/  
 ДОКУМЕНТІВ 
20298
    КАТЕГОРІЙ 
30
Про проект  Рекламодавцям  Зворотній зв`язок  Контакт 

Козаки та Запорізька Січ, Детальна інформація

Тема: Козаки та Запорізька Січ
Тип документу: Реферат
Предмет: Історія України
Автор: фелікс
Розмір: 0
Скачувань: 2153
Скачати "Реферат на тему Козаки та Запорізька Січ"
Сторінки 1   2   3   4  
перебували і в тому їм не противилися, особливо тому, що ще доволі землі залишиться як нам, так татарам. Тому нині ми збираємося задля доброго сусідтва їм, татарам, своєї худоби там утримувати не відмовляти. Ми гаразд знаємо, що турки, як і сам хан кримський, щодо нашого переходу й нинішнього нашого нового Коша нічого б не згадували й зберігали мовчання, і згаданий прибулий Едиклі-ага з Царгорода не був би відряджений, якби не те, що Орлик надіслав своє подання туркам і хана безупинними своїми намовами не змушував, щоб той його подання і донесення Порті оголошував, і про те він, Орлик, невсипущі старання чинить і з того резону, що йому немала винагорода і дітям його (якби нас, Військо, до себе притягнути міг) немала частина землі, як їхньої власної, на вічні часи обіцяна, з чого надалі невластиві й шкідливі справи трапитись можуть, задля чого він, Орлик, удень і вночі пише про те й мислить, але, як видається, уже в немилості перебуває, оскільки сумніваємося, щоб він. Орлик, ті справи, які силкується здійснити, завершити й осягнути міг. Як ми вважаємо, турки самі своєю армією ханові ніколи не допомагатимуть, також для згаданих причин з її імператорською величністю війни починати не будуть, отож хоча б вони й декларували війну, то вона з французької інстигації і не зі згаданих резонів почнеться, незважаючи на те, чи ми з нинішнього нашого Коша кудись на інше місце підемо чи ні. Так само татари й турки немалі прибутки мають, коли торговельні справи в Криму вільно відбуваються, котрі, якщо ми від нинішнього нашого нового Коша підемо, вельми припиняться, через що ми. Військо, сподіваємося, що після повернення турецького Едиклі-аги в Царгород ці справи мовчанкою відбудуть і ханові спокійному бути накажуть, хіба що вони вже мали намір з інших причин війну починати і на нас. Військо, тільки як на претекст вказати. Ми, Військо, в теперішні часи не боїмося, що татари, як Орлик лякає нас, від Коша силою відганяти чи, за його словами, нас турбувати будуть, тільки кажуть, що вони взимку мають намір чинити, при якій нагоді ми надовго не задля кримських (котрих за мужланів уважати можна), але задля сильних ногайських чи воїнських татар без її імператорської величності допомоги встояти не можемо: задля чого просимо таке визначення при армії наказати вчинити, аби в потрібному нашому випадку допомогу отримати могли, бо ж сподіваємося, що татари, про таке визначення дізнавшися, на нас узимку нападати не будуть. Якби наступна зима спокійно пройшла, то сі справи з допомогою божою так пройдуть і про те надалі більше не згадуватимуть. Ми, Військо, самі знаємо, що наші козаки при Самарі не на нашій землі, а в силу тамтешнього розмежування на турецькій землі стоять, з огляду на що, як тільки ми до Коша свого звідси повернемося, наших козаків, котрі досі при Самарі стоять, сюди на сей бік Дніпра до себе переведемо і про те турецького Едиклі-агу, якщо буде про тих козаків згадувати, запевнимо. А якщо турки під тим претекстом залишаться і одну таку причину покажуть, щоб ми, Військо, або від теперішньої нашої Січі відійшли і на російський грунт (показуватимуть, буцімто' та земля, на якій ми тепер оселю маємо, їм належить) переведені були, або те за розрив поставлять, через що б її імператорській величності ще в сі часи знову війна початися й невинно християнська кров проливатися могла, в такій нещасливій справі (якби та задля нас учинилася) ми, ховай Боже, не бажаємо, аби про те на нас вина перед Богом і перед її імператорською величністю лягла, задля чого ми в той час, коли її величності резидент п. Неплюєв з Царгорода про турецькі резолюції і вчинені декларації повідомить, ми з найвірнішої підданості й покори від теперішньої Січі з усім своїм Кошем підемо й біля кордонів її імператорської величності, почавши від річки Тясмина до порогів, як далеко той кордон є, Кошем осядемо. А оскільки нам, Війську, через те як риби, так і звіриних ловитв не так достатньо буде, через те просимо,

двадцять перший

аби при такому випадку нам, Війську як найвірнішим підданим її імператорської величності так довго, доки війна з турками буде, й ми до теперішньої Січі повернутися можемо, як мені, кошовому, так і іншим старшинам річну грошову платню і на наш Кіш річний провіант, а для доставлення наших чи водних сюди гармат і інших наших клейнодів вище порогів Дніпрових достатньо підвод було призначено за її імператорської величності указом, оскільки (якби такий її імператорської величності найвищої милості не могли отримати) ми всі згадані вище наші клейноди і кращі наші добра залишимо й будемо змушені втратити, з чого надалі татарам і туркам немалий прибуток, а в службі імператорської величності шкода вчинитися може. Задля того якнайпокірніше просимо сей перехід так довго залишити, доки доконче не буде потрібно, і її імператорської величності міністр з Царгорода про нього вельми пильно не повідомить, особливо, якщо буде можливо, в такому разі щоб ми, Військо, не зараз чи не взимку, а згодом, наступної весни, себто у квітні місяці, на згадані місця переходити мали, через що б ми свого добра втратити не могли, а в той час, у квітні, можемо водопіллям своє майно суднами без жодної шкоди перевезти, в котрий час і згаданих підвод не так багато буде потрібно» ^.

Відпускаючи від себе запорожців, граф Вейсбах просив їх, щоб вони, у випадку приїзду до них Едиклі-аги для огляду землі й фортеці в урочищі Базавлуці ^, прийняли його й відпровадили так, щоб він, прибувши в Царгород, міг сказати, що та земля не султанові, а її імператорській величності належить і що про неї взагалі не згадувалося під час встановлення російсько-турецького розмежування. Так чи інакше, але якщо запорожці залишаться в урочищі Базавлуці, граф обіцяє дати їм піхотний і два кінні полки при генерал-майорові Гейні для відбиття татар. Якщо ж вони відійдуть у межі Росії, граф дасть їм на підмогу для приставлення клейнодів і суден на нове місце їхнього поселення, оскільки самі запорожці «в нинішній (себто осінній) час» ніяк не можуть перевезти їх через пороги вгору Дніпром. «І на мою підлу думку,— доповідав граф фон Вейсбах

імператриці Анні Іванівні в Петербург,— запорожців доти, доки після повернення згаданого Едиклі-аги з огляду їхнього Коша Порта не відгукнеться, з нинішнього місця не переводити, бо можливо ага після їхнього, запорожців, ласкавого прийняття запевнить Порту, що та земля не туркам належить, що вона, Порта, довідавшись, можливо зберігатиме мовчання» .

Приїзд кошового отамана до Білої Церкви і його від'їзд із Січі повинен, за найвищим повелінням, утримуватися в найсуворішій таємниці. Але попри це граф Вейсбах, як не намагався, не міг зберегти державну таємницю: звістка про виїзд кошового отамана поширилася не тільки серед українського, а й серед польського люду. У Польщі промайнула чутка, буцімто кошовий отаман іде на допомогу російському регулярному військові з 15 000 козаків для скорення «супротивних» (королеві Августу III) поляків. Тоді поляків охопив такий страх, що деякі зі знатних польських шляхтичів звернулися з проханням до російського генерал-майора Шпігеля, котрого з трьома полками послали в корпус генерал-лейтенанта принца Гессен-Кобурзького, щоб Шпігель розмістив свої війська на постій у їхніх маєтках і тим урятував від руйнування з боку запорожців їхні села й маєтки. Внаслідок такого прохання генерал-майор Шпігель звернувся з питанням до графа фон Вейсбаха, наскільки правдоподібні ці чутки про вихід кошового отамана в Польщу. На такий запит граф Вейсбах, не приховуючи таємницю перед Шпігелем, відповідав, що кошовий отаман справді до нього приходив і що граф спеціально, для поширення чутки, дав полякам зрозуміти, що «якщо супротивні поляки до покори королеві Августу третьому не прийдуть, то він (граф Вейсбах) таку 15-тисячну кількість (козаків) сюди за шість днів пришле; якщо ж до покори прийдуть, то похід запорожців затримає, бо поляки нікого так, як запорожців, не побоюються, оскільки знають, що ті під час війни дощентне руйнування чинять» .

Тим часом кошовий отаман Іван Малашевич, курінні отамани й інші козаки, присягнувши на вірність російській імператриці в Білій Церкві, «вклонилися за все добре» графу Вейсбаху й вересня 9 дня залишили Білу Церкву, а 21 дня прибули в Січ. З 21 вересня й до 7 жовтня вони чекали приїзду Едиклі-аги, та замість нього приїхав інший комісар, який назвав себе Заїм-Ахмет-агою: «З себе на зріст великий, обличчям гарний, борода в нього чорна без сивини, а в мовах поганий». При ньому був старий ага на ім'я Аслан, від кримського хана Каплан-Гірея; з Ахмет-агою і Аслам-агою було «інших турків» 50 чоловік. Запорожці, з огляду на настанову графа Вейсбаха, зустріли турецьких комісарів як царських послів і поставилися до них «чесно», себто при в'їзді їх у Січ і при від'їзді вистрелили з п'яти військових гармат і подарували їм 12 лисів. Приїхавши в Січ, турки подали запорожцям два листи — один від кримського хана, другий від бен-дерського паші. В тих листах було написано, що кримський хан отримав повідомлення, буцімто Запорізьке Військо, перейшовши під протекцію її імператорської величності, оселилося на кримській землі й почало будувати собі місто; дізнавшися про це, хан сповістив Порту; а Порта прислала до запорожців свого капичі Заїм-Ахмет-агу, котрому запорожці повинні дозволити оглянути січове місто, аби він доповів про те самому ханові. З Ахмет-агою і Аслан-агою був іще очаківський турок Салей Барактар, котрий вручив запорожцям окремого листа від хана й чотири «облудні» листи від Орлика, «аби запорожці за радою і настановою Орлика паки до протекції хана кримського звернулися і на попередньому місці в Олешках Кошем сіли». Запорожці тих листів від паші, хана й Орлика читати не хотіли, але після наполегливих вимог і прохань турецьких і кримських послів розпечатали й перед усім Військом вичитали. Прочитавши ж листи, Запорізьке Військо, не схиляючись ні на які знади, в тій-таки своїй раді чесно відповіло турецькому й кримському послам, що всі козаки давно вже перестали

слухати «науки» Орлика й давно вже відмовились переходити Кошем вниз Дніпром до Олешок під протекцію кримського хана. Навпаки вони вирішили, щасливо чи нещасливо це діятиметься, тут під пануванням православної монархині, не на чужій, а на своїй прадавній нерозмежованіи землі Кошем своїм сидіти й до кінця життя свого государині служ-ити. Тими ж словами відповіли запорожці й на листи хана й паші; а листи Орлика, як не домагався від них відповіді Салей Барактар, не дали жодної відповіді й рішуче заявили, що й надалі нічого не вiдпoвiдaтимуть Орликові. Після такої відповіді турецькі й кримські посланці облишили схиляти запорожців до повернення у кримські володіння й попросили Дозволу, з огляду на указ Оттоманської Порти, оглянути знову заселений Киш запорізький, чи не будується у козаків місто. Отримавши на це цілковитий дозвіл і обійшовши навколо місто Січ, комісари оглянули всі поля й відводи а потім запитали, чи не будується у козаків десь таємно при Баззвлуці на острові місто. А оглянувши й переконавшись, що в запорожців крім куренів, не будується ніяке місто, знову «приємно» сказали їм що хоч сей кордон до турецької Порти чи (як Орлик у листах своїх пише, надвоє) до поляків належить, та все-таки щоб Військо, перебуваючи тут, у крайньому місці, фортеці не будувало, а про кордон, чий він буде, два монархи, турськии і московський, розмовлятимуть і як між собою вирішать, так і буде вершивши, таким чином, огляд Коша протягом двох днів, турецькі кримські комісари від'їхали від запорожців водою на двох суднах і степом на конях у місто Бендери .

Результат цього огляду був уповні сприятливих для Запорізького Війська. На початку 1735 року російські резиденти u Константинополі Неплюєв і Вишняков доповідали імператриці Анні Іванівні, що турецький ага, котрий їздив для огляду кордонів у запорізький Кіш, після свого повернення у Царгород доповідав^, що «ті місця більше до Польщі належать і окрім того в тих місцях ніколи ніякого розмежування не було». Відпо-

відаючи на таке донесення, імператриця писала в Константинополь резидентам, щоб вони в питанні про справу запорожців постаралися «як випадатиме за тамтешніми обставинами, ту справу вдалину відтягнути, але не подаючи ніякої явної причини й супротиву й оголошуючи завжди, що якщо ті землі доконче Порті належать, то й ті запорожці звідти будуть переведені, доки гаразд з'ясується, куди їхні турецькі наміри хиляться і що від них надалі слід чекати».

Що б там не було, хоч питання про приналежність урочища Базав-лук усе ще не було остаточно вирішене, запорожці «міцно гарно» засіли в Ба-завлуці і давно вже вважали себе підданими Росії. Аби на майбутні часи між запорізьким Кошем і російським урядом не виникало якихось непорозумінь, запорожцям наказали прислати спеціальних депутатів у місто Лубни для підписання умов, на підставі яких Військо переходило в підданство російських імператорів. Від російського уряду в Лубни послали принца Гессен-Кобурзького, і договір укладено за таких семи умов: 1. Усі провини і зради запорізьких козаків щодо Росії віддати цілковитому забуттю. 2. Жити запорожцям у місцях, де в 1709 році було їхнє житло. 3. Користуватися їм промислами, як на ріці Дніпрі рибною ловитвою, так і в степах звіриним полюванням, від російських кордонів безперешкодно. 4. Мати їм чиновників за тим тодішнім становищем. 5. Зберігати вірність престолові російському й бути вартою кордонів держави російської. 6. Бути їм у залежності від головнокомандувача-генерала, в Україні визначеного. 7. Отримувати їм за службу їхню жалування щорічно 20 000 карбованців на все Військо^.

Так само в Лубнах запорізькі депутати присягнули від імені всього Війська на вірність російській імператриці, і тоді в саму Січ відрядили генерал-майора Тараканова для оголошення запорожців підданими Росії. Тара-канову доручили кілька тисяч карбованців для передачі товариству на будівництво нової Січі, про що особливо клопотався давній доброчинець запорожців, граф фон Вейсбах.

Коли запорізькі козаки довідалися, що в Січ їде посол графа, вони вирішили виявити йому належну честь усім Військом. Кілька тисяч козаків на чолі з кошовим отаманом Іваном Малашевичем і всією старшиною вийшли за дві версти від Січі й розташувалися по обидва боки шляху. Побачивши посла, вони прийняли його з «ґречним привітанням» і салютували гарматною й рушничною стріляниною. У самій Січі, біля церкви, посла зустріло запорізьке духовенство «з належною церковною церемонією». У церкві святої Покрови у присутності посла відслужили молебень про здоров'я російської імператриці Анни Іванівни з гарматною стріляниною. Після молебня на скликаній військовій раді прочитали імператорську грамоту про вибачення запорожцям їхньої минулої провини і про прийняття їх під скіпетр Росії. Після того все Військо у присутності посла склало присягу на вірність російській імператриці.

Щойно закінчилася вся ця церемонія, як у Січ прибув повноважний посол від турецького султана: султан, дізнавшись про остаточний намір запорожців перейти під скіпетр російської імператриці, вирішив так чи інакше повернути їх до себе. Та запорожці не виявили турецькому послові тієї честі, яку виявили російському послові: на його честь вони тільки один раз вистрелили з гармат, та й то лише тоді, коли він сам салютував, наближаючись до Січі. Турецький посол приїхав у Січ зі старшинами, яничарами, грошима і «пребагатими» дарами. Поза тим, він привіз із собою султанський фірман і кілька листів від Пилипа Орлика, який називав себе гетьманом українських козаків. Тоді в Січі знову скликали загальну військову раду, і на ту раду, крім турецького посла, запросили й російського посла, котрому виявили «всіляку честь від війська». Прийшовши в раду, турецький посол звернувся до козаків з промовою і переконував

їх залишитися вірними могутньому падишахові як вони досі були йому вірні, за що обіцяв їм від імені свого повелителя на майбутні часи велику милість і при тому посилався на те, що того самого бажає і гетьман Пилип Орлик, їхній найближчий патрон і начальник. Та запорожці, щойно почувши ім'я Орлика, відразу почали лаяти й ганьбити його за віровідступництво й за прийняття магометанської віри, а разом з тим почали докоряти й самим татарам за їхню незичливість до козаків і за безбожні податки на Військо. На завершення всього козаки закричали, що вони християни й піддані російської імператриці, на доказ чого кошовий отаман, військова старшина й отамани куренів підійшли до російського посла й висловили йому свою покірність російській імператриці, показавши водночас повну неувагу до всіх прибулих представників турецького султана. На цьому рада й закінчилася. Але турецький посол попросив у запорожців відповідь на лист Орлика й на грамоту султана. Запорожці вилаялися на адресу Орлика. кримського хана й турецьких старшин, і потім, провівши посла з Січі у відкритий степ, несподівано напали на нього й відібрали в нього всі гроші, привезені ним у Кіш для вручення козакам у випадку їхньої згоди залишитися вірними турецькому султанові, які він тепер віз назад.

Повернувшись у Стамбул, турецький посол сповістив про все, що з ним трапилося на запорізькому Коші, і тоді султан видав наказ схопити козаків, які не встигли ще виїхати з меж Криму, і віддати їх у тяжкі роботи навічно. Запорізькі козаки, дізнавшись про це, також не залишилися в боргу: вони схопили кількох турків і порубали їх на капусту.

Про перехід запорожців до Росії послали донесення особисто імператриці Анні Іванівні, а про їхню присягу повідомили сенат.

Про загальну кількість Запорізького Війська, що склало присягу на вірність російській імператриці, сучасна події записка свідчить, що в Білій Церкві з кошовим отаманом склали присягу 153 козаки, а в запорізькій Січі, крім тих, хто був у далеких поїздках, було 7115 чоловік. Кошовий отаман Іван Малашевич у листі графу фон Вейсбаху, писаному жовтня 10 дня 1734 року, сповіщав, що козаки, які не встигли скласти присягу, розійшовшись навсібіч, хто на польові річки України, хто в торгових справах у Крим, хто на роботу в інші місця, складуть присягу перед курінними отаманами на вірність імператриці Анні Іванівні, коли з'являться у Кіш .

PAGE 1

PAGE 1

PAGE 1

PAGE 1

Сторінки 1   2   3   4  
Коментарі до даного документу
Додати коментар