Східнослов’янська держава Київська Русь, Детальна інформація

Проте ні Володимир, ні Галич не змогли очолити процеси політичної консолідації Південної Русі. Колись єдиний державотворчий потік, що виходив із Києва, розділився на кілька окремих річищ, насильно консервованих завойовниками; спершу монголо-татарами, згодом — Литвою і Польщею. Віками налагоджені зв'язки між окремими землями Київської Русі, а також із країнами Європи були розірвані. Знищення Києва — як історичного центру тяжіння давньоруських земель, серця Руської землі — спричинилося до того, що вони опинилися в сфері політичних інтересів сусідніх держав і надовго втратили перспективу спільного незалежного розвитку.

Та незважаючи на трагічні наслідки для Київської Русі монголо-татарської навали, завойовники не змогли знищити історичні та культурні традиції народу, як і його самого. Руський народ продовжував жити на своїх предковічних землях і був гарантом безперервності історичного процесу. Спадщина Київської Русі стала тією базою, на якій розвинулась культура Русі-України в епоху пізнього середньовіччя.

У часи Київської Русі, особливо в період феодальної роздробленості, не вщухали міжкнязівські пристрасті з приводу переважного права на успадкування великокнязівського столу. Кому, якому князівському клану належить володіти Києвом, а отже, й Руссю — це питання стояло надзвичайно гостро. Не стало Київської Русі, але давні суперечності відродились у формі питання про право на києворуську спадщину. Як колись князі не могли поділити Київ, так пізніше літописці та історики не могли дійти згоди у тому, який східнослов'янський народ є правонаступником історії Київської Русі.

Особливої гостроти ця проблема набула в першій чверті XIX ст. і вилилась у відому дискусію між М.П.Погодіним і М.О.Максимовичем. Незважаючи на висновки М.О.Максимовича, М.І.Костомарова та інших істориків про те, що український народ має рівні права на києворуську історико-культурну спадщину, великодержавна історична школа єдиним її правонаступником вважала росіян.

У радянський час набула поширення концепція давньоруської народності, на базі якої розвинулись український, російський і білоруський народи. Цю справедливу в своїй основі тезу деформувала великоруська доктрина "старшого брата". Теоретичний постулат етногенетичної рівності на практиці трансформувався в незаперечний російський пріоритет. Вважалося природним починати історію Росії з часів Київської Русі і політичне небезпечним стверджувати те саме стосовно України.

Усе це в минулому. Здавалося б, настав час істини. Але тепер маятник гойднувся в інший бік. І сьогодні теза про спільні історичні корені українського і російського народів піддається сумнівам з українського боку. Всупереч історичній дійсності, деякі українські автори (вітчизняні і зарубіжні) обстоюють виняткове право українців на києворуську спадщину. При цьому чомусь не беруть до уваги того, що й білоруси безпосередньо причетні до цієї спадщини.

У процесі нового етапу національного відродження спостерігається суперечливе ставлення до історичних традицій, які часто виступають у ролі заложників наших пристрастей і амбіцій. Дивно, але навіть протилежні думки користуються однаковим успіхом серед широкого читацького загалу. Прихильність знаходять як твердження про реквізовану Москвою нашу історичну назву "Русь", так і тези про те, ніби ми від найдавніших часів були українцями. При цьому назви "Русь", "руський" послідовно замінюються на "Україна" і "українець". І це не тільки стосовно XVI — XVIII ст., а й часів Київської Русі. Деякі видання наповнюються дефініціями — "княжа Україна", "хрещення України", "українська княгиня Ольга", "українські язичницькі боги", яких не знають стародавні джерела. Ця не наукова позиція не стільки утверджує українців у правах на києворуську спадщину, скільки дискредитує цю засадничо правильну ідею.

Насправді в реальному житті проблеми спадщини не існує, її давно і успішно вирішили самі народи — український, російський і білоруський, розвиток яких у помонгольський період рівною мірою грунтувався на високих досягненнях епохи Київської Русі.

Додаток 1.

Київська Русь ІХ-ХІІ ст.



Список використаної літератури.

“Історія України”. Посібник. За ред. В.А.Смолія, - К., 1997

Бойко О.Д. “Історія України”, - К., 1999

Толочко П.П. Київська Русь. – К., 1996

PAGE

PAGE 1