Вступ Румунії у Першу світову війну на боці Антанти як наслідок Брусиловського прориву, Детальна інформація

Дніпропетровський технікум

зварювання та електроники

ім. Є.О.Патона

РЕФЕРАТ

з Всесвітньої історії

на тему: “Вступ Румунії у Першу світову війну на боці Антанти

як наслідок Брусиловського прориву”

студентки групи БНК-01 1/9

Четвертакової Катерини

Дніпропетровськ

2001р.

План:

1.Причини початку наступальних операцій на Східному фронті

2.Оригінальний план наступу генерала Брусилова

3.Бойові дії на Південно-Західному фронті

4.Наслідки Брусиловського прориву

5.Вступ Румунії у війну на боці Антанти

Література

1.Причини початку наступальних операцій на Східному фронті

До осені 1915р. за російськими арміями залишилися величезні території - Польща, Литва, Галичина, частина Білорусії. Через рік після початку "великого відступу" 1915 року колишній "снарядний голод" відійшов у минуле. Тільки весною 1916р. завдяки посиленій роботі воєнної промисловості російським арміям вдалося заповнити недолік патронів і снарядів. Бойовий настрій на фронті, що тепер добре забезпечувався, трохи піднявся. Правда, на війська гнітюче подіяли довгі місяці нерухомого стану на тих самих рубежах, та зрадницька бездіяльність союзників під час страшного “великого відступу”.

У грудні 1915 року в Шантил"ї відбулася міжсоюзна конференція, на якій було вирішено почати наступ проти Німеччини і з заходу і зі сходу в середині червня 1916 року. Головний удар повинен був наноситися союзниками в районі ріки Сомма. Але плани швидко змінилися: у лютому німці зненацька завдали найсильнішого удару по союзниках біля Вердена. Англо-французи стали вимагати допомоги від Росії. У відповідь на цю вимогу, незважаючи на весняні розталь і бездоріжжя, російські війська Північного і Західного фронтів відразу ( на початку березня ) перейшли в наступ в районі Двінська й озера Навочь. Ця операція була наспіх організована і підготовлена, тому погано проведена. На думку генерала Денікіна, вона просто "захлинулася в бруді".

Атаки російських військ продовжувалися до 15 березня, але привели лише до тактичних успіхів. У підсумку цієї операції російські війська понесли великі втрати, але відтягнули на себе значну кількість німецьких резервів і цим полегшили положення французів під Верденом. Французські війська дістали можливість перегрупуватися і підсилити оборону.

Атаки на Верден тимчасово припинилися. Але незабаром настав інший критичний момент для союзників, і знову посипалися наполегливі вимоги російської допомоги. Цього разу не тільки заклик, але навіть лемент розпачу йшов з Рима.

Навесні 1916 року австрійці перекинули великі сили з російського фронту на свій фронт проти Італії. Розбивши Італійців у середині травня в Трентино, вони рушили в загальному напрямку на Верону. Передбачаючи катастрофу, італійське командування за підтримкою французького генерала Жофра стало вимагати, а потім благати Ставку негайно почати наступ проти Австро-Угорщини, щоб відвернути на себе австрійські сили з італійського фронту.

Операція російського головнокомандування, запланована на літо 1916 року, передбачала перехід у наступ і атаку германо-автрійських військ арміями всіх трьох фронтів. Головний удар повинні були наносити війська Західного фронту. Північний і Південно-Західний фронти повинні були наносити допоміжні удари і тим сприяти військам Західного фронту в їхньому наступі на головному напрямку. Північному і Західному фронту в цій операції нічого домогтися не удалося, зате «допоміжна» атака на Південно-Західному фронті мала несподіваний успіх.

Генерал Олексій Брусилов, незадовго до цього призначений головнокомандуючим Південно-Західним фронтом, запропонував прорвати оборону супротивника не на вузькій ділянці фронту, а на всьому протязі фронту. Такий новий прийом здавався незвичайним і навіть зухвалим. Проте атака майже по усьому фронті удалася, і стала відома під іменем «Брусиловського прориву ».

2.Оригінальний план наступу генерала Брусилова

Командуючий Південно-Західним фронтом розробив оригінальний план проведення наступу фронту. Він наказав у кожній армії й у деяких корпусах вибрати по одній ділянці прориву і негайно приступити на них до земляних робот по зближенню із супротивником. У результаті підготовки атака повинна була початися в 20-30 місцях. Ворог позбавлявся можливості визначити напрямок головного удару. Нанесення головного удару покладалося на 8-у армію, як на найближчу до Західного фронту, іншим арміям ставилася задача атакувати супротивника, що знаходиться перед ними, здійснюючи удари на напрямках, обраних командуючими арміями. У підготовчий період багато уваги приділялося розвідці оборони супротивника, інженерному забезпеченню атаки, бойовій підготовці і тренуванню особового складу, скритності проведення підготовчих заходів. В основу проведення операції фронту був покладений принцип раптовості.

Замість того, щоб сконцентрувати свою атаку на невеликій ділянці і дати можливість ворогу направити туди на виручку свої резерви, Брусилов - одночасним ударом по широкому фронті - планував домогтися прориву лінії оборони в декількох місцях. "Ця форма прориву, - за словами одного з його учасників, - мала ту перевагу, що позбавляла супротивника можливості визначити місце головного удару і маневрувати резервами; тому наступаюча сторона могла цілком застосувати раптовість удару, сховавши свої наміри, і тримати скованими сили супротивника на усьому фронті під час операції".

Оригінальність операції Південно-Західного фронту полягає в тім, що в ній були вперше застосовані нові форми оперативного мистецтва по прориву позиційної оборони. Був організований і здійснений прорив на широкому фронті одночасно чотирма арміями, що наносили фронтальні удари на декількох операційних напрямках, що злилися в наслідку в загальний прорив австро-німецького фронту. Уперше була проведена фронтова наступальна операція, здійснювана спочатку чотирма, потім п'ятьма, а згодом шістьма арміями, що скінчилась зломом оборони на всю її тактичну й оперативну глибину. У розвитку російського оперативного мистецтва і тактики під час першої світової війни, а також у розвитку світового військового мистецтва ця операція є найважливішим етапом, що поклав початок розвитку нових оперативно-стратегічних форм. Нові форми прориву позиційної оборони, застосовані Південно-Західним фронтом, намітили шляхи виходу оперативного мистецтва з цього тупика, у якому вона виявилося в позиційний період першої світової війни.