/   Реферати  
 ДОКУМЕНТІВ 
20298
    КАТЕГОРІЙ 
30
Бібліотека   Портфель   Замовлення  
Mobile  Mac  Linux  Windows  Партнерам і рекламодавцям  Зона зареєстрованих користувачів  Результати пошуку  Форум  Новини  Новини  Події  Куплю/продам  Кlubніка  МегаДОСТУП  Новини сайту  Про проект  Зворотній зв`язок  Рекламодавцям  Контакт 

Османська імперія на шляху до панування в XIV – XV ст., Детальна інформація

Тема: Османська імперія на шляху до панування в XIV – XV ст.
Тип документу: Реферат
Предмет: Всесвітня історія
Автор: фелікс
Розмір: 0
Скачувань: 3454
Скачати "Реферат на тему Османська імперія на шляху до панування в XIV – XV ст."
Сторінки 1   2   3   4   5   6  
Міністерство освіти та науки України

Київський Національний Університет

культури і мистецтв

Кафедра історії

Реферат з курсу історії світових цивілізацій на тему:

”Османська імперія на шляху до панування в XIV – XV ст.”

Виконала студентка I курсу

група ТХС-30

Драч Ю. В.

Київ – 2000 р.

План

Вступ.

Крах Сельджуцького султанату в Малій Азії. Виникнення держави турків-османів

Середньовічний турецький (османський) етнос

Формування Османської військово-експансіоністської держави. Турецькі завоювання XIV ст.

Навала Тимура та її наслідки. Розпад Османської держави

Відбудова Османської держави

Падіння Константинополя. Створення Османської Імперії

Османська імперія в епоху розквіту

Ослаблення й занепад турецької могутності

Висновки.

Вступ

Занепад великосельджуцької могутності після смерті Мелік-шаха та Нізама аль-Мука (1092) прискорив розпад єдиного Сельджуцького султанату на цілий ряд незалежних держав, у яких тюрські завойовники залишилися панівним прошарком населення. Одною з таких держав - уламків колишньой великої суннітської імперії став Конійський (Румський) султанат у Центральній Антанолій. Саме на руїнах цієї держави утворився зародок май бутньої Оманської Імперії.

Крах Сельджуцького султанату в Малій Азії. Виникнення держави турків-османів.

З 1116 р. столицею автономного сельджуцького султанату Малої Азії стала Конья (звідси походить і назва Кенійського султанату). Територіальне ця тюркська держава охопила переважну частину півострова та частину Вірменського нагір'я.

Протягом XI-XII ст. в Анатолію переселилися від 0,5 до 1,1 млн. тюркських кочовиків, що дало поштовх масованій тюркізації півострова. Але, залишившись скотарями, завойовники знайшли свою, вільну до того екологічну нішу регіону (гірські пасовиська), що гарантувало їм відносно мирне співіснування з підкореними народами: греками (виноградарями й ремісниками), вірменами (торговцями й землеробами), лазами (рибалками й мореплавцями) тощо. Лише з курдами (також тваринниками гір) відносини залишались напруженими, хоч нелегкий синтез відбувався й тут.

Незважаючи на терор нізаритів, хрестоносну агресію, війни з Візантією та ворожими тюркськими ролами Дзиишменідів (які контролювали ігіаніч Анатолії), Кенійський, або Рурський , султанат досить довго залишався могутньою державою регіону. І кати в 1176 р. розпутний візантійський Імператор Мануіл І Комнін (1143-1180) спробував повернути собі контроль над Малою Азією, авантюра скінчилася для греків катастрофою при Міріокефалокі (1176). Заманивши «ромеів» у вузьку ущелину Цивріца, сельджуки з луків розстріляли ворога з двох боків майже впритул. Дно Цивріці було забито трупами, а Конійський султанат став незаперечним хазяїном Анатолії.

Апогею могутності сельджуцький Рум досяг за часів царювання султана Ала ад-діна Кейкубада І (1219-1237). Його влада поширилася на всю Малу Азію й частину Криму (де Сельджукіди окупували багатий порт Сугдею - суч. Судак), та через п'ять років після смерті великого кенійського султана на півострів удерлися могутні монголи, з якими пов'язаний крах Кенійського султанату.

Вирішальна битва сталася навесні 1243 р. біля тори Кьоседак (північний схід Малої Азії). Султан Гіяс ад-дін Кейхосров П (1237-1245) мобілізував колосальну армію (180 тис. вояків), до якої, крім тюрків, влилися тисячі найманців-професіоналів (греків, арабів, «франків», вірмен, курдів), але жах перед «непереможністю монголів» паралізував волю сельджуків до опору, і 30-тисячний експедиційний корпус Бачу-нойона за підтримки кількох грузинських та вірменських князів розтрощив строкате сельджукідське військо. Султанат розпався на півтора десятки дрібних «князівств» (бейліків), володарі яких покірливо визнавали сюзеренітет монгольських Хулагуїдів.

Останньою спробою возз’єднання загально анатолійської тюркської державності стало повстання Джимрі («Простолюдина»), народне військо якого в 1277 р. здобуло Конью та оголосило свого ватажка султаном, але князі уділів не захотіли жертвувати своїми «суверенітетами»: в 1278 р. «бунт» потопили в крові, Джимрі захопили в полон і з живого зідрали шкіру. А коли в 1307 р. останнього представника династії Великих Сельджукідіа Руму (Гіяса ад-діна Месуда III) задушили монголи, Кенійський султанат утратив будь-які сподівання на відродження.

Сторінки 1   2   3   4   5   6  
Коментарі до даного документу
Додати коментар