Моє село - Саджавка, Детальна інформація

Складіть хронологічну таблицю “Саджавка на зламі епох”.

ПА ПОЛЬСЬКОМУ ПРАВІ

Проте населення нашого краю не хотіло миритися із наступом на його права. Свідченням цього стало велике народне постання під проводом селянина Мухи, яке прокотилося в 1490-1492 рр. Покуттям. Воно почалося в Коломийському повіті, до якого в цей час входила й Саджавка. Загін повсталих нараховував до 10 тисяч чоловік. Однак польський король Казимир ІV Ягеллончик найняв для походу проти повстанців пруські війська. Повстання зазнало поразки, а Муха був схоплений і ув’язнений у тюрмі Кракова, де незабаром помер від катувань. Та це не зломило волелюбного духу наших предків.

ДОКУМЕНТИ РОЗПОВІДАЮТЬ...

Перша писемна згадка про Саджавку

“У Перемишльському граді, 9 березня 1400 року, в день 40 мучеників. Король Владислав ІІ братам Стецькові та Івашкові Неговичам у Коломийському повіті біля річки Прут села Далятин, Ланчин, Саджавка, Анполе, Турка, Хватів ці, Ясінки і Чернево дарує дідичним правом”.

Оригінал цього документу, писаний українською мовою, не зберігся. Копія латинською мовою, наведена в грамоті Сигізмунда І Миколі Турецькому від 4 листопада 1516 р., внесена до книги № 29, с. 428-429 Коронної Метрики, що зберігається в Головному архіві давніх актів у Варшаві.

(З архівної довідки Центрального Державного історичного архіву України у Львові від 27.03.1991 р., № 134.-

Фонд музею історії Саджавки у Саджавській ЗОШ)

САДЖАВКА У МІЖВОЄННИЙ ПЕРІОД

З 1919 по 1939 рр., тобто у міжвоєнний період, наш край перебував під польською займанщиною. Згідно рішення Ради послів, одного з керівних органів Ліги Націй, від 1923 року Галичина увійшла до складу Польщі. Населення Саджавки сприймає нову польську владу спонтанним спротивом, бойкотуванням польської адміністрації, польської мови в школі та бранки до війська.

Протягом 1920-х років у селі спостерігається національно-культурне відродження. Відновлює свою діяльність товариство “Січ, оживає товариство “Просвіта”, яке очолив парох села о.Сидір Бобикевич. Згодом головою “Просвіти” стає Василь Андрушко.

У 1925 р. в Саджавці збудовано першу читальню “Просвіти” в долішному кінці села. У 1927 р. зведено другу читальню. Навколо читалень “Проссвіти” гуртується майже вся молодь, що прагнула збагатитись знаннями про свій народ.

Аматорські гуртки, створені при читальнях, давали театральні вистави не лише в Саджавці, але й у Делятині, Надвірній, Коломиї.

При читальнях “Просвіти” засновуються жіноче товариство “Союз Українок” (очолила Дарія Андрушко); гурток “Сільського Господаря” (перший голова Михайло Добощук); Спортове Товариство з ланками копаного м’яча, відбиванки й настільного тенісу; кооперативна крамниця “Прут”.

З ініціативи активіста “Просвіти” Василя Лащука у 1926 р. посеред села при головній дорозі була висипана стрілецька могила на честь героїв визвольних змагань 1918-1920 рр.

У 1937 р. в Саджавці виникає Товариство радикальної молоді ім.. М.Драгоманова “Каменярі”, головою якого обрано Онуфрія Томащука.

1938 року польська влада закриває в селі обидві читальні “Просвіти”.

Протягом 1930-их років широку діяльність розгорнули в Саджавці підпільні осередки Української Військової Організації (УВО) та Організації Українських Націоналістів (ОУН). Під їх проводом виростало покоління молодих, ідейних патріотів-націоналістів.

У ці ж роки в селі діяв осередок Комуністичної партії Західної України (КПЗУ), який називався “Сельроб”. Його члени мали зв’язок із прокомуністичними організаціями Галичини, а також СРСР, часто застосовували грубу фізичну силу проти своїх опонентів.

У 1924 р. польський уряд затвердив закон, відповідно до якого основним типом школи в Галичині ставала двомовна (утраквістична) школа. В ній обов’язково вивчалася польська мова, польська історія і наука про Польщу. Така двомовна школа діяла і в Саджавці.

З приходом поляків Іван Зубаль був усунений від керівництва школою. На його місце було призначено спольщеного німця Мар’яна Лянгенвірца. Як згадує старожил Андрійчук Михайло Петрович (1910 р.н.), перед початком навчального року треба було подати десь біля 30 декларацій (заяв) від батьків, аби дозволили вивчати в школі українську мову.

У 1929 р. сільські патріоти з товариства “Рідна школа”, відстоюючи право навчати дітей рідною мовою, відкрили в Саджавці приватну школу, яка проіснувала чотири роки. В 1933 р. польська влада її закрила.

З ініціативи саджавського “Союзу Українок” був організований також дитячий садок під назвою “Рідна школа”, де вихователькою була Юстина Данилюк.

У 1938 р. в Саджавській шестикласовій школі працювало 6 вчителів і навчалося 112 учнів. Протягом 1930-х років директорами школи були Яворський, Бриндзей.

Про культурне життя села свідчать такі факти, що Саджавку в 1920-30их роках відвідували письменниці Ольга Кобилянська, Олена Кисілевська, син Івана Франка Петро, які гостювали у пароха села Сидора Бобиневича та його дружини - української письменниці–мемуаристки Марії Устиянович”.

ІСТОРІЯ СЕЛА У СПОГАДАХ ОЧЕВИДЦІВ

“Економічне життя Саджавки у міжвоєнний період

“Підставою прожитку мешканців Саджавки було хліборобство. Велика роздрібленість селянської земельної власності довела до того, що саджавчани в основній своїй масі сталися власниками невеликих, малоземельних господарств і лише з трудом могли прогодувати свої родини.

Значне полегшення прийшло в 1935 році, коли громадська рада постановила віддати селянам під рільну управу велике громадське пасовисько. Таким чином саджавчани дістали під управу понад тисячу моргів додаткової землі оплатою від 10 до 15 золотих від морга на рік.