Епоха відродження, Детальна інформація

Піфагора й Анаксагора, Демокріта, Діогена, Сократа, Ціцерона. Плотіна, Порфирія, Апулея і «князя філософів» Платона. Арістотель у цій плеяді посідає почесне місце, проте, зауважує Петрарка, «самого Арістотеля я вважаю найви-датнішим із людей, але — людиною».

Боротьба Петрарки за класичну латину проти «варварської» мови схоластичних трактатів, його пошуки нових пам'яток античної культури, прагнення досягти адекватного розуміння античних текстів стимулювали формування нової філософії Відродження. Від часів Петрарки філософ перестає бути тлумачем чужих книжок і стає творцем нових текстів. Сам текст перестає бути джерелом авторитетних цитат, незаперечної істини, а перетворюється на об'єкт історико-філологічного дослідження і критики.

Талановитий учень Салютаті П'єтро Паоло Варджеріо поклав початок пошукам гуманістів у галузі виховання й освіти. Основу морального виховання людини вони вбачають у суспільно-корисній праці: ледарство неприпустиме в досконалому суспільстві.

Гуманізм як головна течія в духовному житті епохи Відродження охоплював нові й нові його сфери. Цьому сприяли примноження джерел гуманістичної думки, знайомство наукових кіл із віднайденими гуманістичними творами римських, а потім і грецьких письменників, поетів, ораторів, істориків і філософів. Якщо в ранньому гуманізмі звучали більше епікурейські мотиви, то гуманізм флорентійської Платонівської академії (XV ст.), звернувшись до онтологічної проблематики, розширив полеміку проти схоластичної традиції і зробив саме християнство предметом переосмислення та переробки. Засновник і голова академії Марсілю Фічіно (1433—1499) та Джованні Піко делла Мірандола (1403—1494), чий світогляд був суголосний ідеям Платонівської академії, закладають основи християнського гуманізму. Флорентійський неоплатонізм ототожнює Бога з «загальною природою речей», відновлюючи таким чином пантеїстичні традиції в філософії.

Отже, гуманісти протиставляли вченню про нехтування світом принцип виправдання й обожнення прекрасного космосу. Мірандола так формулює це положення: «...Якщо позбавити всяку річ недосконалості, яку вона містить у своєму роді, і від частковості її роду, то те, що залишиться, буде Богом». Ці положення стали основою пошуків краси й гармонії світу в творчості майстрів Високого Відродження, в поезії XV — XVI ст., у численних трактатах і діалогах, присвячених любові.

Знайомство з ідеями Платонівської академії й особливо з поглядами Марсіліо Фічіно вплинуло на формування видатного гуманіста т. зв. Північного Відродження Еразма Роттердамсько-го (1469—1536). Творчо переробивши досягнення гуманітарних наук XV — початок XVI ст., Еразм Роттердамський (справжнє ім'я — Герхард Герхардс) став володарем дум освічених кіл суспільства в пору найвищого розквіту ренесансної культури, у переддень Реформації.

Літературна й наукова спадщина письменника величезна за обсягом, різноманітна тематично й жанрово. До неї входять «Адагії» — збірник латинських прислів'їв і сентенцій, перша книжка, що зробила ім'я Еразма відомим усій Європі, «Апоф-тегмата» — збірник висловів знаменитих людей античності, твори на морально-виховні, морально-філософські, педагогічні, філологічні, богословські теми, твори сатиричного змісту, трактати на захист миру, переклади з давньогрецької та римської літератури.

Еразм був пропагандистом гуманістичного ідеалу людяності й справедливості. Як і його великі сучасники Т. Мор і Ф. Рабле, ; він вважав, що людина створена доброю, що мати Природа наділила її благородними пориваннями, здатністю творити світле й прекрасне. Тому війна є порушенням гармонійного розвитку людини, великим лихом, що мусить зникнути з життя суспільства^Думки гуманіста з цього приводу яскраво викладені в творі «Війна мила тим, хто її не зазнав», у трактаті «Скарга Миру», в сатирі «Похвала глупоті», в багатьох листах.

У «Скарзі Миру» (1517 р.) Еразм нещадно таврує служителів церкви, які водночас проповідують любов до ближнього і благословляють насильство та розбій! «Як можна поєднувати шолом і митру? Що спільного в єпископського або пастирського посоха з мечем? Як можна вітати людей з миром і водночас кидати їх у найжорстокіші битви, вихваляти мир на словах, а насправді закликати до війни? Як можна, щоб ті самі вуста голосно славили миролюбного Христа і вихваляли війну?»

Сатира Еразма «Похвала глупоті» (1509), найвідоміша з його доробку, написана у формі пародійного панегірика й викриває вади феодального суспільного ладу. Тавруючи облудну побожність, що виявляється в надмірному культі ікон і читанні молитов, зловживання у відпущенні гріхів, гуманіст протиставляє їй «істинне християнське благочестя», яке вбачає справжній сенс християнства у дотриманні законів любові та милосердя, а не в сліпому й формальному виконанні зовнішніх обрядів.

Еразм Роттердамський розглядає християнство як завершення найкращих досягнень людської (і «язичницької») культури, як продовжувача античної духовної традиції] «Все, що язичники мужньо зробили, мудро сказали, талановито вигадали, винахідливо передали — все це приготував Христос для майбутньої своєї Республіки». Отже, «філософія Христа», тобто трансформована у відповідності з принципами ренесансного гуманізму християнська етика у Еразма Роттердамського переростає межі офіційного потрактування християнського віровчення. Він вибудовує систему моралі, що спирається на досягнення класичної давнини й — що особливо підкреслює гуманіст — функціонує у відповідності з природою. «Адже чим іншим є філософія Христа, яку він сам називає Відродженням, як не відновленням природи, одвічно створеною благою?» Бути філософом і бути християнином, сповідувати християнство і проповідувати «філософію Христа» означає одне й те ж: суворо дотримуватися природних правил моралі.

Гуманізм як ідеологія Відродження сформував нове ставлення до людської особистості, визнав індивідуальність однією з найцінніших людських якостей. «Реабілітація» природи означала підхід до неї як до об'єкту наукового дослідження й початок розвитку нового природознавства на основі нової методології. Гуманістична педагогіка сприяла формуванню нового типу людської особистості — багатобічної, вільної, незалежної від догм і традицій, із розвинутим почуттям власної гідності у стосунках із сучасниками й попередниками в історії. Чималою мірою вплинув християнський гуманізм, особливо Еразма Роттердамського, на європейську культуру XVI ст.

КУЛЬТУРА ВІДРОДЖЕННЯ

PAGE 1