Коломийський музей народного мистецтва Гуцульщини, Детальна інформація

У музеї зберігаються унікальні збірки виробів з бісеру, сиру, ікон на склі, народного живопису, нумізматики. З 1970 року в Косові працює Музей народного мистецтва та побуту, який став відділом Коломийського музею народного мистецтва Гуцульщини. Колекції його нараховують понад дві тисячі експонатів.

На традиціях народного мистецтва Гуцульщини плідно працюють випускники Косівського технікуму народних художніх промислів, які вдало поєднують у своїй творчості художні традиції з новаторськими пошуками. В колекціях музею представлені високохудожні декоративно-орнаментальні й тематичні твори колишніх випускників, нині відомих майстрів І. М. Савченка, О. І. Іщенка, М. Ю. Федірка, О. С. Хованця, Г. Я. Киви, В. В. Аронця, В. Ю. Стрибка, В. І. Джуранюк, Василя та Олександри Швеців, Ярослава та Євгенії Зарицьких, Ярослава та Людмили Прокопиків, М. І. Книщука та Р. В. Довганюка.

Збирання експонатів, комплектування фондів посідає важливе місце в роботі колективу наукових працівників музею, які щороку вирушають в експедиції по гірських селах. В минуле десятиріччя музей поповнився більш ніж двома тисячами експонатів, зокрема, зібраними на Гуцульщині на початку XX століття відомим українським художником-передвижником В. К- Розвадовським. 1923 року ці вироби експонувалися на першій сільськогосподарській та кустарно-промисловій виставці СРСР. Через шістдесят років вони були передані музею дочкою художника Т. В. Розвадовською.

Протягом останніх років музей зібрав цінну колекцію одягу, ткацтва, вишивки Городенківського та Снятин-ського районів, які зараз широко використовують майстри Коломийської художньої майстерні.

Колекції музею постійно вивчають сучасні народні майстри, художники легкої, текстильної промисловості, театрів, працівники кіно та телестудій. Музей став своєрідною школою для навчання студентів художніх закладів. Часто на базі музею проводиться практика студентів Косівського технікуму народних художніх промислів, Вижницького училища прикладного мистецтва, Львівського інституту декоративного та прикладного мистецтва, а також уроки з народознавства для учнів шкіл міста і району.

Багаті фонди дають можливість організовувати різні виставки в музеї та поза його межами. З 1960 року періодично влаштовується виставка «Народне мистецтво Гуцульщини», що експонувалася в Ташкенті, Новгороді, Ризі, Тарту, Одесі, Донецьку, Запоріжжі та інших містах і селах країни. Виставка «Традиції та сучасність у творчості члена Спілки художників Г. Г. Вінтоняк» експонувалася в Ленінграді, Києві, місті Бендери Молдавської РСР. У залах музею експонувалися виставки «Одяг Гуцульщини та Покуття», «Гуцульські пояси», «Народне мистецтво Коломийщини», «Творчість родини Шкрібляків» та ін.

Особливо цінною і великою є збірка різьбленого дерева. Вона налічує близько трьох тисяч експонатів дорадянського та радянського часу. Вивчаючи і досліджуючи колекцію, можна простежити еволюцію розвитку різьби на Гуцульщині протягом трьох століть.

Багатою за формою та орнаментикою є колекція архітектурних деталей, меблів, сільськогосподарських знарядь, предметів побуту, музичних інструментів. Плоскою та тригранно-виїмчастою різьбою декорувалися на Гуцульщині одвірки дверей, сволоки у світлицях, мисники, жердки, ярма для волів. Майже завжди орнамент архітектурних деталей складався з двох шестипелюсткових розет та кількараменного хреста, що творить центр композиції.

В музеї зібрана ціла колекція сволоків, серед яких вирізняється сволок з села Білоберізки Верховинського району, виконаний 1836 року талановитим майстром Данилом Еколюком. Геометрична орнаментика його, архітектурні, культові (розети, хрести) та анімалістичні мотиви — птахи, дерево життя, русалки-берегині — були своєрідними оберегами, охоронцями житла людини, життя її родини.

Колекція народних меблів зібрана з різних районів Гуцульщини. Поряд з основними загальними рисами, притаманними меблям усього регіону, вони мають своєрідні відмінності в декорі. Більшість виробів з дерева на Гуцульщині прикрашали різьбою з геометричними мотивами, рідше рослинними. В колекції представлені скрині з сіл Коломийського та Косівського районів. Серед них багато саркофагоподібних скринь та столів-скринь. На передніх дошках розміщували складні орнаменти у вигляді багатопелюсткових розет, хрестів, квадратів, ромбів. Боки та ніжки оздоблені мотивами з ліній, що, пересікаючись між собою, творять невеликі ромби, трикутники.

Для декорування скринь використовувалось і малювання червоною, коричневою та чорною фарбами.

З великою любов'ю прикрашались різьбою сани, крижа-ниці, тарниці, ярма, куделі, кісся, кушки та ін.

Цінною є колекція побутових речей, де представлено чимало посуду, предметів побуту, знарядь праці. Характерним для цих творів є органічне поєднання традиційного геометричного орнаменту з простотою й доцільною формою. Музей володіє великою колекцією побутових виробів кінця XVIII — початку XX століття з Верховинського району. За тих часів вироби декорувались іноді нігтеподібною різьбою, якою заповнювалася площина виробу. Але більшість предметів побуту прикрашали поширеною на Гуцульщині плоскою сухою різьбою з геометричним орнаментом з мотивами «розети», «ільчате письмо», «копанички», «кривульки», «ширинки»та ін.

Збірка церковних предметів представлена дерев'яною скульптурою, свічниками, свічниками «трійцями», хрестами, прикрашеними площинно-геометричною, рельєфною та круглою різьбою.

У музейній колекції є ряд творів, оздоблених випалюванням. Головним чином це коновки, дійнички, сільнички, повниці, у декорі яких поряд з геометричною орнаментикою використано й рослинну.

Унікальною є збірка творів класика гуцульської різьби Ю. І. Шкрібляка (1822—1884) та його синів — Василя, Миколи і Федора з села Яворова Косівського району. Для декорування виробів Ю. Шкрібляк використовував плоску суху різьбу, іноді підсилював її інкрустацією рогом, металевим дротиком чи цвяшками. Він дотримувався своєрідного принципу декорування, який полягав у розподілі великих площин на менші поля, що мали вигляд геометричних фігур — квадратів, кіл, півкіл, прямокутників. Цей принцип ліг в основу творчості майстрів наступних поколінь. І сьогодні дивовижна фантазія митця, яка збереглась в його боклажках і куделях, бочівках і чарках, топірцях і рахвах, свічниках і пляшках, приносить радість від спілкування з самобутнім талантом. Сини Ю. Шкрібляка продовжували справу батька, виготовляли речі домашнього побуту, в орнаментиці яких використовували інкрустацію кольоровим бісером, різними породами дерева, рогом, металом, перламутром. Кожний з них мав неповторний художній почерк.

Цікаву групу з колекції музею становлять вироби з рогу XVIII — початку XX століття — порохівниці, ріжки, протички, гольники, музичні інструменти. Найдавніші з них — рогові порохівниці з плоскою різьбою та гравіруванням. Як і в усіх видах мистецтва Гуцульщи-ни, на порохівницях переважав геометричний орнамент, суголосний формі та розмірам твору. Здебільшого використовувались мотиви «глазковий», «коліщатка», півкола, трикутники, ромби, квадрати. Починаючи з середини XIX століття деякі майстри різьби по дереву використовували в інкрустації баранячий ріг. Широко вводили в свої твори інкрустацію рогом майстри з відомої династії Шкрібляків.

Широко представлена творчість майстрів з таких осередків різьби по дереву Гуцульщини, як Річка, Яворів, Брустурів, Космач Косівського району, Криворівня Верховинського району, місто Косів. Для творчості відомого косівського різьбяра В. Г. Девдюка характерне багате декорування виробу інкрустацією. Чудовий майстер композиції, він створив цілий ряд оригінальних творів —цукорниць, тарілок, кубків, рамок, скриньок, які зайняли вагоме місце в музейній збірці.

Серед багатьох майстрів різьби та інкрустації села Криворівні Верховинського району привертає увагу творчість братів Івана та Василя Якіб'юків.

Тонке відчуття матеріалу, чіткий ритм геометричного орнаменту, неперевантаженість площини — риси, що характерні для більшості виробів відомого майстра з села Печеніжин І. Г. Семенюка.

Виробництво дерев'яного посуду на Гуцульщині стало занепадати наприкінці XIX — на початку XX століття. Воно витіснялося спочатку місцевими гончарними, а пізніше фабричними виробами. І якщо в першій половині XIX століття різьба була стриманішою, лаконічнішою, переважали народні побутові форми — боклаги, бочів-ки, рахви, то з часом на їх характері позначився вплив міщанських смаків. Композиції стають перевантажені, в них помітний надмір інкрустації, що іноді цілком затіняє різьблення.

Переймаючи все краще від своїх попередників, радянські майстри розвивають і збагачують народне мистецтво. Щоправда, у повоєнний час у творчості ряду різьбярів переважає декоративізм, надмірне використання інкрустації, химерність форм, що особливо характерне для сіл Річка та Брустурів.

Починаючи з 1970-х років набула поширення суха різьба (тонка або глибока) з незначною інкрустацією. У збірці представлено найбільш розвинуті на той час осередки місто Косів, села Яворів, Річка, Брустурів, Космач Косівського району, Верхній Ясенів Верховинського району, Печеніжин, Мишин Коломийського району. Поряд з народними майстрами сьогодні працюють художники-професіонали, які базують свою творчість на народних традиціях. У традиційну орнаментику вони часто вводять радянську емблематику. Більшість виробів втрачають свою ужитковість і використовуються здебільшого як прикраса житла.

Широко представлена в колекції музею творчість відомих косівських майстрів, членів Спілки художників СРСР — М. П. Тимківа, В. І. Кабина, І. В. Балагурака, В. В. Гуза, І. М. Савченка, І. Ю. Павлика, О. І. Іщенка, М. Ю. Федірка та ін.

З-поміж них чи не найбільше робіт провідних митців з Косова, учнів В. Г. Девдюка — М. П. Тимківа та В. І. Кабина. Збірка дає можливість простежити етапи розвитку їх таланту, розкрити художні особливості їх творів. М. П. Тимків працював не лише в різьбі, а й в галузі художньої обробки шкіри та металу. В збірці творів майстра значне місце посідають роботи в техніці «жирування» — топірці, палиці, тарілки, вази.

Віртуозно володіє різцем заслужений майстер народної творчості УРСР І. В. Балагурак. Його роботи привертають увагу простотою, лаконічністю форм і композиції, тонким відчуттям гармонії.

В. В. Гуз цілеспрямовано продовжує і розвиває традиції народного мистецтва. Він створює меблі, світильники, боклажки, тематичні та декоративні альбоми, тарілки, пласти. Майстер володіє різними техніками обробки дерева, бездоганним відчуттям гармонії, ритму орнаменту, вміло поєднує суху різьбу з металевими гравірованими вставками, цвяшками.

І. М. Савченко створює не тільки великі тематичні твори, а й маленькі сувеніри: цукорниці, вази, сільнички, перечниці, прикрашені випалюванням та інкрустацією бісером.