/  
 ДОКУМЕНТІВ 
20298
    КАТЕГОРІЙ 
30
Про проект  Рекламодавцям  Зворотній зв`язок  Контакт 

Народний рух в Україні (кінець XVI ст. - початок XVII ст.), Детальна інформація

Тема: Народний рух в Україні (кінець XVI ст. - початок XVII ст.)
Тип документу: Реферат
Предмет: Історія України
Автор: фелікс
Розмір: 0
Скачувань: 1457
Скачати "Реферат на тему Народний рух в Україні (кінець XVI ст. - початок XVII ст.)"
Сторінки 1   2   3  
Національний Технічний Універсітет України

“Київський Політехнічний Інститут”

Факультет Інформатики та Обчислювальної Техніки

Історія України

ТЕМА: Народні рухи в Україні (кінець XVII ст. – перша половина XVII ст.)

ВИКОНАВ:

ПЕРЕВІРИВ:

КИЇВ–2001 Посилення феодального гноблення.

Козацько-селянські повстання.

Наприкінці XVI ст. боротьба українського козатства й селянства проти кріпосницького, національного і релегійного гніту посилилась. Поглибилися суперечності між козаками й шляхтою, оськільки наступ магнатів і панства на Південно-Східне Придніпров’я Брацлавщину ставив під загрозу саме існування козацтва. Не стояли осторонь антифеодальних виступів і міщани. Свідченням цього є повстання в Білій Церкві 1589 р., від жителів якої князь В.-К. Острозький зажадав повинностей і покори, незважачи на Магдебурське право, дароване їм королем. Повстання було придушене об’єднаними силами шляхти всього Кихвського воєводства.

Особливого розмаху набула антифеодальна і антирелегійна боротьба з наступом католицизму на Україну і підготовкою до Брестської унії на початку 90-х років XVI ст. Перше велике антифеодальне повстання розпочалося 1591 р. і тривало до1593 р. У повстанні взяли участь і міщани. Очолив його К. Косинський (?–1593) – шляхтич родом із Підляшшя. В 1586 р. він втупив до козацького війська де з часом обіймав важливі військові посади. У 1591 р. Косинський став запорозьким гетьманом.

Наприкінці 1591 р. запорожці під проводом Косинського разом із реєстровими козаками прийшли під Білу Церкву – резиденцію і замок Я. Острозького, який незадовго до цього відібрав у Косинського землі, отримані ним за службу короні. Так розпочалося народне повстання, що охпило Волинь, Брацславщину і Київщину. Косинський захопив Білу Церкву, Переяслав, Трипілля. Протягом 1592 р. повсталі нападали на панськи маєтки. До повсталих приєднувалися міщани, дрібна православна шляхта.

На початку 1593 р. кілька тисяч повсталих вирушили на Волинь, де біля містечка П’ятка (нині село Чуднівського району) 23 січня вони зустрілися добре озброєним загоном В.-К. Острозького. Повстанці на лютому морозі майже тиждень відбивали атаки ворогів, однак зазнали поразки. Реєстрових козаків, які взяли участь у повстанні, змусили присягнути на вірність королю, поставили вимогу не йти походами “на волость” і скинути Косинського з гетьманства.

Почалося переслідування повсталих. На Запоріжжя відступив із своїм загоном і сам Косинський. Він звернувся по допомогу до уряду Росії. Скрутне становище Росії, зумовлене господарською розрухою і війною зі Швецією, завадило активному втручанню Россії у події в Україні. І все ж Російський уряд у березні 1593 р. надіслав на Дон грамоту з вказівкою донським козакам допомагати Косинському.

У травні 1593 р. двотисячний загін козакв на чолі з Косинським вирушили під Черкаси, де обложив місцевого старосту О. Вишневецького і змусив його пообіцяти вільний перехід із Січі в міста і села і звидти на Січ. Під час переговорів із Вишневецьким Косинського було підступно вбито. Далі повстанці Київщини пішли походом на Київ і оточили його, проте звістка про напад татар на Січ змусила козаків повернути на Запоріжжя.

Невдовзі вибухнуло повстання під проводом С. Наливайка (?–1957). Народився він у родині галицького кушніра. Магнатську сваволю спізнав змалку, коли його батька вбили слуги пана А. Калиновського, перед тим відібравши землю. Разом із братом Дем’яном, у майбутньому відомим ученим-філософом і писменником, Сиверин навчався в Острозькій академії. Дем’ян став священиком придворної церкви князя В.-К. Острозького. А Сиверин подався в козаки, воювати проти татар і турків, ходив до Молдови й Семиграддя. Повернувшись до Острога, вступив на службу до князя В.-К. Острозького.

У 1594 р. волоський воєвода Міхай Хоробрий почав боротьбу проти турків, чим скорилися польські магнати, щоб втрутитися в справи Молдови і посадоаити на молдовський трон свого ставленика Єремію Могилу. Наливайко запропонував князеві Острозькому створити загін козаків для захисту Брацславщини від татар, яких турецький султан послав у Молдову через Поділля. Острозький дав згоду. А вже на весні 1594 р. кілька тисяч “охочого” козацького війська налаштувалися до походу, що почався в травні 1594 р. наступом проти татар, які щойно з’я вилися на Поділлі. Козаки переслідували їх аж до Молдови.

Водночас Наливайко закликав до боротьби проти Польської шляхти. Запорожці й реєстрові, що були на Січі, приєдналися до Наливайка та обрали наказним гетьманом Григорія Лободу. Шляхта Брацлавського воєводства намагалася розправитися з “охочими” козаками Наливайка, але успіху не мала. Визвольний рух поширився на всю Брацлавщину. Повстанці захопили місто Бар – одну з найбільших фртець на Поділлі, Вінніцю. На початку 1595 р. від шляхти було очищено значну частину Брацславщини, Подільського воєводства. Навесні того ж року загін на чолі з Наливайком вирушив на Луцьк, а потім до Могильова в Білорусію, щоб підняти на боротьбу селян, а загони Лободи і Шаули пішли на Південне Подніпров’я з метою очистити його від шляхти, а потім, підвшися в гору Дніпром, з’єднатися з Наливайком.

Загін Наливайка успішно просувався, відбиваючи наскоки шляхти. Він здобув міста Староконстантинівськ, Луцьк, Кременець, восени 1595 р. Слуцьк, а через кілька днів – Бобруйськ. Наприкінці листопада його військо взяло Могильов. Народні повстання охопили всю Східну Білорусію. Війська Лободи захопили Черкаси, Канев, а козаки Шаули – Київ та пішли в Білорусію, де захопили Пропойськ (на річці Сож). На захоплених землях повсталі ліквідували владу старост, громили прибічників в унії.

Тоді ж, у літку 1595 р., поляки посадили на молдовський трон свого ставленика Є. Могилу, що створило загрозу для повсталих. Проти них ладні були виступити і литовські пани під проводом литовського гетьмана Х. Радзивілла, і польські магнати. А тим часом становище повсталих у Білорусії ускладнилось, і наливайко після розгрому під Могильовим військ воєводи М. Буйвиди все ж вирішив злишити місто, оскільки від Лободи і Шаули не було вістей. Козацький отаман вирушив в Україну.

У січні 1596 р. його вояки дійшли до села Прилуки поблизу річки Сині Води (Синюха), де їх наздогнала кіннота Жолкевського. Зав’язався бій. Наливайківці переправились на лівий берег річки, попробивавши в кризі ополонки, в яких тонула польська кіннота. Тих, хто вцілів, повсталі розстрілювали з берега. Наливайко здобув перемогу.

На початку березня 1596 р. Наливайко дістався Дикого Поля, а потім і Білої Церкви. Лобода ж виступив у переговори з Жолкевським, оскільки, як представник старшин, не бажав порушення шляхетських порядків, умовив реєстрових козаків не штурмувати фортецю, але козаки, збагнувши, що Лобода уникає з’єднання з Наливайком, на козацькій раді скинули Лободу з гетьманства та обрали гетьманом Шаулу.

У березні загони Наливайка й шаули об’єдналися під Білою Церквою та захопили з боєм саму фортецю. До Білої Церкви підходили основні сили Жолкевського. Повстанці відійшли на північ Київщини. 23 березня зав’язався бій з польською кіннотою, в якому було поранено Наливайка і Шаулу. Повстанці змушені були відійти до Києва, де залишився з невеликим загоном Наливайко. Основні сили повсталих пішли на Переяслав. Саме там на початку травня зосередилося понад 10 тисяч біженців і серед них – майже 3 тисячі козаків, у т. ч. й Наливайко, який непомітно зумів прибути з Росії. За 100 верст від її кордонів війська жолкевського оточили табір повстанців і тримали їх в оточенні два тижні. Хвороби, нестача продуктів та боєприпасів спричинили сутички між реєстровими і нереєстровими козаками. Лобода знову почав таємні переговори з польським гетьманом, за що був страчений козаками.

25 травня (4 червня) 1596 р. почався обстріл позицій повстанців. Вночі 28 травня прибічники страченого козаками Лободи (в основному старшини) оточили ставку Наливайка; перебивши варту. Наливайка схопили. Його та інших козацьких ватажків привезли до Варшави, де у квітні 1597 р. після страшних тортур стратили.

Сейм 1596 р. виніс рішення про “поголовне викорінення козаків” .Значно посилився феодально-кріпосницький гніт. Народ руський (тобто український) на сеймі було оголошено віроломним, бунтівливим і засуджено на рабство. Українську шляхту було позбавлено права обиратися на державні та військові посади, названо холопами. Заборонялося збиратися гуртами. Православні храми силою перетворювали на уніатські. Церкви парафіян, які не погоджувалися на унію віддавали в оренду євреям. Так унія почала наступ на духовність і свободу українського народу, що спричинило нове повстання під проводом П. Сагайдпчного. Народився у селі Кульчицях поблизу Самбора у шляхетській родині. Навчався в Острозькій школі. Після брестського сбору (1596) зайняв антиуніатську позіцію, про що свідчить його твір “Пояснення про унію”. Згодом пішов на запоріжжя. Брав участь у походах проти Туреччини і Кримського ханства.

Сагайдачний розробив і вдосконалив козацьку тактику морського бою, що посилювало можливості козаків у боротьбі проти татар і турків. Успішними були походи під його керівництвом 1605, 1606 рр. З моря козаки навіть атакували Варну і захопили її разом із турецькими галерами. Д. Яворницький, видатний історик козаччини, писав: “Дивна смілвість, швидкість усіх цих козацьких походів на Крим і Туреччину перевершують будь-які описи. Вони можуть бути пояснені тільки тим, що на чолі козаків стояв такий унікальний прводир, яким був Петро Конашевич-Сагайдачний”.

Особливо успішними були походи козаків 1616 р. на Кафу – основний невільничий ринок у Криму, потім на Сіноп, Трапезунд (штурм цієї фортеці відбувся блискавично, що вможливило визволення з полону багатьох невільників).

Сагайдачний відомій і як дипломат, що мав успіх в організації антитурецького союзу.

Не можна не погодитись з оцінкою сагайдачного деякими істориками як “польсько-шляхетського угодовця”. Стосоно Польщі він проводив чітку і послідовну політику, обстоюючи інтереси козацтва та української людності.

Та над усе уславився Сагайдачний своєю послідовною боротьбою проти унії та католицизму на українських землях. Тут його союзниками були православне духовенство, частина української шляхти і народні маси України. Саме Сагайдачний з усім двадцятитисячним Військом Запорізьким вступив до Київського (Богоявленського) Братства, яке було організуючою силою антиуніатської боротьби і водночас – культурним центром України. Як зазначав І. Крип’якевич, “найбільшим ділом Сагайдачного було поєднання козацької політики зі стремлінням української інтелегенції. Сагайдачний, як мало хто з його учасників, поєднував у своїй особі тенденції двох найактивніших груп українського громадянства – козаччини і міщансько-духовної інтелегенції”.

Сторінки 1   2   3  
Коментарі до даного документу
Додати коментар