Система нетарифного регулювання, Детальна інформація

Особливість України стосовно Загальної системи преференцій полягає в тому, що вона виступає і як країна-донор. За резолюціями 21 та 24 другої сесії ЮНКТАД, а також резолюцією 96 четвертої сесії цієї Конференції, Україна надає тарифні преференції країнам, що розвиваються. Тарифний преференційний режим встановлено щодо 149 країн. Преференції застосовуються до товарів від 1-ї до 24-ї товарної групи.

Преференції - це встановлення преференційних ставок, розмір яких для зазначених товарів - нульовий, за винятком товарів товарних груп 22 та 24 на пиво (код за ТН ЗEД 22.03), різноманітні вина (22.04-22.06), на які встановлено преференційну ставку в розмірі 10 % від митної вартості, а на спирт етиловий (22.07-22.08), тютюн (22.01), сигарети (24.02) та тютюн оброблений (24.03)-ЗО %. По товарних групах 22 та 24 преференційні ставки встановлено на рівні,

Пільгові ставки застосовуються до товарів, які мають походження з держав або, економічних союзів, що користуються в Україні режимом найбільшого сприяння, а також до товарів з країн, які розвиваються (у межах товарних груп позицій 25-97).

Повні ставки - по інших товарах. Повним митом оподатковуються товари із,Тайваню, ЮАР, Сербії, Хорватії, Словенії.

За характером угоди застосовують вивізне і ввізне мито. На окремі товари та інші предмети може встановлюватись сезонне ввізне і вивізне мито на строк не більше чотирьох місяців з моменту їх встановлення.

Вивізне мито нараховується на товари та інші предмети при їх вивезенні за межі території України. Застосовується воно в Україні з 1992 р. Спочатку вивізне мито нараховувалось на всі потенційно експортні товари. На сьогоднішній день експортне (вивізне) мито застосовується стосовно декількох товарних груп (металобрухт, жива худоба, шкіряна сировина).

Ввізне мито нараховується на товари та інші предмети при їх ввезенні на митну територію країни. На сьогоднішній день вчені - економісти не дійшли однозначного висновку щодо ефективності методів політики протекціонізму. Більшість з них віддають перевагу лібералізації зовнішньої торгівлі як для кожної з торгуючих країн, так і для світового господарства в цілому. Безумовно, застосування методів політики лібералізації має свої переваги і ефективне в країнах з високим рівнем розвитку техніки кваліфікації населення, стабільності валютної системи і т. ін.

У даний час у міжнародному товарообміні беруть участь і країни з перехідною економікою, і країни, що розвиваються, які залежні від участі в такому обміні. Не маючи нормального внутрішнього ринку, конвертованої валюти, неможливо стати повноцінним учасником світового, а отже, й досягти ефективності зовнішньоекономічних зв'язків. Тому для цих країн більш прийнятною є політика протекціонізму. Західні економісти велику увагу приділяють дослідженню доцільності застосування імпортного мита, оскільки воно як інструмент державного регулювання використовується практично в усіх країнах світу.

Зокрема Ліндерт П.Х. детально проаналізував вигоди та недоліки застосування ввізного мита. Основні висновки викладено у його базисній теорії митних тарифів. Згідно з цією теорією:

• митні тарифи майже завжди знижують рівень добробуту в країнах, що торгують;

• митні тарифи частіше всього понижують добробут як країн, що ввозять, так і країн, які експортують товар;

• митні тарифи не є універсальним інструментом політики протекціонізму;

• відхилення від політики вільної торгівлі і використання оптимального тарифу виправдані у випадку:

а) коли країна спроможна вплинути на світові ціни, можна знайти такий рівень ставки тарифу, який принесе їй чистий виграш;

б) коли в економіці країни існують внутрішні нерозв‘язані проблеми (введення тарифу може бути іноді більш корисним, ніж економічна пасивність);

в) при вирішенні окремих чисто зовнішньоторгових проблем (введення митних тарифів іноді стає ефективнішим, ніж інші економічні заходи);

г) митний тариф завжди вигідний виробникам товарів, конкуруючих з імпортом, навіть якщо добробут нації при цьому знижується.

І як підсумок Ліндерт П.Х. зазначує, що тарифи можуть бути повністю виправдані, коли вони є життєво важливим джерелом коштів для фінансування соціальних програм та інвестиційної діяльності.

Світовий досвід свідчить, що у країнах з перехідним типом економіки митні органи здатні забезпечувати від 10 до ЗО відсотків всіх надходжень до державного бюджету. Україна досить активно використовує митні тарифи як інструмент економічної політики. Близько 65 відсотків надходжень до державного бюджету від зовнішньоекономічної діяльності забезпечують митні органи. Левова частина цих надходжень - мито. До 1992 р. імпортне мито надходило у відповідності до нормативних документів СРСР. З 1993 р. діють законодавчі акти України. Середня ставка імпортного мита - 30 відсотків.

Ввізне мито є диференційованим:

• до товарів та інших предметів, що походять з держав, які входять разом з Україною до митних союзів або утворюють з нею спеціальні митні зони, і в разі встановлення будь-якого спеціального преференційного митного режиму згідно з міжнародними договорами за участю України, а також до товарів та інших предметів, що надходять з країн, що розвиваються і застосовуються преференційні ставки ввізного мита, передбачені Єдиним митним тарифом України;

• до товарів та інших предметів , що походять з країн або економічних союзів, які користуються в Україні режимом найбільшого сприяння, тобто . іноземні суб‘єкти господарської діяльності цих країн або союзів мають пільги щодо мита, за винятком випадків, коли зазначене мито та пільги щодо нього встановлюються в рамках спеціального преференційного митного режиму, згідно з яким застосовуються пільгові ставки ввізного мита, передбачені Єдиним митним тарифом України;

• до решти товарів та інших предметів застосовуються повні загальні ставки ввізного мита, передбачені Єдиним митним тарифом України.

Треба мати на увазі, що країною походження товарів вважається та, де товари було повністю виготовлено або піддано достатній обробці чи переробці.

Повністю виготовленими у даній країні вважаються такі товари та сировина:

• корисні копалини, видобуті в межах її території або економічної зони;

• рослинна продукція, вирощена на її території;

• продукція, одержана в ній від живої худоби;

• жива худоба, вирощена на її території;

• продукція морського промислу, видобута або перероблена у Світовому океані суднами даної країні, а також орендованими суднами (зафрахтованими) нею;