Проголошення КНР і побудова "основ соціалізму", Детальна інформація

З 1984 р. розпочалася реформа системи управління державною промисловістю, мета якої - відмовитися від централізованого директивного плану і впровадити ринкові відносини. Разом з тим, уряд не відважився на закриття збиткових підприємств. Як і раніше, перевага у фінансуванні надавалася оборонній промисловості, космічним програмам. Китай має у цих галузях певні досягнення: володіє ядерною зброєю, запускає власні супутники.

Закликаючи до збагачення, Ден переконував: «Бідність — не соціалізм», не може бути багатої і сильної держави, де народ живе бідно. За роки реформ більш як у чотири рази збільшився валовий національний продукт і значно підвищився життєвий рівень народу.

Формула Ден Сяопіна - «соціалізм із китайською специфікою» - майже не торкнулася партійної системи. Партійний контроль і надалі пронизує усі сфери суспільства.

Розвал «світової системи соціалізму» вселив у народи Китаю надію на послаблення тоталітаризму всередині країни. У березні 1989 р. посилився широкий демократичний рух молоді за права людини. На центральній площі Пекіна відбувались демонстрації, мітинги, сотні студентів голодували на знак протесту проти репресивної політики влади.

У травні 1989 р. у Пекіні було запроваджено воєнний стан.

19 лютого 1997 р. на 93-му році життя помер Ден Сяопін. На відміну від обстановки, що склалася після смерті Мао, розпочалася боротьба у вищих ешелонах влади. У сьогоднішньому Китаї зберігається стабільність і далі проводиться курс реформ, започаткований Деном.

У вересні 1997 р. відбувся XV з'їзд КПК, який підтвердив єдність вищого партійного керівництва. Лідер партії Цзян Цземін закликав дотримуватися ідей марксизму-ленінізму, ідей Мао Цзедуна і теоретичної спадщини Ден Сяопіна.

V. ЗОВНІШНЯ ПОЛІТИКА КНР

У перше десятиріччя комуністичної влади Китай свою зовнішню політику будував з оглядом на Москву, яка міцно тримала важелі економічної і військової допомоги Пекіну, Лідери обох комуністичних партій були одностайними щодо головної мети своєї діяльності — поширення комуністичних ідей у світі, що у практичній площині означало насаджування комуністичних режимів на Сході. .

Восени 1958 р. пекінське керівництво за підтримки СРСР спробувало збройним шляхом вирішити проблему «двох Китаїв» — возз'єднати Тайвань з КНР. США виступали гарантом незалежного розвитку острівної республіки, а за спиною Пекіна стояв Радянський Союз, США рішуче стали на бік Тайваню, і це посилило антиамериканську спрямованість зовнішньої політики КНР.

Уряд КНР постійно погрожував Сполученим Штатам війною, оголошуючи «суворе і останнє попередження» за порушення американськими літаками і човнами повітряного та водного просторів Китаю, куди відносили й територію та акваторію Тайваню.

Одночасно зміцнювалось радянсько-китайське співробітництво, особливо у військовій галузі. СРСР передав Китаю десятки базових підприємств оборонної промисловості, технологію виготовлення сучасної зброї. Співпраця військових дійшла навіть до обговорення проекту створення спільного радянсько-китайського тихоокеанського флоту.

Перші незгоди у радянсько-китайських відносинах виникли у зв'язку з відмовою Москви передати КНР атомну зброю. З початком «культурної революції» пекінське керівництво оголосило «смертельними ворогами» Китаю СРСР і США.

У середині 60-х років у пекінського керівництва склалася зовнішньо-стратегічна концепція, суть якої, за словами Мао Цзедуна, полягала у тому, щоб підштовхнути до смертельної сутички двох «тигрів» — СРСР та США, а «мудрій мавпі», Китаєві, залишити роль спостерігача двобою. Із появою у Китаї ядерної зброї (1964) така концепція загрожувала світовою катастрофою.

У пошуках виходу з ізоляції китайський уряд наприкінці 60-х років послабив критику США і розпочав пошуки контактів із Заходом. Важливою подією у міжнародному житті стало відновлення прав КНР у ООН. Восени 1971 р. "й було виздано спадкоємницею Республіки Китай — однієї із засновників ООН.

У лютому 1979 р. вперше у світовій історії розпочалася війна між соціалістичними державами - Китаєм та Соціалістичною Республікою В'єтнам зі значними втратами війська КНР відступили.

У 80-х роках було вирішено долю Гонконгу та Макао - відповідно англійської та португальської колоній на території Китаю. У 1997 р. у Гонконгу, згідно з укладеною угодою, підняли китайський прапор, однак протягом 50 років там зберігатиметься існуюча система господарювання та життя. Така доля Макао у 1999 р.

Динамічно розвиваються китайсько-українські відносини. 4 січня 1992 р. КНР оголосила про дипломатичне визнання української держави. У 1997 р. товарообіг між Україною та КНР досяг 1 млрд. доларів США. За обсягами торгівлі Китай став другим після Росії торговим партнером України. Президент Л. Кучма, перебуваючи з офіційним візитом у КНР в грудні 1995 р., визначив, що є всі можливості вже до кінця цього століття збільшити обсяг двосторонньої торгівлі, довівши його до 2-3 млрд. американських доларів на рік. Президент України назвав конкретні галузі, де існують цілком реальні резерви розширення зв'язків: металургія, хімія, енергетичне машинобудування, судно - і авіабудівна, текстильна промисловість, космічна сфера, сільське господарство.