Вашингтонська демонстрація 1963 року та її наслідки, Детальна інформація

h

h

h

h

h

\x5D00\x1384\x5E00\x3E84\x6100\x0324\x0800хід. З 6 години ранку кожні 10 хвилин до перону Вашингтонського вокзалу з різних куточків країни приходили "потяги свободи". Тисячі пасажирів ставали в колони і направлялись до головного збірного пункту - пам'ятника першому президентові країни Дж. Вашингтону. В центр міста направились десятки тисяч афро-американців, що жили в Вашингтоні. Значна частина державних установ, банків, крамниць та ділових контор було зачинено. Вокзал, автостоянки охоронялися посиленими відділами поліції, національної гвардії, регулярних військ. Недалеко від центра міста стояли два армійські полки.

Зранку біля міністерства юстиції з'явились пікети. Плакати пікетчиків заявляли: "Зупиніть вбивства та знущання над неграми в південних штатах!", "Міністерство юстиції захищає тільки білих".

До 2-ї години дня перед монументом Вашингтону було повністю заповнено людьми,, зібралось більше 200 тис. чоловік. Вони організовано рушили до пам'ятника президенту Лінкольну. Там почався масовий мітинг. Серед виступаючих був і Мартін Лютер Кінг. На всю країну прозвучала тоді його знаменита програмна річ "Є у мене мрія...".

Незважаючи на відмову офіційного керівництва АФТ-КПП брати участь у цій демонстрації значна частина білих робітників (більше 50 тисяч) та профлідерів, в тому числі і У. Рейтер, прийняли у ній активну участь. Це були автобудівельники, сталевари, електрики, працівники харчової промисловості, транспорту, торгівлі. Плакати, які несли організовані робітники 28 серпня 1963 р. відображали мету чорних та білих робітників: "Роботи!", "Скоротити робочий день", "Підвищити мінімум заробітної плати". Однією з головних вимог учасників демонстрації була расова рівноправність в працевлаштуванні і ліквідації безробіття; 40 % чорних і 28 % білих демонстрантів рахували це першочерговим завданням. Учасники походу вимагали також негайного затвердження закону про громадські права.

Але ще більше, ніж рік афро-американцям та їх білим союзникам

потрібно було боротися за цей закон, який вступив в дію лише 22 червня 1964

р. В ньому частково найшли відображення основні соціальні, політичні та

економічні вимоги борців за громадянські права. Але заборона расової

сегрегації передбачалась лише в сфері послуг та в шкільній системі. До того ж

закон носив переважно носив декларативний характер. Найголовніше полягало

в тому, навіть в скороченому (після довготривалих дебатів в конгресі) вигляді

цей закон, як і попередні акти щодо громадянських прав, залишився на папері.

Саме це і викликало різке загострення расових відносин, посилення

радикальних течій^визвольному русі чорних (а разом з ними і лівих тенденцій)

та поширення такої форми соціального протесту, як расові бунти та

індивідуальний терор.

Література:

1. Уинстон Г. Негры США: опыт борьбы й его уроки. - Мировая экономика и международные отношения, 1963, № 9, с. 65;

2. Митрохин Л.Н. Негритянское движение в США: идеология и практика. М., 1974.