Наш космічний дім - земля, Детальна інформація

Можна також припускати, що й психіка людини, і її життєздатність якоюсь мірою склалися під впливом тих фізико-астрономічних умов, які існують на нашій планеті.

Земля і збереження навколишнього середовища. Однією з основних причин, що породили релігійні уявлення про світ, було безсилля наших предків перед природою. А в сучасну епоху одним з факторів, що сприяє відтворенню релігійних поглядів, є страх перед можливими небезпеками і різного роду кризовими ситуаціями, які загрожують людству. Невіра у можливості людського суспільства, у можливості науки породжує у деяких людей, особливо у країнах капіталізму, ілюзорні надії на втручання неіснуючих надприродних сил, нібито здатних такі небезпеки відвернути.

Однією з проблем, яка постала перед сучасною людиною, є екологічна проблема.

Природні ресурси нашої планети обмежені, а можливості природного навколишнього середовища не безкраї. Тим часом практичні потреби людства швидко зростають, продуктивні сили бурхливо розвиваються, а отже, розширюються й масштаби використання земних багатств. У зв'язку з цим виникає ціла низка гострих проблем, які мають першорядне значення для всього людства: чи вистачить продовольчих ресурсів, щоб прогодувати дедалі зростаючу кількість населення нашої планети? Чи зможе людство в умовах триваючого зростання продуктивних сил і чисельності населення успішно боротися із забрудненням і знищенням навколишнього середовища? Чим замінити нафту, газ, вугілля, а також інші корисні копалини, запаси яких обмежені і рано чи пізно вичерпаються? Як запобігти можливим глобальним змінам клімату внаслідок виділення в атмосферу промисловими підприємствами великої кількості теплоти й вуглекислого газу? Як, нарешті, задовольнити безперервно зростаючі енергетичні потреби людства?

Багато буржуазних учених — соціологи, екологи, філософи, економісти — мають досить песимістичну точку зору. Вони вбачають чи не єдиний вихід у тому, щоб взагалі припинити всякий розвиток земної цивілізації, зростання виробництва і споживання, запобігти подальшому збільшенню населення.

Немає нічого дивного в тому, що такий крайній песимізм засмучує деяких людей, штовхаючи їх у примарний світ релігійних надій. Тим більше, що конкретні рекомендації з практичного здійснення згаданих вище заходів нерідко мають воістину страхітливий характер. Ось що пише, наприклад, в одній із своїх статей американський еколог Дж. Харден: «Як же ми можемо допомогти тій чи іншій країні уникнути перенаселення? Очевидно, найгірше, що ми можемо зробити,— це послати туди продовольство... Атомні бомби зробили б кращу справу».

Насправді ж ситуація не така безвихідна. «Обсяг кожного з невідновлюваних природних ресурсів Землі,— писав академік 6. К. Федоров,— неминуче обмежений і в міру використання скорочується. Також скорочується можливість для використання частки природних ресурсів, що відновлюються,— прісної води, кисню в атмосфері, лісу, риби в океані і т. п. Проте можливості задоволення потреб людини залежать не тільки від наявності та обсягу відповідного природного ресурсу, але й від способів виробництва. Слід враховувати співвідношення кількох одночасно триваючих процесів. Скорочення запасів природних багатств — нафти, вугілля, лісу і т. д.— лише один з них. Другий — зростання ефективності використання ресурсів. Третій — систематичне розкриття в результаті науково-технічного прогресу принципово нових можливостей задоволення основних потреб людини»

Уже зараз значна частка електричної енергії виробляється на атомних електростанціях за рахунок використання ланцюгової реакції самочинного поділу важких елементів. При цьому запаси «ядерного пального» практично необмежені, оскільки створено реактори, в процесі роботи яких відтворюється нове ядерне паливо.

На підході й принципово новий тип енергетичних установок — керовані термоядерні реактори. Вони здатні в доступному для огляду майбутньому повністю забезпечити потреби людства в енергії. Тим більше, що паливом для них може бути звичайна морська вода.

Перспективне і ще одне джерело енергії — Сонце. Можливо, вже в цьому сторіччі будуть створені космічні орбітальні сонячні електростанції, що перетворюють енергію сонячного випромінювання на електричну. А вона по високочастотних або лазерних каналах передаватиметься на Землю. До речі, такий спосіб пов'язаний з мінімальними змінами в навколишньому середовищі.

Вже зараз майже половина продукції текстильної промисловості виробляється з синтетичних матеріалів. Із синтетики виготовляються й більшість деталей машин і механізмів. Створюються синтетичні матеріали з наперед заданими властивостями. Але це тільки початок. З часом людина навчиться виробляти буквально «все з усього». А це означає, що одна й та сама порція речовини у різних формах багаторазово служитиме людям. Так буде, очевидно, розв'язано проблему сировини.

Що ж стосується забезпечення людства їжею, то з часом людина оволодіє механізмом фотосинтезу і навчиться виробляти харчові речовини поза зеленим листком рослин, тобто обходитися без сільськогосподарського виробництва. Це не тільки вивільнить колосальні площі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, а й зробить виробництво їжі не залежним від кліматичних умов. Можна успішно боротися і з забрудненням навколишнього середовища — удосконаленням промислових підприємств, створенням безвідходного виробництва з замкнутими екологічними циклами.

Набагато важчою проблемою є підтримання тієї природної рівноваги, що склалася між різними природними процесами за багато мільйонів років еволюції Землі. Але це не означає, що завдання полягає в тому, щоб зберегти саме той стан речей, який існує у природі на даний момент. Таке уявлення не тільки дуже спрощене, а й у корені неправильне.

Проблема вимагає діалектичного підходу. Необхідно зберігати не рівновагу взагалі, а рівновагу, що відповідає сучасному рівню розвитку людства і тим завданням, які перед ним стоять у дану епоху. Йдеться, таким чином, про створення єдиної саморегулювальної системи «людина — виробництво — природа», системи з такими зворотними зв'язками і можливостями керування, які давали б змогу здійснювати оптимальну взаємодію між людським суспільством і природою. В нашій країні розв'язання цього завдання набуло надзвичайно важливого державного значення.

Однак щоб забезпечити оптимальну взаємодію людини й природи в масштабі всієї нашої планети, потрібні спільні зусилля багатьох країн.

Усе сказане свідчить про те, що при відповідних зусиллях і відповідній організації наука може знаходити реальний вихід з кризових ситуацій навіть глобального характеру. І тому немає ніяких підстав шукати в подібних ситуаціях втіху за допомогою релігійних ілюзій.

Інша справа, що практичне здійснення потрібних заходів може наштовхуватися на перешкоди соціального порядку, пов'язані з існуванням у сучасному світі капіталістичного табору, капіталістичної системи господарства. Для подолання цих перешкод потрібний вищий рівень міжнародної співпраці, ніж той, який існує в сучасному світі, а в перспективі — соціальна перебудова капіталістичного суспільства.

Крім того, треба мати на увазі, що нерідко в ранг глобальних кризових ситуацій невиправдано зводяться проблеми, виникнення яких зумовлено саме капіталістичною системою господарювання.

Як відомо, в земній атмосфері на висотах від 15 до 40 км міститься шар так званого озону, з максимумом концентрації на висоті близько 25 км. Озон — це кисень в особливому молекулярному стані — одна молекула озону складається з трьох атомів кисню.

Утворюється озон під дією ультрафіолетової радіації Сонця, головним чином у тропічних районах нашої планети, і розноситься повітряними течіями в райони середніх і високих широт.

Надзвичайно важлива властивість озоносфери, що є необхідною для забезпечення можливості існування життя на Землі, полягає в тому, що вона поглинає жорстку ультрафіолетову радіацію Сонця, згубну для живих організмів. У разі пошкодження озоносфери, наша планета виявилася б непридатною для подальшого життя.

Згідно з наявними науковими даними, близько 650 мільйонів років тому вміст кисню у повітряній оболонці Землі становив близько 0,1 % його сучасної концентрації. Поповнення киснем могло відбуватися за рахунок двох джерел: його надходжень з надр планети (спочатку кисень витрачався на окислювання заліза, а потім став концентруватися в атмосфері) і діяльності синьо-зелених водоростей. Що ж до озоносфери, то вона виникла близько 570 мільйонів років тому.

У 1985 році над Антарктидою було виявлено так звану «озонну дірку» — район, де озоновий шар став дуже тонким. Утворюється «дірка» у вересні й жовтні, а потім вона «затягується». Розмір «дірки» становить близько 10 млн. кв. км, тобто її можна порівняти з територією США.

Природа цього явища поки що незрозуміла, оскільки тривалість спостережень порівняно невелика. Не виключено, що ми маємо справу з якимось короткочасним або періодичним природним атмосферним процесом, який, зокрема, може бути пов'язаний з коливаннями рівня сонячної активності (1985—1988 pp.—роки мінімуму чергового циклу сонячної активності).

Не виключено також, що однією з причин утворення озонної дірки є господарська діяльність людини. В результаті ряду виробничих процесів у атмосферу надходить велика кількість хлоромістких сполук; перш за все фреонів, які використовуються в аерозольних упаковках. Піднімаючись у стратосферу, фреони під дією сонячного випромінювання розпадаються, і при цьому виділяється атомарний хлор, що активно руйнує озон.

Істотну роль можуть відігравати й нітрати, що їх використовують у сільському господарстві як добрива. Деяка їх частина засвоюється рослинами, але більша частина розкладається, внаслідок чого утворюються азотисті сполуки, які піднімаються в атмосферу і вступають у хімічні реакції з озоном. Є повідомлення про те, що утворення типу «озонних дір» виявлено і в Арктиці, хоча і значно менших масштабів, ніж в Антарктиді.

Можливо, ця неоднаковість пояснюється тим, що меридіональна атмосферна циркуляція в Північній півкулі Землі відбувається значно активніше, ніж у Південній, і повітряні течії, приносячи озон з екваторіальної зони на північ, встигають поповнювати його зменшення.

У 1988 р. цікаві дослідження атмосферних процесів у Арктиці, які здатні справити вплив на озоносферу, провели радянські вчені з борту дослідницького літака «Циклон».

Як було встановлено, протягом полярної ночі у приполярних арктичних районах у стратосфері утворюються незвичайні хмари, що складаються з мікроскопічних кристаликів переохолодженого льоду. Протягом тривалих зимових місяців ці кристалики збирають на себе фреони, поступово дрейфуючи до полюсу. З настанням весни під впливом сонячних променів кристалики тануть, а вивільнені фреони починають «знищувати» озон.

Імовірно також, що викиди в атмосферу деяких хімічних речовин призводять, мабуть, і до «місцевих» виснажень озонового шару. В усякому разі, згідно із спостереженнями, які ведуться на спеціальних озоно-сферних станціях, зареєстровано близько 50 випадків зниження концентрації озону над Москвою, Києвом й іншими великими містами європейської частини країни. Щоправда, при цьому «наскрізні» діри в озоносфері не виникають і з плином часу нормальна товщина озонового шару відновлюється, так що ситуація поки що не є критичною. Проте це не знімає проблему. Необхідно вже зараз докласти всіх зусиль до того, щоб надійно усунути екологічні фактори, здатні призводити до руйнування озоносфери.