Культура та побут населення України, Детальна інформація

Ролі в сватанні відрізнялися в залежності від того, наскільки консервативною була система землеволодіння та землекористування. При консервативній системі роль самих молодих була дуже незначною, адже в договорі йшлося не про любов молодих, а про “поле”, яке належало батькам.

Звичаєве право обмежувало укладання нерівних шлюбів, перш за все між багатими та бідними. І багаті і бідні неохоче віддавали дітей за нерівного.

Загальним правилом було, що невістка йшла у сім’ю чоловіка. Але в нерівних шлюбах зустрічався і випадок, коли бідний чоловік йшов у сім’ю жінки, на приймацтво. Приймацтво розрізнялося за причиною, існувало три його види — за бажанням, за волею батьків, за запрошенням. В першому випадку положення зятя було подібним до найманого працівника, нерівне в сім’ї. Зять не був головою в сім’ї, а тому ставлення до нього з боку громадськості було здебільшого зневажливим. В третьому випадку зятя запрошували найчастіше, коли не було голови сім’ї. Тоді ним ставав зять. Приймацтво за бажанням та за запрошенням найчастіше схвалювалося громадою.

До XVI століття панував громадянський шлюб, коли шлюб був дійсним після громадського весілля. Пізніше (з 1744 року) Синод затвердив указ, згідно з яким шлюб набував чинності тільки через вінчання.

Українська сім’я після одруження ділилася — оженившись, син ішов з дому і будував власний. Але для допомоги батькам один з синів ззалишався допомагати батькам. На Правобережжі залишався старший, на Лівобережжі — молодший. Інколи (коли у батька не було синів) залишалися і дочки. В разі передачі спадщини за договором (зараз він називається “договір довічного утримання”) батько сам визначав, хто з дітей залишається при ньому, обсяг обов’язків та долю в спадщині.

Висновок.

Матеріал виявився набагато цікавішим, ніж я вважав на початку написання роботи, і на превеликий жаль, значний його обсяг не вдалося вмістити в рамки цього реферату. Але, на мій погляд, викладений матеріал дає деяке поняття про життя та про громадський устрій українців-селян останні 500 років. Також дається маленький календар свят з описами, що за сучасної практики святкування народних свят допомагає розуміти витоки та зміст того чи іншого свята.

Література:

1. О.Воропай. Звичаї нашого народу. 1991

2. Ф.Вовк. Этнографические особенности украинского народа.

3. В.Горленко. Нариси з історії української етнографії.

4. О.Кравець. Сімейний побут та звичаї українського народу.

5. Культура і побут населення України. Під ред. В.Наулко.