Українські національні свята, Детальна інформація

м. Луганськ

2001 р.

Основу святкового календаря складав 12-місячний рік. Він був пов'язаний з трьома сонячними фазами: зимовим і літнім сонцестоянням, а також літнім рівноденням. Найхарактернішим атрибутом свят було запалення священного "живого" вогню, який добувався тертям.

Християнство прийшло на Русь із Візантії, маючи свої власні традиції й ретельно розроблений культ. Насаджуючи свій літургічний календар подій "священної історії", християнська церква намагалась викорінити "богомерзькі" традиції язичницьких вірувань та обрядів. Цей процес релігійного двоборства затягнувся на довгі століття і не увінчався остаточною перемогою православ'я. І зараз у багатьох дійствах, приурочених церковним святам, можна впізнати пережитки стародавніх язицьких традицій. На Поділлі язичницька обрядовість мала глибоке і міцне коріння.

В календарі подолян не було чітких розмежувань між зимовими, весняними, літніми та осінніми сезонами. Кожен з них логічно переходив в наступний, створюючи замкнений цикл вічного кругооберта природи, чергування періодів роботи і відпочинку. Найсприятливішим для селянського дозвілля був зимовий період, особливо насичений різноманітними звичаями та обрядами.

Святом, коли "вводиться літо в зиму", на Поділлі вважали Введення (21 листопада за старим стилем). З ціїю датою пов'язано чимало прикмет, прогнозів і магічних звичаїв. Характерним звичаєм Введення був прихід першого відвідувача - "полазника". В основі його лежить "магія першого дня" - віра людей в щасливу або нещасливу прикмету. На Введення не заходила першою до хати жінка або дівчина - це могло принести нещасття. Проте візит чоловіка обіцяв щастя і добробут. "Магії першого дня" дотримувались і в інші свята (на Миколи (6 грудня), на Ганни (9 грудня) та на Різдво (25 грудня)).

Своєрідною репетицією різдвяно-новорічних святок служили вечірні зібрання молоді, що розпочинались восени. Наступало відносне затишшя перед новим аграрним сезоном. Ці зібрання на Поділлі називалися: "вечорниці", "досвітки", "редути" тощо. У будні дні на вечорницях переважно працювали. Зібравшись до однієї хати, кілька дівчат м'яли коноплю, пряли, шили, вишивали тощо. Одноманітна робота скрашувалась співом пісень, різними оповіданнями і жартами. Нерідко на ці зібрання приходили і парубки. Вони сукали мотузки, лагодили кінську упряж або просто грали в карти і залицялися до дівчат.

Святкові, або великі вечорниці були присвячені веселощам, іграм, музикам, обрядовим церемоніям і забавам. Такі молодіжні розваги відбувалися і в дні Катерини (24 листопада) та Андрія (30 грудня). Невід'ємним компонентом їх було всіляке ворожіння, насамперед ворожіння про шлюб.

В багатьох селах Східного Поділля на свято Катерини дівчата різали гілки вишні, ставили їх в воду чи в землю на покуті. Якщо вони розквітали до Різдва, то це передвіщало скорий шлюб. У такий же спосіб іноді ворожили про здоров'я. Досить поширеним був звичай "закликання долі чи судженого". В день Катерини дівчата закликають долю, а на Андрія доля показує їм свої дари. Дівчата, зібравшись в одній хаті, варили кашу з пшона і маку і по черзі вилізали на ворота, говорячи при цьому: "Доле, ходи до нас вечеряти". Були й інші способи "закликання Долі". Іноді на Поділлі дівчата збирались на узліссі. Коли хтось обізветься далеко, то й доля далеко, а коли близько, той доля недалеко.

Особливим розмаїттям вирізнялись ворожіння, приурочені до дня Андрія. Один з цікавих прийомів любовної магії - "засівання конопель" (іноді замість конопель використовувався льон або мак). У найглухішому кутку двору (біля криниці або дровітні) дівчина в темряві засівала жменю насіння. Потім, зігнувшись так, щоб її спідниця чи фартух торкалися землі, дівчина кілька разів обходила засіяне місце, "волочачи коноплі". Всі ці дії супроводжувались приказкою:

Андрію, Андрію!

Я на тебе льон (коноплю) сію,

А запаскою волочу,

Бо я заміж хочу.

Дай же, Боже, знати,

З ким весілля грати.

На всій території Поділля була поширена андріївська гра "кусати калиту". Калитою називали великий корж, обмазаний медом або підсолоджений цукром, який на нитці чіпляли до хатнього сволока. Учасники гри по черзі під'їжджали до цього коржа на кочерзі, вдаючи вершників. Завдання полягало в тому, щоб підстрибнути і відкусити шматок калити, не засміявшись і не випустивши з рук кочергу. Той, кому це вдавалося, мав начебто щасливо одружитися у наступному році. Усім іншим, за умовами гри, спеціально призначений "писар" обмащував обличчя сажею.

Здебільшого андріївські ворожіння були суто дівочими.

На Поділлі широко побутував спосіб ворожіння з "балабушками" - маленькими булочками. Тісто для них замішували на "непочатій" воді, яку кожна дівчина мала принести у роті з річки або колодця. Знаючи про це, парубки нерідко влаштовували засідки, смішили і лякали дівчат, змушуючи їх кілька разів повертатися за водою. Кількість "балабушок" відповідала кількості дівчат, присутніх на вечорницях. Намастивши салом, їх викладали на ослоні або на підлозі так, щоб кожна дівчина бачила свою. Після цього до хати заводили пса, якого навмисне не годували. Дівчина, чию "балабушку" пес з'їдав першою, раніше всіх мала вийти заміж. Залишені псом хлібці означали, що їх власниці в наступному році не мали шансів на одруження.

Перспективи майбутнього шлюбу дівчата намагались визначити, рахуючи дрова у оберемку (парне число - хороша прикмета), рахуючи кілля на певному відрізку плоту або тину, виливаючи віск чи пускаючи половинки горіхів із запаленими свічками на воду, зазираючи опівночі в дзеркало, кладучи на ніч під голову пояс, за допомогою обручок, "віщих" сновидінь тощо.

Існували спеціальні ворожіння, що мали на меті розпізнати професію майбутнього чоловіка, довідатись, кому належатиме главенство в сім'ї.

Можна гадати, що в звичаях Катерини й Андрія зберігся відгомін язичницької обрядовості, присвяченої давньослов'янським богам Роду і Рожаницям. Пережитки язичницьких уявлень і в традиціях "карнавальної свободи", яка негласно проголошувалась на святі Андрія. В цю ніч, як і в новорічну, народний етикет дозволяв або, вірніше, поблажливо дивився на деякі вияви антигромадянської поведінки. У ролі "порушників порядку" звичайно виступали представники парубоцтва і підлітки. Набір типових "андріївських жартів" був досить одноманітним. Найчастіше парубки знімали з воріт хвіртки і заносили їх до сусідів або на край села. Зав'язували мотузкою, закладали дровами, підпирали кілком двері хати, вилазили на стріху і затикали комин, щоб дим пішов всередину, пускали в димар горобців. Ознакою молодецької сили вважалось вміння непомітно винести віз на хату. На ранок побачити це видовище збиралось чимало глядачів. Досить часто в ніч на Андрія парубки грюкали в стіни і вікна, а якщо хтось виглядав зовні, його обливали водою або чорнили обличчя сажею.

В подільських селах було у звичаї виготовлення гарбузових масок. Освітлені зсередини свічкою маски в темряві нагадували людський череп. Як правило, хлопці лякали ними дівчат.

На всій території Поділля були розповсюджені новорічні церемоніальні обходи ряджених - "Меланка". Центральну роль - "Меланки" - виконував парубок, переодягнений у народне вбрання дівчини. Всі інші карнавальні ролі за традицією також виконували нежонаті хлопці. Одним із символічних компонентів "Меланки" було новорічне орання та посів.

Поступово це свято перейшло у народну забаву. Парубки збирались групами, наймали музику, і ходили попід вікнами хат, де були дівчата. Парубки співали пісні, у яких звеличували батьків дівчини, а головним чином, і саму дівчину. Обряди в кожному домі завершувались традиційним проханням нагороди - "прядива на намітку, св. Миколі на очкур".

Популярним персонажем новорічних обрядів був "ведмідь". Його зображував хлопець, обв'язаний гороховою соломою або перебраний у вивернутий догори вовною кожух. Разом із своїм поводирем - "циганом" - він розігрував кумедні сценки з репертуару скоморохів-ведмежатників. На "Василя" було прийнято заводити в хату прикрашеного квітами коня, називаючи його при цьому "полазним". Подекуди "вінчувати" з конем ходили на другий день різдва. У минулому столітті представники духовенства і панівних верств населення також дотримувались звичаю новорічного "полазника"-тварини. Слуги брали коня, вола і барана, де є ця худоба, прикрашали їх поясами, колоссям, калиною, барвінком і в такому вигляді уводили до кімнати поздоровити господаря з Новим роком, нового щастя.

Було поширене в селах Поділля новорічне посівання зерном, ця традиція подекуди збереглась і в наш час. Символічне посівання здійснювали і батьки, і діти. В хаті розкидали на підлозі і столі хлібні зерна, виголошуючи традиційне поздоровленні: "Сію, сію, посіваю, з Новим роком поздоровляю" або "Сійся, родися, жито-пшениця, на Новий рік, на Василя". За повір'ями ці зерна могли виконувати роль оберегу. Господарі іноді обсипали ними вікна.

Різдвяно-новорічні урочистості завершувались святом Богоявлення, відомим у народі як Водохреще (Ордан, Ардан). Вечір напередодні (5 січня) називали щедрим, другим святвечором, другою вілією, голодною кутею. Цього дня, як і перед Різдвом, утримувались від господарських робіт, постилися, готували кутю. Центральне місце в святі Богоявлення займали обряди, пов'язані з водою.

Обов'язково ходили до церкви святити воду. Цією свяченою водою починалася трапеза, нею ж кожен господар кропив усіх членів сім'ї, хату, інші будівлі, криниці. На голодну кутю подекуди готували спеціальні коржики з медом - "підпалки". Перед вечерею батько, син чи брат батька ходив з підпалком у кошару, кропив там "святою" водою, писав хрести крейдою на дверях, воротах і їв підпалок, щоб "врятуватись від злих духів".

На основній території Поділля щедрували не на Новий рік, а напередодні Водохреща. У цих обходах вже не брали участі ряджені. Хлопці й дівчата виконували під вікнами поздоровчі пісні, обов'язково повторюючи: "Щедрий вечір, добрий вечір".