Комуністична риторика, Детальна інформація

«Отже, що таке Ленінізм?

Одні говорять, що Ленінізм є застосування марксизму до своєрідних умов російської обстановки. У цьому визначенні є частка правди, але воно далеко не вичерпує всієї правди. Ленін дійсно застосував марксизм до російської дійсності і застосував його майстерно. Але якби Ленінізм з'явився тільки лише застосуванням марксизму до своєрідної обстановки Росії, те тоді ленінізм був би чисто національним, чисто росіянином і тільки росіянином явищем Тим часом ми знаємо, що Ленінізм є явище інтернаціональне, що має корені у всьому міжнародному розвитку, а не тільки російське. От чому я думаю, що це визначення страждає однобічністю».

Далі випливає ще один абзац «Інші говорять...», за ним – нова гіпофора: «Що ж таке, зрештою, ленінізм?», а потім – власне визначення ленінізму. Але вже у на веденому абзаці видна великовагова в'язкість сталінської риторики, її неквапливий хід. Упадає в око достаток плеоназмів. Після «частки правди» – «далеко не вичерпує всієї правди», «застосував» і «застосував», «чисто національним» – «чисто росіянином» – «тільки росіянином» і ін.

В області політичної символіки сталінська риторика і пропаганда повільно рухалася убік посилення консервативного початку й ослаблення початку «революційного». Оди і кантати сталінського років давали привід для зближення післявоєнної епохи з класицизмом. Утім, літературний класицизм не стільки харчував риторику загальними місцями, скільки сам харчувався ними і лише тиражував штампи. Характерна лексична замкнутість радянських од, особливо показовий у цьому відношенні поетична мова М. Ісаковского. У його добутках постійно повторюються слова «новий», «щасливий», «золотий», «рідний», «сталевий», «могутній». Спектр позитивних і негативних епітетів радянської епохи був дуже наочний.

Задача дидактики – виходячи із символіки як з аксіоми, упорядкувати картину світу і цю упорядковану картину дохідливо передати. Сталінська дидактика, однак, брала на себе і функції символіки. Виявлялося це в тім, що зона аксіом розросталася до цілих навчальних програм, а доказовість, навпроти, замінялася посиланням на авторитет.

Особливим дидактико-символічним документом був знаменитий «Короткий курс історії ВКП(б)». Цей курс – яскравий приклад сталінської риторики в області дидактики. Це всі ті ж неквапливі міркування, відлиті в афористичні формули. «Короткий курс» написаний з позиції сили. Між рядків почувається погроза на адресу єретичних відхилень, на адресу тих, хто розуміє життя по-іншому. «Короткий курс» – це свого роду дидактичне гіпнотизування населення.

Слабкою стороною радянської дидактики, що розхитує її, була необхідність сполучення революційної і консервативної концептуалізації життя, що проявилася, зокрема, у відношенні до класичної спадщини. Почалося зі скидання класики, у тому числі Пушкіна, «з корабля сучасності». У І.Ільфа й Е.Петрова є фейлетон про сімейну сварку між старим більшовиком і «старим піонером», якого учили в школі по новій програмі. Голова родини відсвяткував перемогу лише після того, як освіта ввійшла в більш-менш класичне русло. На початку, однак, були нові повороти вправо – і в ювілейний пушкінський рік, і в післявоєнний час.

Великим фактором ризику для комуністичної дидактики була так звана «діалектика» і «діалектична логіка». Суть дидактики в розгортанні доказів і погоджуванні фактів на основі аксіом. На практиці ж під впливом кампаній, що змінюються, і політичного лавірування логіка суцільно і поруч порушувалася і камуфлювалась словом «діалектика». Розвилося особливе мистецтво маніпулювання цитатами, що було засуджено самими ж марксистами, проте, продовжували широко користуватися. Цитати із самого Сталіна як вираження лояльності теж не сприяли посиленню дидактики. Антикультівська пропаганда і відсутність нових «класиків» остаточно розхитали радянську пропаганду.