Сучасні міжнародні кредитні відносини, Детальна інформація

Якщо в одних країнах існують спеціальні закони, які регулюють лізингові операції (наприклад, у Франції і Бельгії), то в інших діють або спеціальні законодавчі акти (Велика Британія і Австралія), або повністю відсутні як спеціальні закони, так і підзаконні акти (США, ФРН).

3. Лізинг

Лізинг — це особлива форма руху позикового капіталу, який надається насамперед у формі кредиту з наступним правом купівлі товару.

Серед інших форм лізингу найбільш поширеним є фінансовий лізинг як різновид довгострокового кредитування, що за своїми результатами рівнозначний продажу товару в розстрочку. При цьому обладнання здається на термін, який близький або дорівнює строку амортизації.

Фінансовий лізинг здійснюється, як правило, при придбанні дорогих машин і обладнання. Основна частина вартості машин і обладнання, які здаються в оренду, береться у третьої сторони (звичайно у банка) в кредит. У цій операції беруть учать ряд осіб на боці лізингоодержувача, лізингодавця і позикодавця. Термін оренди тут значний і, як правило, амортизується вся вартість майна.

При здійсненні міжнародних лізингових операцій важливою проблемою є їхні валютні умови. Це викликано тривалістю лізингових контрактів, особливостями валютного законодавства, необхідністю страхування валютних ризиків і можливими ускладненнями, які можуть виникнути в майбутньому в разі відсутності необхідної валюти. Широко використовується практика виплати орендних платежів у двох валютах. Практикується і передача податкових пільг від лізингодавця до орендатора, які одержані в країні лізингодавця і у відповідній валюті. Учасники міжнародного лізингу широко використовують податкові пільги тих держав, фірми яких беруть активну участь у лізингових операціях.

У розвинутих країнах Заходу лізингові операції монополізовані великими банками і сильними компаніями-орендаторами. Наприклад, у Великій Британії на частку "Асоціації з

лізингу обладнання", куди входять сильні банки і великі орендатори, припадає до 90% операцій на ринку лізингу.

У міру поглиблення інтернаціоналізації світогосподарських зв'язків, у тому числі і кредитних, об'єктивно розвиваються і посилюються різні форми регулювання міжнародного кредиту на міжурядовому та наддержавному міжнародному рівнях. Розробляються уніфіковані системи збору інформації про міжнародні кредити, спільні умови надання кредитів, режими кредитування тощо.

Закордонні кредити, що надаються Україні, реалізуються через мережу банків, у тому числі і комерційних. Однак кредитори пред'являють до суб'єктів валютного ринку досить жорсткі умови. Так, кредитна лінія, що надана Україні Європейським банком реконструкції і розвитку, реалізується через мережу комерційних банків. У ній можуть брати участь будь-які банки, що відповідають вимогам ЕБРР. Однією із головних умов приєднання до кредитної лінії є проходження українським банком аудиторської перевірки за міжнародними стандартами обліку. МБРР проводить жорстку перевірку всіх учасників кредитної лінії. Якщо рейтинг якогось із них перебуває на рівні міжнародних норм, МБРР має право надати такому банку кредити без будь-яких гарантій.

Міжнародну аудиторську перевірку здійснюють спеціалізовані аудиторські фірми, однією з яких, що працює на українському валютному ринку, є фірма "Делойт і Туш". Це міжнародна аудиторська компанія, що працює у 123 країнах світу. Фірма обслуговує транснаціональні корпорації, що посідають важливе місце на валютних ринках. Серед них "Дженерал моторе", "Міцубісі", "Сумітомо", "Дойче Бундесбанк", банк "Креді Ліоне" та ін. Фірма виступає аудитором 55 із 200 найбільших банків світу і 27% банків, величина активів яких перевищує 1 млрд. дол. США.

Звичайно, досягти рівня таких найвідоміших суб'єктів світових валютних ринків — справа не проста. Однак, як показують результати аудиторських перевірок, українські банки поступово досягають його. Першою установою в Україні, в якій фірма "Делойт і Туш" виконала аудиторську перевірку за результатами роботи у 1993 р. відповідно до міжна-

родних стандартів, був "Градобанк", який успішно її пройшов. Крім "Градобанку" міжнародний аудит успішно пройшли "Вабанк", "Приватбанк", "Укрінбанк" та банк "Аваль".

Отже, за останні роки все більше суб'єктів валютного ринку України наближаються до рівня провідних учасників міжнародних валютних відносин.

2. Криза заборгованості

Зовнішня заборгованість — це сума фінансових зобов'язань країни іноземним кредиторам, що підлягають погашенню в обумовлені терміни. Найгостріше проблема зовнішньої заборгованості стоїть перед країнами, що розвиваються, і переросла нині в проблему кризи заборгованості.

Криза заборгованості зумовлена, на перший погляд, рухом позикового капіталу, кредитних коштів, що видавалися промислово розвинутими країнами молодим державам. Насправді її причини значно глибші. Вони охоплюють усю систему відносин господарського спілкування між партнерами з приводу руху капіталів, товарів і послуг. Тому за своєю політико-економічною природою криза заборгованості має трактуватися не просто як криза фінансово-кредитних відносин розвинутих країн з молодими державами, а як найбільш узагальнюючий прояв кризи всієї системи світогосподарських відносин між ними. І якщо це так, то і вихід з неї в рамках існуючої системи нерівноправних відносин неможливий. Отже, ситуація потребує докорінної зміни цих відносин, їх перебудови на справедливій демократичній основі, встановлення нового міжнародного економічного порядку.

Загальний обсяг зовнішньої заборгованості країн, що розвиваються, на кінець 90-х років перевищив 2 трлн. дол. США. Проте тягар заборгованості визначається навіть не стільки абсолютним обсягом боргу, скільки сумою платежів по його погашенню, їх відношенням до валового національного продукту і експорту.

Погіршення умов кредитування молодих держав останнім часом супроводжувалося більш швидкими темпами збільшення виплат з обслуговування боргу, особливо відсотків, ніж

зростання самого боргу. Саме ця обставина в поєднанні із різким скороченням експорту, погіршенням умов торгівлі, зростанням масштабів нееквівалентності в обміні та посиленням протекціоністських дій ТНК не дала змоги країнам, що розвиваються, своєчасно сплачувати заборгованість. Проблема зовнішнього боргу переросла в кризу заборгованості.

Зовнішня заборгованість країн, що розвиваються становила, млрд. дол. США: 1955 р. — 37,1; 1965 р. — 72,9; 1975 р. — 335,0; 1985 р. — 1186,0; 1990 р. — 1500,0; 1995 р. — 2000,0.

З кожним роком молоді держави змушені витрачати все більшу частину своїх експортних надходжень на відшкодування боргу і оплату відсотків, що істотно обмежує можливості імпорту потрібного цим країнам виробничого устаткування та технології і негативно позначається на перспективах їхнього економічного розвитку. Так, якщо в 1975 р. країни, що розвиваються, витрачали на відшкодування боргів і сплату відсотків 13% своїх експортних надходжень, то з 1986 р. — понад ЗО, що значно перевищує критичну межу, яка становить 25%. У Латинській Америці та Африці на південь від Сахари відношення платежів з боргу до суми експорту становить відповідно 41 і 25%.

У деяких країнах, що розвиваються, платежі з боргу навіть перевищують експортні надходження. Тягар платежів з боргу настільки значний, що не лише стримує економічний розвиток молодих держав, а й практично не дає змоги підтримувати навіть той злиденний рівень споживання в багатьох з них, який було досягнуто в 70-ті роки. Усе це гальмує і навіть паралізує економічний прогрес країн, що розвиваються, блокує підвищення життєвого рівня населення, відкидаючи його нерідко на багато років і навіть десятиріччя назад.

Країни, що розвиваються, економічно не спроможні сплатити величезні борги і відсотки по них. Вони опинилися у своєрідній пастці. Водночас ситуація, що склалася, реально загрожує і кредиторам, оскільки може викликати ланцюгову реакцію банкрутств, практичний розвал усієї фінансово-кредитної системи, а тому змушує уряди і керівників міжнародних фінансових кіл здійснювати певні заходи щодо лібералізації фінансово-кредитних відносин із країнами, що розвиваються. Остаточно подолати кризу заборгованості не можна без прийняття глобальних і разом з тим кардинальних політичних рішень, які б враховували інтереси молодих держав і не підривали функціонування всесвітнього господарства, всієї системи світогосподарських зв'язків.

Термін "криза заборгованості" цілком придатний і для характеристики стану зовнішньої заборгованості деяких країн Східної Європи, передусім Польщі. Так, протягом 1971— 1987рр. ця країна, отримавши кредитів на загальну суму 47 млрд. дол. США, виплатила за них у рахунок погашення своєї заборгованості 50 млрд. доларів і залишалася ще винною близько 40 млрд. дол. США. Щоправда кредитори Польщі за останні роки "подарували" їй значні суми боргу, що привело до суттєвого зменшення загальної зовнішньої заборгованості. Так, за деякими розрахунками, зовнішній борг Польщі на початок 1992 р. становив лише 23 млрд. дол. США.

Країни з розвинутою ринковою економікою також мають зовнішні борги (а деякі і досить значні), проте у зв'язку з їх відносною економічною стабільністю зовнішня заборгованість не набула тієї гостроти, як для країн, що розвиваються, та держав Східної Європи.

За даними Міжнародного валютного фонду, валовий (внутрішній і зовнішній) борг усіх разом узятих індустріальне розвинутих країн світу збільшився з 40% розміру сумарного валового внутрішнього продукту (ВВП) в 1978 р. до близько 70% у 1994 р. США, наприклад, які мають найбільший у світі розмір ВВП, найзначніші розміри закордонних інвестицій, найбільшу масу своєї валюти за межами країни, є водночас найбільшим у світі боржником.

За подібних обставин розвинутим країнам треба було б бити на сполох, однак у жодній з них проблема заборгованості не стояла і не стоїть на першому плані, оскільки державний борг, якщо він за своїми розмірами не виходить за прийняті параметри макроекономіки, не є чимось загрозливим. Крім того, у високорозвинутих країнах, як правило, більшому чи меншому державному боргу протистоїть більший чи менший борг інших країн-дебіторів.

У такому разі, коли сприятливі економічні умови, державний борг здатний навіть працювати на державу. Наприкінці XIX ст. у Росії за рахунок випуску та розміщення за кордоном державних облігацій, тобто фактично за рахунок зовнішнього боргу, були засновані численні казенні заводи, збудовані залізниці та інші важливі об'єкти.

Якщо державний борг зростає швидше, ніж росте валовий внутрішній продукт, тоді обслуговування державного боргу може здійснюватися і за рахунок накопичення і споживання, тобто за рахунок зниження життєвого рівня населення. Якщо державний борг зростає в умовах припинення зростання ВВП або його падіння, то наслідки для країни-боржника можуть бути більш негативні. Коли борги накопичуються з року в рік, то це може призвести до поступового сповзання країни в боргову кабалу і навіть поставити питання про майбутню економічну незалежність та втрату політичних позицій у світовому співтоваристві.