Розвиток освіти в Україні, Детальна інформація

У 1615 р. була заснована Киiвська братська школа. Органiзаторами братства та засновниками школи були киiвськi мiщани, вченi Захарiя Копистенський, Тарасiй Земка та Памло Беринда. Навчання тут проходило за таким же принципом, як i у Львiвськiй братськiй школi. На початку ХVII ст. в Украiнi почали виникати єзуiтськi школи. Перша з них була створена в Ярославi (1575 р.), потiм у Львовi та Луцьку (1608 р.), Києвi (1615 р.), Кам'янцi-Подiльському та Острозi (1624 р.), Уj- городi (1646 р.) та в iнших мiстах.

0

4

u

>

>

е вiдводилось латииськiй мовi, на якiй i велося навчання. У IV - V класах вивчали риторику i дiалектику. Випускники езуiтських шкiл вмiли вести дискусii з протестантами та православними. Валивим осередкоам освiти i наукових знань на Украiнi була Киiвська колегiя, яка утворилася в 1632 р. внаслiдок об'єднання, Киiвськоi та Лаврськоi братських шкiл П. Могилою. За своєю структурою вона мала сiм класiв: пiдготовчий (елементарний), три молодших i три старших. У пiдготовчому i мо- лодших класах вивчались церковнослов'янська, книжна украiнська, польська, латинська i грецька мови. Пiзнiше до програми було включено

вивчення захiдноєвропейських мов. У старших класах вивчались поетика, риторика, фiлософiя i частково богослов'я. Учнi колегii отримували знання i з iнших предметiв.

За рiвнем викладання та глибиною наукових знань, що iх отримували учнi, Киiвська колегiя була близькою до захiдноєвропейських унiверси- тетiв. У нiй викладали вiдомi вченi та громадськi дiячi, педагоги з фiлософii - Iсая Козловський, поетики - Антонiй Пацiєвський, риторики Сильвестр Косов.

У першiй половинi ХVII ст. Киiвська колегiя стала своєрiдним центром розвитку наукових знань на Украiнi, навколо неi згуртувались найкращi науковi та лiтературнi сили. Викладачi колегii зробили помiтний внесок у розвиток вiтчизняноi фiлософськоi та iсторичноi науки. У 30 - 40-х роках ХVII ст. фiлософiю у колегii викладав Йосип Кононович-Горбацький, фiлософськi погляди якого базувались на стихiйно-матерiалiстичному сприйняттi свiту. Його iдеi стримали даль-ший розвиток у фiлософських курсах iнших викладачiв, зокрема Iно-кентiя Гiзеля. Прочитаний ним курс психологii свiдчив про частковий вiдхiд автора вiд середньовiчноi схоластики, баjання пояснити мож-ливiсть пiзнання людського розуму з позицiй сенсуалiзму.

Одночасно з фiлософською думкою розвивалась iсторична. Пiдвищений iнтерес до iсторичного минулого свiдчив про рiст нацiональноi самосвiдомостi украiнського народу, що позначилося на пiднесеннi нацiонально-визвольноi боротьби проти панування шляхетськоi Польщi.

Багато мiсця в iсторичнiй лiтературi того часу вiдводилось козацтву, яке в кiнцi ХVI - на початку ХVII ст. перетворювалось у важливу суспiльно-полiтичну силу, котра боролась за соцiальне та нацiональне визволення украiнського народу.

На фонi духовноi культури украiнського народу видi- ляється пос-тать визначного церковного i культурного дiяча, теолога i реформато-ра, вченого та органiзатора украiнськоi вищоi школи Петра Могили (1597 - 1647 рр.). Вiн був нащадком молдавськоi княжоi династii, спорiдненоi з украiнськими i польськими аристократичними родами.

П. Могила виховувався в Украiнi пiд керiвництвом учителiв Львiвсь-коi братськоi школи. Вищу освiту одержав у Захiднiй європi, де студiював теологiю. Як архiмандрит Києво-Печерськоi лаври, вiн 1627 р. був висвячений на єпископа у Львовi, потiм протягом чотирнадцяти рокiв перебував на посадi киiвського митрополита. Його дiяльнiсть охоплює щирокi сфери церковного i культурного життя того перiоду iсторii Украiни, який по праву можна назвати \ Могилянською добою. Вiк є автором ряду книг (<євангелiє учительне>, 1616 р.; <Анфо-логiон>, 1636 р.), численних полемiчних проповiдей.

П. Могила, будучи архiмандритом Києво-Печерського монастиря, у

1629 р. склав <Лiтургарiон або Служебник>, в якому подана текст лiтургii та iнших молитв i обрядових звичаiв, властивих тiльки ук- раiнськiй церквi. Разом з iгуменом цього ж монастиря I. Трохимовичем П. Могила був спiвавтором епохального твору цiєi доби <Православне iсповiдання вiри>. Даний катехiзис подає основи вiри православноi церкви, очищеноi вiд чужих впливiв. За проведену роботу П. Могила був нагороджений ступенем,доктора богословських наук. Цей твiр був поширений такоj i серед неправославних християнських народiв, а в Украiнi залишився єдиним пiдручником у навчаннi вiри аж до ХIХ ст. Крiм того, П. Могила був автором <Требника>, в якому описаний порядок богослужень, зв'язаних з рiзними обставинами: на випадок недуги, неврожаю, посвячення новоi хати тощо.

П.Могила доклав багато зусиль для пiднесення Киiвського Богояв- ленського братства. Вiн провiв реформу Киiвськоi братськоi школи на зразок захiдноєвропейських колегiй i з того часу вона стала називатися Києво-Моги лянською академiєю. Навколо академii вiн згуртував виз- начних учених-тєологiв. Столицю Украiни Киiв називали тодi Могилянськими Атенами. За рахунок прибуткiв монастирiв П. Могила органiзував перебудову церкви Киiвськоi Софii i Спаса та провiв розкопки руiн Десятинноi церкви. Вiн також здiйснив заходи для канонiзацii всiх печерських угодникiв .

Освiта i шкiльництво в Украiнi тiсно пов'язанi з розвитком дру-карськоi справи. Епохальний винахiд друку в європi започаткував нiмецький винахiдник Й. Гутенберг, який в 40-х роках ХV ст. розробив технологiю друкарського процесу. Вiн винайшов спосiб виготовлення друкарських форм iз застосуванням рухомих лiтер i сконструював дру-карський прес. Цей винахiд швидко поширився на всi краiни Захiдноi європи. В ХV ст. першi друкарнi виникають у великих слов'янських мiстах - Празi та Краковi, а з початком ХVI ст. - на украiнсько-бiло-руських i литовських землях.

Точна дата початку книгодрукування на украiнських землях нам невiдома. Дослiдники тривалий час дотримувались думки, що першою друкованою книгою був <Апостол>, виданий у Львовi Iваном Федоровим у 1574 р. Разом iз Петром Метиславцем вони заснували у 1564 р. друкарню в Москвi, де видали <Апостол>, а в 1565 р. <Часовник> для церковних потреб. Однак дiяльнiсть першодрукарiв у Москвi тривала недовго. Пе-реслiдуванi властями свiтськими i духовними, вони змушенi були виiха-ти у Велике князiвство Литовське. Тут у маєтку литовського гетьмана Г. Ходкевича, потомка давнього украiнського роду, в м. Заблудовi дру-карi видали у 1568 - 1569 рр. <(євангелiє учительне> i <Псалтир>. Пiсля того iх дороги розi- йшлися: Петро Метиславець переiхав до Вiльна i з допомогою мiщан Кузьми та Луки Мамоничiв вiдкрив друкарню, де було видано <євангелiє> (1575 р.) i <Псалтир> (1576 р.). В свою чергу, Iван Федоров у Заблудовi опублi- кував <Псалтир з часосновцем> (1570 р.). На цьому Заблудiвська друкарня припинила свою дiяльнiсть. Наприкiнцi 1572 р. Iван Федоров переiхав до Львова - важливого на той час економiчного i культурного центру Украiни. Тут за допомогою мiщан вiн заснував друкарню i 1574 р. видав <Апостол> i <Буквар> (<Азбуку>). Вихiд у свiт <Апостола> - знаменна подiя в iсторii ук- раiнськоi культури. Дана книга сприяла розвитковi украiнського письменства, яке вiдiграло важливу роль у захистi украiнськоi нацiональноi церкви i нацiональноi справи взагалi. Наприкiнцi львiвського видання <Апостола> I. Федоров помiстив герб Львова i свiй власний герб, що був своєрiдним екслiбрисом знаменитого друкаря. У пiслямовi до <Букваря> вiн писав, що мав намiр подбати i про видання iнших потрiбних книг. Це йому вдалося здiйснити за допомогою князя К. Острозького в м. Острозi. Вiн надрукував - <Буквар> (1578 р.) для потреб заснованоi там школи, <Бiблiю> (1581 р.) - перше повне видання слов' янською мовою. Повернувшись до Львова в 1582 р., друкар через ряд матерiальних ускладнень не змiг продовжувати друкарсько-видавничу дiяльнiсть. Iван Федоров помер 15 грудня 1583 р. i був похований на територii Онуфрiiвського монастиря. На його могилi вдячнi львiвськi мiщани встановили надгробок з написом: <...друкованiє занедбалое обновил>. Мiсце поховання i надгробок не збереглися, а напис дав пош-товх для виникнення нових гiпотез про iснування книгодрукування на Украiнi до Iвана Федорова.

Одна iз таких гiпотез пов'язана з iменем львiвського мiщанина Стефана Дропана, який у 1463 р. вiдновив Опуфрiiвський монастир, зас-нований ще князем Левом Дациловичем. У документах ХVII ст. є згадка про те, що у 1460 р. С. Дропан подарував монастиревi власну друкарню.

Цю гiпотезу пiдтримуе сучасний дослiдник iсторii книгодрукування в Украiнi 0. Мацюк. Документальнi данi про це знайдено у книжкових фондах василiанських монастирiв Центрального Державного Iсторичного Архiву у Львовi. Незважаючи на вiдсутнiсть дофедорiвських старод-рукiв, гiпотеза про початок книгодрукування в Украiнi до I. Федорова має право на iснування.

Слiдом за львiвською та острозькою друкарнями 6ули органiзованi й iншi, якi дiяли не лише у мiстах (Киiв, Рогатин), але й в селах при монастирях (Крилос, Стрятин, Почаiв, Угерцi) .

Значний внесок у розвиток книгодрукування зробили С.Будзина, Т. Земка, Я. Шелiга, С. Рогаля, мандрiвний друкар П. Людкевич та iн. Cеред стародрукiв у ХVI ст. з'явились численнi твори украiнською мо-вою, а також переклади з пiвденно-слов'янських оригiнальних творiв. Визначною пам'яткою перекладноi лiтератури є <Пересопницьке євангелiє>, перекладене з болгарськоi мови на слов'яно-руську Михайлом Василевичем iз Сянока (1556 - 1561 рр.). Дана книга знаменита тим, що вона є найкращим зразком украiнськоi мовi того часу i особливо сла-виться своiм винятковим мистецьким оформленням.

 Використана література:

Дорошенко Д. I. Нарис iсторii Украiни, Львiв, 1991.

Крип'якеиич I. П. Iсторiя Украiни, Львiв, 1990.

Огiєнко I. Украiнська культура. 1991.