Зв`язки України: висновки, пріоритети, перспективи розвитку і вступу у ВТО, Детальна інформація

До цього ж слід урахувати, що учасниками ГАТТ є понад 140 держав, причому за згодою поміж ними будь-які митно-тарифні пільги, що надає одна з країн-учасниць іншій, завдяки принципу найбільшого сприяння автоматично поширюються на інші держави-учасниці ГАТТ.

Слід зупинитися на певних негативних моментах вступу України у ВТО. Як показав початок 2002 р., США, ігноруючи інтереси членів ВТО, своїх союзників по ЄС, а також інтереси України, Росії, Китаю, що недавно вступив у цю організацію, ввели в односторонньому порядку 30%-не протекціоністське мито на сталь цих країн. Як відповідь, вказані країни застосовують певні контрпротекціоністські дії. Наприклад, Україна і Росія ввели ембарго на постачання США м’яса (птиці). Крім того, в України зі США також не розв’язана проблема про захист інтелектуальної власності (компакт-диски). Китай зовсім не відреагував на претензії США з цієї причини.

Як наслідок, відбуваються торгові локальні війни, а не режим найбільшого сприяння у ВТО.

Таким чином, стає дедалі очевиднішим, що в умовах глобалізації, де лідером є США, Україна може бути членом ВТО за умови прийняття цією організацією зауваг, які б давали змогу вживати захисних заходів при кризовому стані економіки для підтримки національного виробника загалом та експортера зокрема.

Нині Україна, яка впевнено заявляє про себе на міжнародному політичному рівні, повинна активніше виявляти свої можливості в економічному плані. Як свідчить світовий досвід, зайняти гідне місце на світовому ринку можна, здійснюючи такі кроки: по-перше, вступити у Всесвітню торгову організацію; по-друге, виробляти продукцію, що має попит на ринку, але дешевшу, ніж в інших; по-третє, створювати нові високотехнологічні та високоякісні товари, що випереджують попит. У сучасних умовах Україна зобов’язана розвивати нову державну стратегію, створювати нову модель торгово-економічних відносин, в основі яких – єдність виробництва, експорту та імпорту в процесі кругообігу та обігу капіталу, розширеного відтворення. Важливу роль має відіграти гнучка система протекціоністських заходів, які дадуть змогу впевненіше та захищеніше почувати себе вітчизняним підприємствам-експортерам.

У ситуації, що склалася, стає актуальним питання поліпшення керівництва сферою ЗЕД у регіонах. Сьогодні вона розміщена між різними відомствами, діяльність яких повною мірою (оскільки всі за статусом були рівні) до осені 1995 р. координувало управління ЗЕД.

Доцільно було б створити добре укомплектовані відділи зовнішньоекономічних зв’язків з хоча б невеликими структурними ланками в містах і районах. Щоб підвищити рівень управління і статус сфери зовнішніх зв’язків (не тільки економічних, а й гуманітарних, оскільки вони пов’язані між собою), варто було б об’єднати всі служби, що належать до цієї сфери, під керівництвом однієї особи – заступника голови облдержадміністрації з питань регіональних зовнішніх зв’язків.

На період переходу до ринкових умов функціонування економіки варто обновити діяльність центрального загальнодержавного органу державного регулювання міжнародними економічними відносинами України зі статусом міністерства.

Слід удосконалити систему заходів для подальшого забезпечення процесу регіональної зовнішньої торгівлі одночасно з інтенсифікацією зовнішньоекономічної політики України щодо країн СНД, насамперед Росії, а також освоєння нових ринків Азіатсько-Тихоокеанського та Південноамериканського регіонів (Китай і нові індустріальні країни Африки і т. д.).

Необхідно також опрацювати ефективний торговий режим послідовної інтеграції у світове економічне співтовариство, здійснюючи необхідні заходи щодо уніфікації законодавчо-правових норм України відповідно до діючих правил ГАТТ (ВТО), чинного законодавства країн Заходу, які обмежують можливості корупційних проявів.

Важливим завданням Кабінету Міністрів України є нарощування експортного потенціалу шляхом створення сприятливих економічних умов для збільшення випуску вітчизняної продукції і надання послуг коштом переоснащення виробництва на якісно новому рівні, застосування сучасних технологій переробки, зберігання, упакування, транспортування і реалізації продукції машинобудівної, харчової та легкої промисловості, сільського господарства, закріплення на традиційних ринках збуту та виходу на нові.

Потрібно створити науково-дослідну базу для системного вивчення стану світових ринків товарів (продукції, послуг) і маркетингового забезпечення діяльності українських експортерів. Слід активніше залучати до цієї роботи торгово-економічні місії, відповідні підрозділи посольств України за кордоном, представництв різних українських фінансово-промислових структур, спеціалізованих науково-дослідних інститутів і навчальних закладів, повніше використовувати можливості Торгово-промислової палати України.

Потребує реформування система зовнішньоторгової інформації щодо державних і регіональних програм, українського законодавства, діяльності українських торгових представництв за кордоном, експортно-імпортного банку, які б відповідали вимогам часу.

Необхідно сформувати за кордоном мережу презентаційних центрів, допомагати створенню спільних торгово-промислових палат та ділових рад. Потрібно продовжити роботу щодо надання вітчизняним товаровиробникам інформаційно-методичної допомоги з метою вивчення правил та процедури роботи на світових ринках, подолання технічних бар’єрів у торгівлі, забезпечення доступу до міжнародних інформаційних масивів і баз даних.

Для вдосконалення системи підтримки національного товаровиробництва, усунення загрози інтервенціоністських імпортних постачань, уникнення матеріальних збитків у галузях вітчизняної промисловості в межах діючих у світовій торгівлі правових норм у близькому майбутньому слід завершити роботу над Антидемпінговим кодексом України. Необхідно стимулювати вітчизняне виробництво, залежне від імпорту сировини, матеріалів і комплектуючих, які не виробляються в країні або виробляються у невеликих обсягах, шляхом встановлення низьких чи «нульових» ставок ввізного (імпортного) мита.

Слід вести єдину державну політику у сфері організації контролю над удосконаленням зовнішньоекономічної діяльності шляхом створення відповідної інфраструктури, забезпечення системи міжвідомчої взаємодії з питань своєчасного повернення валютної виручки від експортних операцій, своєчасного забезпечення розрахунків у зовнішньоекономічних операціях резидентів, надання правової допомоги українським суб’єктам зовнішньоекономічної діяльності щодо повернення боргів іноземним фірмам; рішуче використовувати відпрацьований механізм застосування санкцій до порушників валютного і пов’язаного з ним законодавства.

Сучасна законодавча база з питань ЗЕД є великою і несистематизованою, що неминуче завдає шкоди суб’єктам ЗЕД та призводить до значного зростання економічних правопорушень у цій сфері. Слід враховувати, що Україна прагне активно інтегруватися у міжнародні економічні структури. Інтеграція допускає рівноправну і взаємовигідну торгівлю на основі загальноприйнятих стандартів, норм міжнародного права власності.

З метою удосконалення чинного законодавчого регулювання ЗЕД необхідно здійснити ряд таких заходів:

опрацювати та зафіксувати у законодавчому порядку єдину комплексну програму тарифного і нетарифного регулювання ЗЕД, на основі якої Україні ще до вступу в ГАТТ (ВТО) необхідно встановити з державами-членами цих структур режим взаємності з питань доступу на ринки і усунення перешкод у торгівлі;

підготувати єдиний нормативний акт для регулювання валютних розрахунків, оскільки велика кількість чинних законів і підзаконних актів дуже ускладнює діяльність суб’єктів ЗЕД;

ввести до Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» поняття «критичний імпорт», відсутність якого призвела до неможливості дії певних норм Указу Президента «Про регулювання бартерних (товарообмінних) операцій у сфері ЗЕД» від 27 січня 1995 р.;

опрацювати стратегію захисту українського ринку та національного товаровиробника на принципах розумного і раціонального поєднання політики протекціонізму та лібералізації ЗЕД;

послідовно реалізовувати політику диверсифікації зовнішньоекономічних зв’язків України для того, щоб виключити можливість повної залежності нашої країни від однієї чи групи країн;

оптимізувати чинне законодавство з питань ЗЕД, насамперед з метою залучення іноземних інвестицій. При цьому необхідно врахувати, що іноземний інвестор почуває себе краще у тих країнах, де надійно захищений вітчизняний товаровиробник. Заохочувати вкладення в Україну іноземного капіталу шляхом встановлення діючих гарантій захисту таких інвестицій;

закріпити у законі норму про обов’язкову частку іноземних інвестицій не менше 25% у статутному фонді, причому ця частка має становити вказану в законі суму (наприклад, не менше 10 тис. дол.). Становище, за якого частка зарубіжних інвестицій знижена до 10% без встановлення мінімальної суми, призводить інколи до парадоксальної ситуації, оскільки є суб’єкти господарювання, для яких не встановлено мінімального розміру статутного фонду;

опрацювати комплект документів, які б дали змогу ефективно реалізовувати закон про спеціальні економічні зони і спеціальний режим інвестиційної діяльності в Донецькій області та інших СЕЗ України;

створити діючу систему контролю над діяльністю представництв іноземних суб’єктів господарської діяльності;

передбачати у двосторонніх угодах про взаємну правову допомогу заходи взаємодії з питань отримання інформації про фінансовий стан фірм-партнерів у зовнішньоторгових зв’язках, розміщених на території сторін.

Крім пріоритетних напрямків, пов’язаних з інтеграцією України у світову економіку, слід виділити певні пріоритети розвитку ЗЕД:

підвищення активності регіональних підприємств та організацій на зовнішньому ринку, послідовна перебудова товарної структури експорту та імпорту, наближення її до структурних співвідношень, властивих країнам з ринковою економікою;