Облік процесів постачання, виробництва та реалізації продукції, Детальна інформація

Процес постачання є обов’язковою умовою успішного виконання плану виробництва продукції. Він включає операції, пов’язані із забезпеченням підприємства необхідними для виробництва продукції сировини та матеріалів.

Процес постачання здійснюється за планом, в якому визначають кількість сировини та матеріалу, які потрібно придбати в плановому періоді (обсяг постачання) та їхню планову собівартість. Взаємовідносини між підприємствами-постачальниками і підприємствами-покупцями оформлюють договорами, в яких передбачаються строки поставки матеріальних цінностей, умови розрахунків тощо. Отримуючи сировину і матеріали, підприємство-покупець сплачує постачальникові їх купівельну вартість, здійснює витрати, пов’язані з перевезенням цінностей, навантаженням, розвантаженням тощо. Ці витрати називають транспортно-заготівельними. Отже, собівартість придбаних матеріалів складається з їхньої купівельної вартості і транспортно-заготівельних витрат.

Бухгалтерський облік процесу постачання має забезпечувати достовірну інформацію про виконання підприємством плану обсягу постачання за кількісними та якісними показниками і собівартістю придбаних матеріалів. Крім того, завданням обліку є також забезпечення контролю за своєчасністю розрахунків з постачальниками, транспортними та іншими підприємствами по операціях, пов’язаних з придбанням матеріальних цінностей.

Облік операцій придбання і заготівлі сировини та матеріалів фіксують безпосередньо на аналітичних рахунках: № 201 „Матеріали”, № 203 „Паливо”, № 207 „Запасні частини”, № 202 „Закупні напівфабрикати та комплектуючі вироби” та інші аналітичні рахунки синтетичного рахунку № 20 “Виробничі запаси”.

На дебет цих рахунків записують усі витрати на придбання сировини та матеріалів, тобто їхню купівельну вартість, і транспортно-заготівельні витрати, що дає змогу визначити фактичну собівартість цих цінностей. Відомості про кількість і вартість окремих видів придбаних матеріальних цінностей беруть з аналітичних рахунків, які узагальнюються відповідним синтетичним рахунком виробничих запасів.

Облік розрахунків з постачальниками за одержані від них матеріальні цінності, а також з підрядниками за надані послуги здійснюють на пасивному рахунку № 63 „Розрахунки з постачальниками і підрядниками”.

Процес виробництва становить сукупність господарських операцій, пов’язаних з виготовленням продукції. Це зумовлює відповідні витрати підприємства – заробітна плата, виплачувана робітникам; вартість сировини, матеріалів, палива тощо, витрачених на виготовлення продукції; амортизація засобів праці, що беруть участь у процесі виробництва. Крім того, підприємство здійснює витрати, пов’язані з обслуговуванням виробництва та його управлінням. Усі ці витрати в сукупності становлять виробничу собівартість виготовленої продукції або виконаних робіт.

Основним завданням бух. обліку процесу виробництва є:

визначення фактичного обсягу виробництва, тобто кількості продукції, виготовленої протягом звітного періоду (в натуральних і грош. вимірниках);

обчислення фактичної собівартості продукції як усього випуску, так і кожно- го виду зокрема.

Усі витрати виробництва за способом включення їх у собівартість продукції поділяються на прямі та посередні (непрямі):

До прямих належать витрати, що безпосередньо пов’язані з виробництвом певного виду продукції (з/пл. робітників, сировина тощо).

6

\

у собівартість різних видів продукції за якоюсь непрямою ознакою, що дає змогу визначити, яка саме частка непрямих витрат припадає на продукцію кожного виду.

Облік витрат виробництва ведуть у системі рахунків, які відображають, з одного боку, процес виробничого споживання предметів праці, засобів праці і самої праці, а з іншого процес вироблення продукції. Побудова обліку виробництва здійснюється у системі таких рахунків: № 23 „Виробництво”, № 25 „Напів- фабрикати”, № 24 “Брак у виробництві”, № 39 “Витрати майбутніх періодів”, № 91 „Загальновиробничі витрати”. Найважливішим серед них є рахунок „Виробництво”, на якому показують усі витрати, пов’язані з виготовленням продукції.

На Дт цього рахунку безпосередньо записують тільки ті витрати, які прямо пов’язані з виробництвом продукції. Витрати, включені в собівартість готової продукції, списуються на Дт рахунка № 26 “Гтова продукція” в кореспонденції з Кт рахунка “Виробництво”.

Процесом реалізації завершується процес кругообігу засобів виробництва, завдяки чому можливе подальше відновлення виробничого процесу, здійснення підприємством розрахунків по всім зобов’язанням, а також виявлення фінансових результатів господарської діяльності.

Процес реалізації становить сукупність операцій, пов’язаних зі збутом виробленої продукції іншим підприємствам та організаціям (покупцям). Покупці відшкодовують даному підприємству вартість купленої у нього продукції за цінами, які встановило це підприємство або держава. Ціни встановлюються такими, щоб за рахунок виручки продавець міг не тільки відшкодувати витрати на виробництво продукції та її реалізацію, а й забезпечити собі прибуток, необхідний для розширеного відтворення.

Під час реалізації продукції підприємство здійснює витрати на її транспортування, навантаження-розвантаження та ін. Витрати, пов’язані з реалізацією продукції, а не з її виробництвом, називають позавиробничими. Їх відшкодовують за рахунок виручки від реалізації. Виробнича собівартість продукції, що склалася в процесі виробництва, разом з позавиробничими витратами становить повну собівартість реалізованої продукції. Фінансовий результат від реалізації (прибуток або збиток) визначають як різницю між вартістю реалізованої продукції по цінах продажу та її повною собівартістю.

Основними завданнями обліку реалізації є:

встановлення її фактичного обсягу (скільки і яких видів продукції реалізовано у натуральному та грошовому вимірниках за звітний період);

визначення повної собівартості реалізованої продукції;

виявлення фінансових результатів від реалізації.

В обліку процесу реалізації найголовнішим виступає рахунок №70 „Реалізація” та його 4 аналітичних рахунка. На Дт цього рахунку записують фактичну виробничу собівартість реалізованої продукції і позавиробничі витрати, що в сумі становлять повну собівартість реалізованої продукції, а на Кт – виручку від реалізації, тобто вартість реалізованої продукції по цінах продажу. Отже, на рахунку „Реалізація” порівнюють дві оцінки реалізованої продукції: повну собівартість – на Дт і вартість по цінах продажу – на Кт. Різниця між вартістю продажу і повною собівартістю, тобто між Дт-вим і Кт-вим оборотами рахунка „Реалізація”, становить результат від реалізації: прибуток – у разі перевищення кредитового обороту над Дт-вим, збиток – в протилежному випадку.

PAGE

PAGE 1