Революційний період в Україні 1905-1907рр., Детальна інформація

Революційний період в Україні 1905-1907рр.
Тип документу: Реферат
Сторінок: 2
Предмет: Історія України
Автор: фелікс
Розмір: 9.2
Скачувань: 1183
РЕВОЛЮЦІЯ 1905 РОКУ

У січні 1905 року вибух страйк робітників на Путиловському заводі в Петербурзі. Вони вимагали 8-годинного робочого дня, встановлення мінімуму платні, поліпшення умов праці, визнання представництва робітників. Вимоги путиловців підтримали робітники інших заводів Петербургу, і застрайкувало понад 100.000 робітників на 382 підприємствах. Це був перший вибух такого масштабу. Петербурґ залишився без води, світла, газет.

9 січня 1905 року робітники пішли до Зимового палацу, щоб подати цареві петицію. Йшли з хоругвами, церковними та патріотичними співами, кілька тисяч чоловіків з жінками, дітьми їх зустріли пострілами заздалегідь призначені для цього війська. Було забито понад 200 осіб і кілька сотень поранено. Обурення робітників не знало меж. На другий день застрайкувало 125.000 робітників у самому Петербурзі.

Страйки перекинулися до інших міст. В Україні застрайкували робітники Донбасу, Києва, Одеси, Харкова, Катеринослава, Миколаєва

Одночасно з страйками розгорілись селянські повстання: селяни па

лили поміщицькі садиби, господарські будівлі, забирали худобу. Усе грізніші були вимоги передати всю землю селянам. Селянський рух охопив в першій половині 1905 року 64% усіх повітів України.

1905-й рік являв картину з одного боку — вже назріваючого народного зворушення, а з другого — анархії та розгубленості царського уряду. Газети виходили без цензури й відкрито вимагали конституції.

В університетах у серпні 1905 року введено автономію, яка замінила реакційний статут 1884 року. Студенти влаштовували революційні мітинги, на які приходили всі, хто бажав. В Україні, як і в Росії, поставали численні союзи: академічний, інженерів, адвокатів, учителів, техніків, залізничників, фармацевтів, селянський тощо і нарешті Союз Союзів, який їх усі об'єднував. Значну роль грав земський союз з постійним бюром. Усі ці союзи різних напрямків та фахів були об'єднані спільним прагненням — знищити існуючий політичний лад.

Прем’єр-міністр С. Вітте так характеризував загальний настрій на початку жовтня 1905 року: революція захоплювала все населення. Вищі шари були незадоволені; молодь, не тільки студенти, але й учні середніх шкіл, вірили тільки тим, хто проповідував антидержавні теорії; більша частина професорів доводила, що треба все перегорнути; земські та міські діячі заявляли, що врятувати може тільки конституція; промислові та торговельні діячі підтримували революційні ідеї й давали пожертви на революцію (Морозов, Терещенко, Четвериков); робітники, під впливом революціонерів, були найбільш активні; чужинці, з яких складалося 35% Російської імперії, ставили свої вимоги: поляки — автономії, жиди — рівноправ'я; селяни вимагали землі; урядовці були обурені несправедливостями у порядках служби й протекціонізмом; військо було схвильоване поразками на фронті, в яких обвинувачували уряд; крім того викликало незадоволення й те, що “запасних”, прикликаних на час війни, не відпускали з армії, бо було мало військ — армія залишалася в Азії. У військових частинах почалися вибухи незадоволення. Найбільше було таких вибухів у фльоті. У Петербурзі було повстання у морському екіпажі, яке придушене було Гвардією. Усі об'єдналися в боротьбі проти різного роду утисків, часто обурливих і антихристиянських. Без перебільшення — уся Росія була схвильована і мала спільний льозунґ: “так далі не можна жити!” Усі об'єдналися у ненависті до існуючого режиму.

3 початку жовтня почався загальний страйк на залізницях. Зупинилися трамваї, погасла електрика. Зупинилося все життя.

17 жовтня царський уряд проголосив маніфест, в якому обіцяно “дарувати населенню свободу особи, слова, сумління, зібрань та союзів”. Встановлювалася Державна дума з законодавчими правами.

Проте, цей маніфест не дав заспокоєння. Навпаки: населення у своєму ставленні до нього поділилося на три частини —

на так би мовити центральну, що складалася з людей, які прийняли маніфест з надією, що він дасть конституцію, і що ця конституція почне нову добу в історії;

n

\x2403\x0A03&\x460B\x6412\x01E0\x2431\x6100\x0324\x6467\x4936\x0095

на революційні групи, які вважали, що цей маніфест є тільки тимчасовою зупинкою у боротьбі уряду з резолюцією, і поставилися до маніфесту вороже

на праві елементи, починаючи від людей, близьких до Царського Дому; вони вважали, що маніфест “вирвано” у царя, і вживали всіх зусиль, щоб зберегти самодержавство у повній його силі.

Наслідком цього почався рух правих, чорносотенних елементів, які знаходили підтримку значної частини адміністрації.

Після проголошення маніфесту по всіх містах України почалися маніфестації з червоними прапорами, з мітингами, на яких люди вимагали остаточного знищення монархії. У відповідь на це почалися погроми “революціонерів” і головним чином жидів, в деяких місцях при нейтралітеті поліції, а в деяких — з її допомогою, як було, наприклад, у Гомелі. Найстрашніші погроми були в Одесі, Києві, Катеринославі, Донбасі, де вони тривали по кілька днів і перетворювалися на збройні бійки з військами. У Києві, за відомостями медичної “Швидкої допомоги”, забито 26 людей, а 223 поранено, але не всі поранені зверталися до шпиталів."

Проголошення конституції ще більше розбурхало народні пристрасті. Почали закладати партії, які мали протилежне завдання: “ліві”, що були ворожі до урядових заходів, і “праві” помірковані партії, що підтримували ті заходи.

Головні партії, починаючи з лівих, були такі: Анархісти — вони мали успіх у Південній Україні: в Одесі, Катеринославі. Ця партія мала органи: “Безначалие”, “Бунтарь”, “Анархист” і “Чорное Знамя”. Вона провадила терористичні акти, які називала “економічними”, себто робила атестати на фабрикантів, капіталістів.

Заснована в 1898 році Російська Соціял-Демократична Робітнича Партія у 1905 році поділилася на дві: большовіків та меншовиків. Близькою до них була Націонал-Соціялістична Жидівська Партія — “Бунд”, або “Всеобщий Еврейский Рабочий Союз”.

Року 1906 большевики, меншовики та бундівці формально об'єдналися." Соціял-Демократична Партія мала успіх в Україні; вона Мала багато членів на заводах та фабриках України.

В Україні к-д. партія була дуже поширена серед інтеліґенції, професури. Серед впливових членів її були: І. Лучицький, Л. Ясно-польський,. В. Науменко, барон Ф. Штейнгель, Д. Григорович-Барський, П. Смирнов, М. Василенко, А. Ржепецький та інші. Органом партії була газета київська “Свобода й Право”.

Від партії к.-д. відділилася правіша від неї Партія Демократичних Реформ, до якої перейшли: М. Стасюлевич, К. Арсеньєв, В. Кузьмін-Караваев, М. Ковалевський.

Увесь час в Україні не припинялися страйки та повстання робітників. Найбільшої сили вони прибрали у грудні 1905 року. У деяких місцях відбулися між повстанцями та військами криваві бої, внаслідок яких були сотні забитих та поранених. Нерідко військові частини приєднувалися до повстанців або відмовлялися їхати на придушення повстань. Так було в Катеринославі в Бердянському полку. У Києві осередком повстанців було передмістя Шулявка, де постала своєрідна “республіка” на чолі з Радою Робітничих Депутатів; поліція і жандарми боялися туди входити. Значних розмірів повстання вибухнули в Одесі і Миколаєві. Найбільшого успіху досягли революціонери у Донбасі, де повстання почалося у середині грудня 1905 року; повстанці зайняли всю залізницю. Центральне місце у повстаннях Донбасу належить Горлівці, де війська з трудом придушили повстання."

У 1906 році революційний рух почав спадати. Невдачі 1905 ро-ку, численні людські жертви, жорстокі репресії, розстріли, заслання.

МІНІСТЕРСТВО КУЛЬТУРИ ТА МИСТЕЦТВ УКРАЇНИ

ХАРКІВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ІНСТИТУТ КУЛЬТУРИ

Кафедра історії

The online video editor trusted by teams to make professional video in minutes