Моє село – Серафинці, Детальна інформація

Тим часом будувалася залізниця неподалік від села, і люди з Серафинців там тяжко працювали, але й заробляли удвічі більше від сезонних поденщиків.

Основним заняттям жителів Серафинців було сільське господарство. Близько 50 господарів села, які мали до 5 гектарів землі, вирощували зернові й овочеві культури. Жито в основному йшло на хліб, кукурудза - на фураж для худоби та птиці. Вирощували також квасолю, біб, соняшник.

На початку 30-х років XX століття почав працювати цукровий завод у Городенці й селяни стали вирощувати цукрові буряки. В середньому засівали 0,3 гектара на господарство. Бідніші ґазди, які здебільшого мали 2-3 гектари ґрунту й одного коня і спрягалися з іншими господарями, вирощували культури, що йшли на прогодування родини, а щоб одягтись і взутися, шукали заробітків: у літній сезон працювали на полях поміщиків і заможних селян. У жнива працювали за восьмий або десятий сніп, а восени - на збиранні картоплі - за 7-му-10-ту міру.

Агротехніка обробітку була невисока. Поля угноювали раз на 5-6років, мінеральних добрив застосовували мало. Врожайність теж була

низька і становила в середньому з гектара:

пшениця - до 25 центнерів;

жито - до 20 центнерів;

ячмінь - до 20 центнерів;

кукурудза - до 50 центнерів;

картопля - понад 100 центнерів.

Правда, деякі господарства збирали врожаї навіть удвічі вищі від наведених.

Основною тягловою силою були коні, яких у селі налічувалося близько трьохсот голів. До Першої світової війни використовували і волів.

З архівних джерел відомо, що 1809 року в селі було 106 коней і 100 волів. Господарства, що мали до 5 гектарів землі, утримували по 1-2 молочні корови, годували 1-2 поросят, по 5-10 овець і, звичайно, домашню птицю (курей, качок, гусей). Малоземельні господарства мали по одній корові, кілька кіз. Пасовищ у селі не було, тож худобу доводилося годувати вдома.

У Серафинцях постійно були зайві робочі руки. Ці люди працювали або на будівництві в бригаді Миколи Бачинського, або на поденних роботах у поміщиків Зайдмана і Криштофовича. Коли в 30-х роках запрацював Городенківський цукровий завод, то з села на сезон цукроваріння наймалося до сотні людей, частина з яких залишалася тут для виконання ремонтних робіт.

Близько двох десятків осіб працювали на залізниці. Це була важка, але добре оплачувана праця як за Австрії, так і за Польщі.

Більше сотні людей емігрували за океан, одні там І залишились, інші їздили туди по декілька разів.

Так жили Серафинці до Другої світової війни.

СЕЛО В 40-х - 80-х РОКАХ XX СТОЛІТТЯ

Першого вересня 1939 року розпочалася Друга світова війна. Напад фашистської Німеччини, а відтак комуністичної Росії на Польщу закінчився для поляків розгромом й окупацією, і то в дуже скорім часі. Вже на десятий день від початку війни, рештки польського війська на чолі з Ридз-Сміґлим, спаливши полкові прапори на толоці, покинули село, а через тиждень на Семаківській дорозі вже гуркотіли радянські танки.

Відібрані підрозділи Київського військового округу їхали на машинах з піснями «Розпрягайте, хлопці, коні» та «Ой хмелю, мій хмелю». А за кілька годин нові окупанти «повели боротьбу» з приватною власністю, розграбувавши крамниці Городенки.

Далі пішли галасливі віча та збори, на яких оратори-агітатори вихваляли радянські порядки й критикували капіталізм. У Серафинцях на стадіоні поблизу цвинтаря спорудили трибуну і провели перший мітинг, який утвердив радянську владу в селі. Головою її став Юрій Жугаєвич. Створили також комітет бідноти й земельну комісію, що розподілила поля поміщика Зейдмана між бідняками. На кожного припало по 0,5 гектара.

Ще у вересні опустів двір Зейдмана: чого не розграбували, те розподілили поміж себе комітетчики. Залишилися порожні господарські будівлі та поміщицькі хороми. 28-29 жовтня у Львові відбулися так звані народні збори Західної України для ухвалення приєднання західних областей до Радянської України у складі СРСР. Делегатом від Сера-финців була Ганна Онуцька.

Нелегка була весна 1940 року. Розподілені поміщицькі землі належало обробити, а тяглової сили не вистачало. Весняні роботи на цих полях запізнювались, і нові господарі були незадоволень Попри все те виріс непоганий урожай. Нова влада стала агітувати за колгоспи, мовляв, так легше працювати. Взимку розпочалася активна наступальна пропаганда колгоспного життя. Приїздили представники колгоспів зі східних областей, посилали наших людей до них, зокрема Ганну Онуцьку, але та не побачила там нічого доброго.

По Різдвяних святах в Серафинцях створили колгосп «17 вересня», головою якого став Василь Онуцький. Кращі землі села: Заокіп, Заперевід, на Заставках відійшли до колгоспу, а гірші дісталися тим, хто хотів працювати самостійно.

Настала перша колгоспна весна. Утворили дві бригади: одну в поміщицькому дворі, а другу - на господарстві Андрія Бучовського, якого зарахували до куркулів, бо мав 20 гектарів землі, яку придбав за гроші, що їх одержав, як компенсацію за своє каліцтво на паперовій фабриці в Канаді.

Двадцять другого червня 1941 року розпочалася німецько-радянська війна. Того ж таки дня німецькі літаки розбомбили військовий аеродром у Чернятині.

У четвер, 26 червня, в Серафинцях уже були угорські війська, які почали встановлювати свої порядки. На гостинці й у центрі села спорудили шибениці. По селу шастали місцеві урядники з мадярськими карабінами та реквізовували збіжжя й одяг.

Тридцятого червня у Львові було проголошено відновлення Української держави, уряд якої очолив Ярослав Стецько, заступник Голови проводу ОУН Степана Бандери.

У Серафинцях обрали українську владу, а в Городенці відкрили школу резерву підстарший українського війська, яку очолив поручник УГА Петро Васкул. Однак через тиждень окупанти роззброїли школу, а її керівника з благословення угорців по-звірячому замучили польські шовіністи.

У серпні прийшли німці й почали встановлювати свої порядки.