Проблеми мирного врегулювання з колишніми союзниками Німеччини у Європі, Детальна інформація

Проблеми мирного врегулювання з колишніми союзниками Німеччини у Європі
Тип документу: Реферат
Сторінок: 2
Предмет: Міжнародні відносини
Автор: Олексій
Розмір: 8.5
Скачувань: 1845
Реферат на тему:

Проблеми мирного врегулювання з колишніми союзниками Німеччини у Європі.

1. Принципи післявоєнного мирного врегулювання.

2. Паризька мирна конференція 1946 року.

3. Мирні договори 1947 року з колишніми союзниками Німеччини.

4. Дунайська конвенція 1948 року.

5. Врегулювання австрійської проблеми. Австрійський державний договір.

В процессі роботи на Потсдамській конференції було створено спеціальний орган, який повинен був підготувати процес мирного врегулювання, підготувати проекти мирних договорів і заезпечити їх підписання. Цей орган мав назву Рада міністрів закордонних справ. Перша сесія РМЗС проходила в Лондоні в вересні 1945 року. В ній приймали участь Міністр закордонних справ СРСР Молотов, Держсекретар США Бернс, Міністр закордонних справ Великобританії Бевін, Міністр закордонних справ Франії Бідо, і Міністр закордонних справ Китаю Ван Ши Дзе. Основним питанням цієї сесії було питання про підготовку мирних договорів з колишніми союзниками Німеччини (Італія, Угорщина, Румунію, Болгарію і Фінляндію).

Існувала також проблема Іспанії. Формально вона не оголошувала війну країнам антигітеріської коаліції, але політика Франко тяжіла до Німеччини. Іспанія було запропоновано вийти з зони Танжера (частина Марокко), яку вона захопила в 1940 році, забезпечити поновлення прав марокканського султана.

Перша проблема, яка виникла на конференції, було те, хто і з ким буде підписувати договори. Справа в тому, що не всі країни антигітлерівської коаліції були у стані війни. Так, наприклад, США не оголошували війни Фінляндії.

У зв’язку з цим СРСР запропонував у розробці і підписанні договорів повинні брати участь тільки ті країни, які знаходились у стані війни, і які підписали угоду про перемир’я. Західні ж країни наполягали, що у підготовці і підписанні договорів повинні брати участь всі члени антигітлерівської коаліції. Великобританія запропонувала скликати конференцію у складі всіх країн антигітлерівської коаліції, куди винести всі питання, які не будуть вирішенні на першій сесії РМЗС.

СРСР не погодився, оскільки це суперечило рішенням Потсдамської конференції. У відповідь Західні країни заявили, що не будуть готувати договір з Болгарією і Румунією, оскільки в цих країнах, на думку західних діячів, були сформовані недемократичні про-радянські диктаторські уряди. Через такі суперечки Лондонська сесія фактично завершилась безрезультатно.

Бірнс запропонував нараду міністрів закордонних справ в Москві, щоб у більш неформальній обстановці вирішити всі питання. В період до московської зустрічі обидві сторони були готові на поступки. Сталін погодився ввести до уряду Румунії та Болгарії представників формально некомуністичних партій. Західні країни погодились, що договори будуть підписувати ті країни, які знаходились у стані війни і підписували умови капітуляції, а після погодження умов договорів в рамках РМЗС буде скликано конференцію щодо остаточного розгляду договорів.

Навесні 1946 року проходить друга сесія РМЗС в Парижі. В ній вже не приймав участь Китай. В центрі уваги були економічні питання майбутніх мирних договорів. СРСР погодився на вимогу Заходу частково компенсувати власність Західних країн у колишніх союзниках Німеччини. Крім того, СРСР погодився на введення в цих країнах режиму найбільшого сприяння на 1,5 роки.

Серйозне питання виникло з приводу територіальних проблем. Мова перш за все йшла про кордон між Італією і Югославією (Проблема Юлійської крайни чи Трієсту). Було прийняте компромісне рішення: Юлійська країна була поділена між Югославією та Італією. Особливий статус отримало місто-порт Трієст, його кінцевий статус, повинна була вирішити ООН. Не було вирішене питання про колишні італійські колонії.

В липні-жовтні 194 року проходить конференція в Парижі, яка повинна була підготувати остаточні тексти мирних договорів. У мирній конференції брали участь представники 21 держави. Треба відзначити, що Паризька конференція мала дорадчий характер: обговорити всі питання, погодити тексти, але остаточне рішення належало прийняти РМЗС. Робота конференції виявилася неефективною. Перш за все у представників невеликих держав виникли дуже серйозні територіальні зазіхання. Греція запропонувала передати від Болгарії до Греції 1/10 території з точки зору “стратегічних інтересів Греції”. Їй відмовили. Тоді Греція запропонувала відрізати шматок від Албанії. Знову відмова. Тоді представник Греції тихенько запропонував представнику Югославії розділити Албанію взагалі.

Іншою проблемою стало судоплавство по Дунаю. Було вирішено, що пізніше буде скликано спеціальну конференцію по Дунаю.

Не була вирішена і проблема репарацій. Західні країни, погоджуючись в основному в цифрах, запропонували брати ці цифри в доларах США чи британських фунтах. Але СРСР вважав, що західні країни прив’яжуть економіку колишніх союзників (а це потенційні члени соціалістичного табору) до себе, і тому наполягав на товарних поставках. Проблема залишалась невирішеною. Врешті решт вирішили знову скликати РМЗС у Нью-Йорку (листопад-грудень 1946 року) і вже вузьким колом зняти всі проблеми і підготувати тексти мирних договорів. Це було розумне рішення, і вже до лютого 147 року договори були завершені.

10 лютого 1947 року було підписано мирні договори з колишніми союзниками Німеччини. СТруктура договорів була схожа для всіх країн. Вони складали з т.зв. блоків:

1) Територіальні постанови.

Італія передавала Франції невеликі території (цей процес отримав назву “вирівнювання території кордону” і стосувався гірських кордонів). Югославії Італія передавала півострів Істрія, півострів Пелла-Гоза, східну частину Юлійської крайни. Греції Італія віддавала Додеканезські острови. Італія втрачала всі свої права на колишні колонії (мова йде про Еритрею, Лівію і частину Сомалі).

Угорщина передавала СРСР Закарпатську Україну, передавала Румунії Північну Трансільванію, невеликі території на користь Чехословаччини.

Румунія погодилась на передачу СРСР Північної Буковини і Бессарабії.

З Фінляндією встановлювались корони, обумовлені договором 1940 року (після війни СРСР і Фінляндії 1939-1940 року). СРСР анексував область Петсамо, тим самим Фінляндія втрачала вихід до Північного Льодовитого океану, а СРСР отримував кордон з Норвегією.

Кордони Болгарії залишались незмінними.

2) Політичний блок.

Зміст блоку - підготовка країн до демократичних перетворень і заборона нацистських організацій в цих країнах.

3) Військовий блок.

Було вирішено, що протягом 3 місяців, війська, що окупували ці країни, мали бути виведені. Для кожної країни окремо визначалися кількість і якісний склад збройних сил.

4) Економічний блок.

The online video editor trusted by teams to make professional video in minutes