу випливає принцип єдності законів природи. Принцип цей, однак, не слід розуміти буквально. Єдність законів природи не означає, що всі об'єктивні закономірності е універсальними і діють завжди, скрізь та за будь-яких обставин. Інколи доводиться чути твердження про те, що існує «хімічна», «фізична» або «біологічна» єдність світу. Кажуть, наприклад, що наявність у зорях та інших космічних об'єктах тих самих хімічних елементів, які відомі нам на Землі, доводить «хімічну» єдність світу. Але таке твердження неправильне. Ніякої «хімічної єдності світу» насправді не існує. Хімічний склад різних космічних об'єктів далеко не однаковий — він визначається конкретними умовами. Те ж саме стосується й «фізичної», «біологічної» та інших «єдностей» світу. Справжня єдність світу, як наголошував ще Гольфбах, полягає в його матеріальності.

Що ж до єдності законів природи, то й вона полягає в тому, що ці закони властиві самій матерії, самому матеріальному світу. Не існує законів, що стоять над матерією, відірвані від неї, встановлені надприродними силами. Конкретним виразом цієї єдності є всезагальність законів природи. Це означає, що за однакових умов рух матерії в широкому розумінні цього слова підпорядковується одним і тим самим законам.

«Найглибший фундамент науки,— зазначав знаменитий датський фізик Н. Бор,— це впевненість у тому, що в природі однакові явища настають при однакових умовах» .

Цей висновок справедливий і щодо Всесвіту: в однакових умовах діють одні й ті самі закони. Можна говорити про однорідність Всесвіту на рівні законів. Коли б це було не так, то опис Всесвіту в межах сучасної фізики взагалі був би неможливий. Саме однорідність Всесвіту на рівні законів забезпечує застосовність фундаментальних фізичних теорій до явищ великих космічних масштабів, у тому числі до таких явищ, що їх ми на даному етапі розвитку науки не можемо безпосередньо спостерігати.

Оскільки всі явища навколишнього світу підпорядковуються певним закономірностям, можуть виникнути помилкові уявлення про те, що закони природи стоять над матерією, що вони існують самі по собі, незалежно від неї.

На небезпеку такого хибного висновку вказував у свій час і Ф. Енгельс: «...закони, абстраговані від реального світу,— писав він,— на певному ступені розвитку відриваються від реального світу, протиставляться йому як щось самостійне, як закони, що з'явились іззовні, з якими світ повинен узгоджуватись» :.

Людина не може встановлювати за своїм бажанням закони природи подібно до того, як вона встановлює закони юридичні, змінювати їх або керувати ними. Проте, пізнаючи об'єктивні закономірності, людина може певною мірою впливати на хід явищ природи. Створюючи певні початкові умови, можна діставати наперед заплановані результати. По суті вся технологічна діяльність людства є свідомим створенням і комбінуванням тих чи інших початкових умов, що грунтуються на знанні різних об'єктивних закономірностей.