Австрійська музична культура ХІХ століття, Детальна інформація

в т.ч. “Прощання з Петербургом”;

“Ранкові листки”;

“На чудовому блакитному Дунаї”;

“Життя артиста”;

“Казки Віденського лісу”;

“Радійте життю”;

“Новий Відень”;

“Тисяча і одна ніч”;

“Віденська кров”;

“Осінні голоси”;

“Улюблений вальс”;

“Імператорський вальс”;

177 польок, в т.ч. “Бал юристів”;

73 кадрилі;

43 марші: “Персидський марш”;

31 мазурка і галоп: “Легка кров”.

Брукнер Антон

Брукнер (Bruckner) Антон (4.ІХ.1824, Ансфельден. поблизу Лінца – 11.Х.1896, Відень) – австрійський композитор. В ранньому віці працював органістом. потім учителем. Музичну освіту отримав самоучкою. Професійним музикантом став після перемоги на конкурсі органістів в Лінці в 1853 р. Працюючи органістом в Лінцськім соборі, Брукнер писав духовну, хорову та органну музику. В 1866 переїхав до Відня. З цього ж року викладав у Віденській консерваторії. Серед його учнів – Г.Малер, А.Нікіш, Ф.Клозе. В 60-80-ті роки Брукнер створив свої симфонії, тільки вони виконувалися рідко. Після смерті Брукнера творчість композитора пропагували диригенти Ф.Мотль, Ф.Вейнгартнер, Г.Леві, Ф.Льове, Й.Шальк, З.Окс.

В 1912 А.Тьоллеріх поклав початок руху за пропаганду творчості Брукнера, завданням якого стали організація фестивалів. До 1936 виявлено підроблений текст симфонії Брукнера.

Брукнер – один із великих симфоністів другої половини 19 століття. Тісно зв’язаний з австрійським фольклором і традиціями музичної класики, він відновив у своїй творчості монументальний симфонічний стиль.

Найбільш видатні і характерні його зрілі симфонії починаючи із 3-ї, присвяченої Р.Вагнеру (1873), і особливо 4-та (“Романтична”, 1874), 7-ма (1883, 2-га частина симфонії виникла під враженням смерті Вагнера), 8-ма (“Трагічна”, 1887), 9-та “(“Готична”, 1894). Більшість симфоній перероблювалося композитором. 9-та симфонія була закінчена, 1-й передували дві симфонії, не виконані при житті композитора і не мавші нумерації.

Для творчості Брукнера характерна етнічна підвищеність. В симфоніях композитор втілив повагу перед красою. Для симфоній Брукнера характерні довгі хвилі нарощувань.

У Брукнера був великий дар мелодичних винаходів. Музична тканина його вигадок поліфонічна. Гармонія відмічена завойовуванням пізнього романтизму. Оркестровка оригінальна.

Писав:

для солістів, хору і оркестру – Реквієм, Меса № 1, Меса № 2, Меса № 3, Missa solemnis, 150-й псалом, Ave Maria. Для оркестру – увертюра, симфонія (дві не пронумеровані, тобто перші), симфонія № 1, № 2, № 3, № 4 “Романтична”, № 5, № 6, № 7, № 8, № 9 не закінчена. Камерно-інструментальні твори – струнний квінтет.

Вольф Хуго

Вольф (Wolf) Хуго (13.ІІІ.1860, Відніш-грац, сьогодні Словеньградец; Югославія – 22.ІІ.1903, Відень) – австрійський композитор і музичний критик.

В 1875-77 вчився у Віденській консерваторії. В подальшому самостійно добився вільного володіння фортепіано і знання музичної літератури. В 1881-82 рр. диригент Зальцбургського міського театру. В 1884-87 Вольф співпрацював в щотижневику “Wiener Sakonblatt”. З 1888 виступав в якості акомпаніатора.

Переломом в житті Вольфа виявився 1888 р. Вольф склав ряд зрілих творів – пісні на слова Е.Мерине, Й.Ейхендорфа, І.В.Гете. В 1888-91 Вольф завершує збірник пісень на тексти Ейхендорфа, Гете, створює “Іспанську книгу пісень”. Пісні Вольфа завойовують все більше визнання.

В 1892-94 – період творчого мовчання композитора. В 1895 Вольф пише комічну оперу “Коррехідор”, в 1896 закінчує “Італійську книгу пісень”, в 1897 р. починає створення музичної драми “Мануель Венегас”. Тоді його настигає перший приступ невиліковної хвороби і в 1898 р. Вольф потрапляє в лікарню для душевнохворих, де він і помер через 4 роки.