Феномен самозванства в російській історії, Детальна інформація

У цілому ж російська історіографія самозванства , як сучасна, так і попередніх століть, досить велика за обсягом і нараховує десятки наукових досліджень. Ми ж зробили лише короткий огляд того, що стосується оцінки діяльності та походження “найзнаменитішого” самозванця, суті самої проблеми самозванства з метою спроби узагальнення різних концепцій і систематизації зібраних історичних матеріалів.

Література

Гумилёв Л.Н. От Руси к России: очерки этнической истории. – М.: Экопрос, 1992. – 336 с.

История Росии. С древнейших времён до конца ХУІІІ века. – М.: Изд-во АСТ, 1996. – 576 с.

Зуев М.Н. Российское государство в период Смуты / История России. – М.: Изд-во ПРИОР, 1998. – 688 с.

Ключевский В.О. Сочинения. В 9-ти т. Т. 3. Курс русской истории. Ч. 3. – М.: Мысль, 1988. – 414 с.

Пушкин А.С. Сочинения. В 3-х т. Т. 2. Поэмы. Драматические произведения. – М.: Худ. лит., 1986. – 527 с.

Платонов С.Ф. Полный курс лекций по русской истории. – СПб.: Кристалл, 1997. – 838 с.

Скрынников Р.Г. Социально-политическая борьба в Русском государстве в начале ХVІІ века. – Л.: Изд-во Ленинград. у-та, 1985. – 327 с.

Соловьёв С.М. История России с древнейших времён. В 15-ти книгах. Кн. 4. – М.: Наука, 1960. – 594 с.

Ульяновский В.И. Российские самозванцы: Лжедмитрий І. – К.: Либідь, 1993. – 296 с.

Усенко О. Самозванство на Руси: норма или патология // Родина. – 1995. – № 1-2. – С. 69-72.

Успенский Б.А. Царь и самозванец. Художественный язык средневековья. – М.: Наука, 1982. – 94 с.

Чистов К.В. Русские народные социально-утопические легенды (ХVІІ-ХІХ вв. – М.: Мысль, 1967. – 214 с.