Письменники української діаспори (Василь Барка), Детальна інформація

Біліє голос, вищий від планет.

-і я спішу, ріка,

ні райдуга не наріка-

через грозу біжу,

первоцвіт променів, грому межу.

Ні срібний мак не наріка:

крізь смерть-ріка.

Біліє голос, дужчий від скорбот...

-птахи в вікні веселок

пісні з огнів прядуть...

Якби в подібних творах дошукуватись буквалістичного змісту-це означало б просто цих творів не сприймати, бо мова уявлень, асоціацій, натяків, штрихів не може бути дослівною, вона в кожного своя.

Барка-майстер контрастів. Саме з їх допомогою він досягає особливого художнього ефекту: зорової відчуттєвості описуваного та його часом аж вражаючого драматизму. Барка часто протиставляє асоціативне біополе одного образу такому ж біополю іншого,але це, так би мовити, один варіант його художнього мислення. Інший складніший і значно ефективніший,-коли вже протиставляється не образ образові, а якась окрема ситуація-ідилічне трагічному, як, наприклад, у вірші “Рай”:

Моляться соняшники.

Грім на хмарі Біблію читає...

тополя пошепки: страшний який

твій плач, Ісаіє!

Моляться соняшники.

Голодна мати немовля вбиває...

тополя закричала: он який

мій рай, Ісаіє!

До речі, тема голоду, того реального голоду на Україні 1932-1933 років,-це найболючіша сповідь В.Барки,якій він, крім поетичних творів,

присвятив великі епічні полотна-романи “Жовтий князь” та “Рай”.

Настане час і українське літературознавство вивчатиме творчість В. Барки в усіх її параметрах, у тому числі й версифікаційному, і, певна річ, говоритиме, що його двотернарна строфа тісно в’яжеться з тернарною строфою Павла Тичини, як і говоритиме про багатство новаторських стильвих прикмет його вірша.

Василь Барка, безперечно, один із найбільших поетів діаспори. На жаль, у нас його твори досі не друкувалися. Але хіба це перший випадок, що українці у світі дивували світ величністю своїх творінь?! І, до речі, високих і найвищих вершин сягали не тільки митці, а й ті, що вершили свій труд у будь-яких інших сферах: науці, політиці, бізнесі, спорті. Вдома, на їх Батьківщині, про них знати не годилося. Не годилося, бо вони жили по той бік океану, бо вони... Дуже багато було цих різних підрядних “бо”. Не хочеться про них згадувати. Не хочеться,хоч, безперечно, треба. Треба “переступати” через муки свого сумління і каратися за свою необачність і безпринциповість. Якщо ми вміли відмовитися навіть від митця всесвітньої слави Олександра Архипенка, то нині мусимо вміти робити протилежне:повертати Україні славу її синів. Мусимо вміти повернути на рідну землю велику, розмаїту і дивовижну творчість Василя Барки.

PAGE

- PAGE 5 -