Дзвінниці Закарпаття, Детальна інформація

Скарбниця народного культового будівництва відчутно збідніла протягом XX ст. Можна назвати три періоди руйнування дерев'яних культових споруд. Перший — від початку XX ст. до 1945р., коли відбувається розпочата в XIX ст. заміна дерев'яних церков мурованими єдиного базилічного зразка. ). За двадцятиріччя належності Закарпаття до Чехословацької республіки вперше було сказано про захист дерев'яних культових споруд. Уперше публікуються статті та книги про народне зодчество, в основному українських та чеських учених.

Другий період нищення дерев'яних церков розпочався після Другої світової війни, в умовах СРСР. Здійснювалася цілеспрямована робота щодо зменшення кількості культових споруд у західних областях України (у східних — церкви вже було майже знищено, починаючи з 1917р.). Для досягнення мети не добирали засобів.

У 1961 р. американський художник Роквел Кент відвідує Закарпаття і, зачарований дерев'яними церквами, пропонує реставрувати їх за власні гроші, чим викликає обурення в тогочасних керівників. Адже обласний комітет компартії вирішив, що досить мати по одній дерев'яній церкві з кожного стилю!

Третій період нищення пам'яток культури відбувається, на жаль, нині, на наших очах. В умовах релігійної свободи люди прагнуть замінити дерев'яні церкви мурованими або переробити старі. Кількасотрічні перлини дерев'яної архітектури вкривають шифером, бляхою.), майже у всіх діючих церквах стіни всередині обшивають картоном, а замальовування старих іконостасів набуло такого розмаху, що можемо говорити про катастрофу закарпатського іконопису.

Причини цього в неосвіченості людей, а часто і священиків і в повній, на жаль, байдужості теперішньої влади до культури.

Пам'ятки, що дійшли до нас, потребують єдиного — синівського піклування. Необхідно зберегти не тільки відомі шедеври, а й найменшу капличку чи придорожній хрест, бо все це є частинкою життя нашого народу, його пошуками краси і ствердженням віри.

Розділ ІІІ. Дзвінниці Закарпаття

Окрему групу пам'ятників монументальної дерев'яної архітектури Закарпаття складають дзвінниці. Вони з'явилися порівняно пізно. При зведенні їх застосовувалися ті ж будівельні прийоми, що і в храмах: обшивка гонтом, пристрій навісів, заломів та ін. Проте вони відрізняються деякою різноманітністю своїх форм, зберігаючи при цьому певну стильову єдність, що зайвий раз говорить про велику творчу фантазію і винахідливість народних архітекторів.

Поставлені дзвінниці по сусідству з храмами. До споруди їх дзвону звичайно підвішувалися в самих церквах, над західними зрубами, де видно сліди їх кріплень. У деяких храмах дзвони дотепер ще не винесені в окремі дзвінниці. Наприклад, в дерев'яних храмах сіл Кострино Великоберезнянського району і Майдан Міжгірського району вони залишилися на баштах-дзвінницях храмів. У тих церквах, де дзвони вже зняті, башти-дзвінниці придбали лише архітектурно-декоративне значення.

Звичайно рубаним робився тільки перший ярус дзвінниці, а подальші яруси розвивалися в каркасі. Але зустрічаються дзвінниці, в яких застосована тільки каркасна конструкція. Верхній ярус робився з відкритими отворами — або у вигляді простих вирізів в обшивці самого каркаса, або у формі невисокої аркади. В більшості дзвінниці перекриті звичними чотирьохскатними шатрами з невеликими голівками вгорі.

Нині існуючі дзвінниці датуються XIX і XX ст., раніших споруд не збереглося. Мабуть, споруда окремих дзвінниць в Закарпатті в раніші часи взагалі не практикувалася, і дзвони, як ми вже відзначали, розміщувалися на дзвінниці церкви.

Багато дзвінниць втратили свій первинний вигляд внаслідок ремонту і переробок і придбали інші архітектурні форми, дещо відмінні від архітектури основної будівлі — церкви.

За старих часів дзвінниці використовувалися не тільки для культових, але і для інших цілей. Нижні яруси, наприклад, використовувалися під склади, а верхні виконували роль дозорних башт.

Найпростішим типом є дзвінниця в селі Гусний Великоберезнянського району. Це прямокутна в плані двох'ярусна споруда, де перший ярус — рубаний, глухий, другий — каркасний з відкритими отворами; тут же підвішені дзвони. Дзвінниця перекрита невисоким шатром на чотири скати.

Подальший розвиток типів дзвінниць пов'язаний із збільшенням її висоти за рахунок наростання ярусів. Верхній ярус, за деякими виключеннями, робили відкритим. Архітектурна обробка верхнього ярусу аналогічна обробці аркади-галереї в храмах.

Виключно оригінальну форму придбала дзвінниця в селі Ізки Міжгірського району, де народний майстер особливо вдало вирішує плавний перехід від крівлі навісу до вертикальної стіни башти. Тут гонтова обшивка ховає від погляду весь каркас башти, додаючи дзвінниці незвичайну стрункість і цілісність форм. Верх башти закінчується широким карнизом, що підкреслює шатер з одним заломом і ліхтариком вгорі.

Оригінальна по своїх формах двох'ярусна дзвінниця в селі Присліп Міжгірського району, складова з храмом єдиний ансамбль. Перший ярус — рубаний і прикритий широким навісом з сильно підкресленою кривизною скочування. На рівні навісу зроблений залом, і зруб переходить в каркасну систему конструкцій. Другий ярус значно вище за перший і закінчується галереєю з пологими арками. Перекрита дзвінниця восьмигранним шатровим дахом з великим винесенням. У цій оригінальній споруді, особливо в його завершенні, простежуються елементи оборонної архітектури.

До цього ж типу відноситься дзвінниця в селі Гукливий Воловецького району. Вона висока, струнка, в два яруси. Перший ярус рубаний і прикривається широким навісом. Другий — значно вище першого, каркасної конструкції і закінчується відкритою аркадою-колосниками. Верх її перекритий чотирьохскатним шатровим дахом. Висока дерев'яна дзвінниця побудована в селі Сокирниця Хустського району. Конструктивною основою її служить могутній каркас, поставлений на дубове обв'язування, що складається з брусів великого перетину (24Х X28 см). Низ дзвінниці підкреслений невеликим навісом і обшивкою каркаса вертикальними струганими дошками з нащільниками, а верх закінчується відкритою галереєю. Перекрита дзвінниця чотирьохскатним дахом. Споруда відрізняється вдало знайденими пропорціями, простими, але виразними архітектурними формами.

До найоригінальніших дерев'яних споруд слід віднести дзвінницю в селі Четово Берегівського району, яка вражає своїми масштабами. Вона є однією з найвищих дерев'яних дзвінниць Закарпаття. Чотиригранна башта з могутньою підставою підіймається на 16,5 м. Її дубовий каркас відрізняється чітким ритмом конструктивних елементів. Багатогранний високий шпиль, який завершає башту, додає споруді надзвичайну стрункість і легкість, а гонтова обшивка додає архітектурну цілісність споруді.

До оригінальних дерев'яних споруд слід також віднести двох'ярусну дзвінницю в селі Крайниково Хустського району (тепер вона перенесена до кам'яного храму). Ця дзвінниця каркасна, в один ярус, завершує її невисокий шпиль.

Шедевром народного дерев'яного будівництва є дзвінниця «Струківської» церкви в селищі Ясіня Рахівського району. Нижній ярус є рубаним четвериком, прикритий навісом, який спирається на випуски вінців зрубу. У другому ярусі четверик переходить у восьмерик каркасної конструкції і перекривається восьмигранним шатром з невеликою голівкою вгорі.

Голосники в другому ярусі по всьому периметру утворюють суцільний отвір, розділений лише стійками каркаса. За наявними відомостями, ця дзвінниця була перенесена до «Струківської» церкви в 1895 р. від знищеної пожежею церкви, яка знаходилася в північно-східній частині селища.

Біля деяких храмів ще збереглися огорожі з оригінальними хвіртками, що нагадують формою звичну дерев'яну хвіртку, оформлену геометричним орнаментом з тонких рейок.

PAGE

PAGE 3